Так усе й відбулося.

Фея Аня Окнечук з феєю Кученко Яною (так, і Яна була феєю, адже, матеріалізувавшись із дзеркального відбиття й одержавши копію душі Ані, вона здобула і її знання), осідлавши мітли, полетіли на південь – до Шриньзякобубудецького герцогства, або, інакше кажучи, Свистоніздрінської області, де жив Хома Лукич. А назад Аня Окнечук прилетіла в супроводі чарівника Яна Кученка (мужчин же не заведено називати феями). Ян Кученко, до речі, після цього зворотного польоту заявив, що він більше не сяде на мітлу чи щось подібне, оскільки, як з'ясувалося, сидіти на мітлі, маючи нову, чоловічу анатомію – справа дуже незручна і навіть болісна; і цей останній політ виявився для Яна мукою.

Потім Ян Кученко й Аня Окнечук зареєстрували шлюб у найближчому ЗАГСі. Причому фея знову узяла прізвище чоловіка, і стала Анею Кученко...

(– А чи не видається тобі, громадянине Авторе, що ти повторюєшся? – єхидно зауважує Ліва півкуля авторського мозку. – Знову ти мусолиш тему двійників, хоча двійники у твоєму так званому епосі вже є – Бандюга й Лицар Пивної Кружки. Знову мусолиш тему чарівної зміни статі; яка була присутня в щосі тридцять шостому «Що начудив Хома Лукич». Знову, як і в щосі тридцять третьому «Викопні цяцьки», ти граєшся з паліндромами («Аня Окнечук і Кученко Яна» – явний паліндром)... Такі повтори, таке тупе топтання на тих самих темах указує на те, що ти вже списався, що твоя фантазія вичерпалася й ти загруз у повторах...

– Цить! Замовкни! Заткнися! – верещить Автор.

– Ага! Не любиш критики! – зловтішно радіє, потираючи звивини, Права півкуля.

– Не люблю! – тужно ричить Автор і люто скрегоче зубами...)

Потім було життєрадісне весілля, на яке затрималися всі дванадцять колишніх бранців, хоча замкоподібна вілла завдяки цьому шлюбу вже була розчаклована й більш мужчин не втримувала.

На тому весіллі були також батьки Ані – Ромео Кацманштейнович і Ольга Кацманштейнович-Манюня. Був і їхній далекий родич Хома Лукич Манюня із дружиною, феєю Маланкою Чаклуненко-Манюнею, яких Аня з Яном запросили на весілля за хвилину після чарівного перетворення останнього. Була й інша рідня, друзі й знайомі Ані, у тому числі навіть поромник Ігорок із сестрою Інною...

Після весілля дванадцять чоловіків – брат Силантій, лицар Гійом Тютьченко, Лицар Зимуючих Раків, лицар Євстафій Купріянович Горобинович зі зброєносцем Зиґфріденком, Лицар Пухнатого Замку зі зброєносцем Олімпієм Орестовичем, лицар Ван дер Єрємєєв зі зброєносцем Юліаном, лицар Тимур Шафа, граф Кузьма й герцог Леонід Коліно – попрощалися з Яном і Анею Кученками й безперешкодно покинули їхнє житло, котре недавнім бранцям уже набридло, а щаслива чета молодят залишилася жити-поживати та добра наживати...

☼ ☼ ☼

Ян з Анею житимуть душа в душу, як говориться, що й не дивно, бо ж душі в них однакові. І призведуть на світ трьох дітей: дочку Олечку (в 1996 році) і двох синів: Назара (в 1998) і Нестора (в 2000). Автор нагадує, що, незважаючи на душевну ідентичність і деяку зовнішню подібність Яна й Ані навіть після того, як вони стали різностатевими, генетично вони не були кревними родичами, будь-яка експертиза їхної ДНК це б підтвердила. Тому говорити про кровозмішення, про інцест не можна. Чого немає, того немає.

Так, вони житимуть душа в душу, будуть одностайними однодумцями, і їхній шлюб виглядатиме ідеальним... Та все ж...

Ти не повіриш, безцінний читачу, але 2003-го року Ян із Анею розведуться! Ти можеш викликнути: та якого ж рожна їм ще не вистачало! Адже вони ж такі схожі одне з одним! От у цій подібності, безцінний читачу, й буде критися причина розпаду їхньої сім'ї. Вони аж такі подібні, що кожний з них знатиме, що інший подумає, скаже й зробить. Тому в їхньому житті не буде ніяких несподіванок, ніяких сюрпризів. А жити без сюрпризів, зрештою, стає нудно! Так, життя без сюрпризів прісне й десь навіть майже нестерпне. Тому-то подружжя Кученків, стомлене одноманітною єдністю, і вирішить розійтися. Їхнє розлучення буде мирним, дружнім, без скандалів і нервування.

Припинивши бути чоловіком і дружиною, вони залишаться дуже хорошими друзями.

Того ж таки 2003-го року Аня знову зустрінеться з Юліаном Бузком, який гостював у неї 8 років тому, будучи зброєносцем лицаря Ван дер Єрємєєва. Між ними спалахне кохання, і вони одружаться (без усяких його перетворень). Хоч Юліан не ідеальний, зате він наповнить її життя сюрпризами, несподіванками й відкриттями, за якими вона так скучить.

А Ян покохає сестру поромника Ігорка, Інну, і вони одружаться теж.

Незважаючи на розлучення Яна та Ані, їхні діти матимуть можливість щодня спілкуватися з татом і мамою, оскільки Аня з новим чоловіком і Ян з новою дружиною будуть дуже близькими сусідами, бо Аня з Юліаном житимуть у правому крилі замкоподібної вілли, а Ян із Інною – у лівому крилі будівлі. І дружитимуть сім'ями...

До речі, цього разу Аня вже не візьме прізвище нового чоловіка й не поміняє паспорт, вирішивши, що вже неабияк набридла цими формальностями працівникам паспортного столу, і, ставши дружиною Юліана Бузка, залишиться Анею Кученко...

☼ ☼ ☼

Що ж стосується Кузьми Оскаровича П’ятьніздрівколупальського й Леоніда Германовича Лойковицького – такі повні імена графа Кузьми й герцога Леоніда Коліно – то вони, покинувши місце позбавлення волі, переміщалися з колективом колег по ув'язненню. Незабаром той колектив розсмоктався, й подальші яєчні пошуки у своєму дванадцятому секторі ці лицарі Напівкруглого Столу робили знову тільки вдвох...

Так Автор закінчує розділ сорок пер...

– Стоп-стоп-стоп! – репетує Права півкуля авторського мозку. – А де ж фрагмент пророцтва Гектора Манюні?! У минулих розділах, де фігурували нащадки цього чарівника, ти, пане Авторе, показував читачеві фрагменти його пророцтва. А в цьому розділі нащадки Гектора Манюні фігурували, однак черговий фрагмент його пророцтва ти читачеві не показав! Порушуєш традицію!

– Ну гаразд вже, гаразд. Так і бути... – погоджується Автор. – Дійсно, і в цієї феї Ані, що поміняла багато прізвищ, був один із дев'яти фрагментів пророцтва її предка Гектора Манюні. Аня цей фрагмент пророцтва своїм гостям не показала, зате Автор його читачеві покаже. От цей фрагмент:

17 жовтня 1992 – 20 вересня 1995 року.

Осіннім вечором сімнадцятого жовтня того ж 1992 року в корчмі «Під Рятівною Мухою» серед декількох десятків відвідувачів відпочивали й троє відомі читачеві: фермер Наполеон, касир Грошенятко й маг Акмус.