До речі, зауважує Автор Терентопського так званого епосу, коли вже ми з тобою, безцінний читачу, перебуваємо в гнізді Напівкруглостолового лицарства, я видам тобі повний список усіх лицарів Напівкруглого Столу (від 17 вересня 1995 року).

Отже, лицарями Напівкруглого Столу на той момент значилися:

1. Король Жорик Дев'ятий.

2. Герцог Леонід Коліно.

3. Герцог Абрам.

4. Герцог Харитон.

5. Граф Леонід Кучерявоногий.

6. Граф Леонід Очкарик.

7. Граф Леонід Гострий Лікоть.

8. Граф Леонід Заканавний.

9. Граф Василь.

10. Граф Абдулла.

11. Граф Яків.

12. Граф Остап Влучне Вухо.

13. Граф Леонід Жвавий.

14. Граф Леонід Хихотунчик.

15. Граф Кузьма.

16. Граф Остап Електричка.

17. Граф Омелян.

18. Барон Річард Неголений.

19. Барон Порфирій.

20. Барон Панас.

21. Барон Тарас.

22. Барон Юрій Тигровий.

23. Барон Андрій Цинік.

24. Барон Вадим Оптиміст.

25. Барон Євген.

26. Барон Геннадій.

27. Барон Сергій.

28. Лицар Аркадій.

29. Лицар Андрій Схожий.

30. Лицар Федір.

31. Лицар Вадим Металорізальний.

32. Лицар Юрій Капітальний.

33. Лицар Леонід Насторожений.

34. Лицар Остап Окрошколюб.

35. Лицар Річард Левове Копито.

36. Лицар Хома.

37. Лицар Борис.

38. Лицар Ярослав.

Як ти бачиш, безцінний читачу, із тридцятьох вісьмох особин одинадцятеро були звичайними лицарями, десятеро – баронами, тринадцятеро – графами, троє – герцогами й один – сам розумієш. У цій книзі буде, так би мовити, персонажити і тридцять дев'ятий лицар, але на даний момент він не тільки не став лицарем, але навіть не народився у вигляді людини. З'явиться пізніше, за чотири дні.

У королівстві, як бачимо, були титули лицаря, барона, графа й герцога, і не було титулів шевальє, баронета, віконта й маркіза. У якості заохочення король присвоював рядовим лицарям титул барона, баронам – графа, і т.д.

Поки лицарі Тарас, Річард Неголений і Леонід Заканавний збирали інших, лицар Аркадій відігрівався й змивав вогнегасну рідину в королівській ванні, у той час як королівські пралі прали й сушили його одяг. (Як читач, можливо, пам'ятає, те ж саме відбувалося із цим лицарем і його одягом і вчора, шістнадцятого вересня, але не в Королівському замку, а в лазні імені Стахановця Іллі Шнапса). Зрозуміло, під словом «одяг» Автор розуміє матер'яні речі, а не металевий доспіх. Втім, доспіх також зазнав миття й активного сушіння, оскільки був наповнений вогнегасною вологою.

А король перемінив домашню одіж на парадне вбрання, вийняв із сейфа золоту корону, а пластмасову, природно, зняв. Перш ніж напнути на себе дорогоцінний головний убір, Жорик Дев'ятий подзвонив катові Інкогнітечку, який у цей час у своєму кабінеті, розташованому на четвертому поверсі цього ж будинку, сидів у кріслі, поклавши ноги на табурет, і з інтересом читав орфографічний словник терентопської мови, дивуючись: яких тільки слів не буває!

– На найцікавішому місці... – буркнув, встаючи, кат, відклав словник, надів клоунську маску й спустився на другий поверх.

– Інкогнітечку, мені незабаром має бути зустріч із закордонними гістьми, з японцями. Гляньте, чи в порядку моя зачіска, чи не треба підправити.

Говорячи це, Його Величність, як завжди, розплився в посмішці. На перших порах при виді маски Інкогнітечка король мимоволі починав реготати. Аж дуже комічні були й цей величезний червоний ніс, і щіткоподібні фіолетові вуса, і криві окуляри, і поролонові вуха. Поступово монарх звик до маски ката настільки, що навчився стримувати регіт, але від посмішки стриматися все-таки ніяк не міг. Навіть присуджені до повішення сміялися, коли Інкогнітечко підводив їх до шибениці.

Цей кат, якщо ти пам'ятаєш, безцінний читачу, підробляв підстригачем королівського волосся. Критично оглянувши голову монарха, Інкогнітечко сказав: «Не подобається мені цей завиток»; і відразу гострою, як бритва, сокирою завиток блискавично зрубав, після чого додав: «А от тепер гарно».

– Спасибі, Інкогнітечку, ви вільні, – попрощався король і надяг дорогоцінну корону.

Незабаром Жорик Дев'ятий і лицар Аркадій піднялися на третій поверх, де перебував тронний зал, у якому вже були присутні лицарі, позначені в нашому списку під номерами: 8, 13, 14, 17, 18, 19, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 32, 34, 35, 36, 37, 38. Жорик Дев'ятий був у розкішній мантії із червоного оксамиту й горностаєвих хвостів; парадному костюмі, розшитому золотими нитками по смарагдовому тлу; зрозуміло, у золотій короні, нашпигованій дорогоцінним камінням (важка ти, «шапка» Мирополка); і, тим більше зрозуміло, у рудій бороді. Лицар Аркадій був у сірому светрі й джинсах, які йому позичив король. Позичив, тому що напинати нетребеньківський метал занадто громіздко, легкий і зручний доспіх самого Аркадія залишився в майстерні винахідника, а одяг ще перебував у сушінні (крім натільної білизни, яка вже встигнула висохнути, і була лицарем надіта). От король і поділився на час власним одягом.

Монарх попросив уваги й сказав, що за кілька хвилин йому має бути аудієнція закордонних гостей, тому він буде краток. Указавши на Аркадія, король оголосив, що цей тип, який на минулому банкеті сп'яну бовкнув, що доправить у замок дракона, таки дійсно сьогодні прибув у супроводі дракона. Попросивши не шуміти, Жорик продовжив, мовляв, напад на дракона, як і напад на будь-якого іншого громадянина, є вчинок хуліганський, і Аркадій за нього вже дістав догани; нехай і інші собі намотають на вус. Однак, при цьому Аркадій, ризикуючи здоров'ям, дотримав слова (нехай навіть і дурного, сказаного з п'яну), не посоромив лицарської честі, виявив якщо не героїзм, то, як мінімум, наполегливість. А це гідно заохочення. І тому, підвів риску хазяїн корони, лицареві Аркадію надається титул барона. Крім цього, він одержує у володіння Шмокиконський замок. Але уперед король забороняє проявляти насильство стосовно драконів, або когось ще, крім лиходіїв і злочинців, і надалі за такі речі буде нагороджувати не титулами із замками, а тільки доганами.

Відразу дехто з лицарів почав поздоровляти нагородженого, потискувати його долоню, поплескувати по плечі й, клацаючи себе нігтем по горлу, говорити: «З тебе належить!», а дехто насупився, прикусив губу й нервово ворушив щоками. Цей дехто нахмурений звався Річардом Левове Копито, і пояснювати причини його гримас навряд чи варто. Жорик же Дев'ятий у цей момент наказав своєму писареві Ульріху фон Смирнову оформити документи – ордер на Шмокиконський замок і баронське посвідчення – тільки якнайшвидше – гості на підході.

Писар, настроєний на швидкість виконання, метушливо заметався, розбив чорнильницю, посковзнувся на чорнильній калюжі, упав, зламавши гусяче перо (за традицією важливі документи там писалися не авторучкою, а гусячим пером). Але не розгубився, а видер інше перо, із хвоста павича, того самого, який у зоопарку ув'язався за королем і тепер шарахався по тронному залу. Оправив павине перо складаним ножичком і, вмочаючи його (перо, а не ножичок) у чорнильну калюжу на підлозі, нашкрябав необхідні папери, у поспіху перебруднивши ляпками й відбитками чорнильних пальців.

Вийшло не дуже естетично, але переробляти було нема коли, і король, узявши документи нігтями за краєчок, намалював свій підпис і відтиснув державну печатку, після чого, намагаючись не забруднитися, простягнув заляпані аркушики лицареві Аркадію. Тобто ні, не просто лицареві; а тепер вже барону Аркадію...