Пухнастоголовий сухорлявий селянин скаржився низькому кремезному співробітникові турагенства, що, мовляв, терміново треба купити новий мотор для трактора, а грошей на цю покупку немає. На що Джульєт Дездемонович порадив йому продати бабусин клавесин, на якому Наполеон однаково не грає. Фермер сказав, що продав би, так не знає кому. На що касир відповів, що має на прикметі одного, що цікавиться...

У цей час авіатор, присівши до піаніно й тикаючи в клавіші одним пальцем, добував із інструмента мелодію, почуту в Харкові в період купівлі там старої авіаторської куртки й аналогічного шкіряного шолома. І тихенько наспівував під ноти, що вискакували з музичної меблі, приспів, котрий тоді недочув та неточно запам'ятав:

(А якби Акмус розчув та запам'ятав цю пісню точно, то приспів у його виконанні звучав би так:

Отут-от й підвалив до нього корчмар із серйозною розмовою:

– Потрібна магічна допомога.

– Я вас слухаю, Ісаку Марковичу, – сказав Акмус, закриваючи кришку піаніно.

– Я із приводу Мгобокбекбе. Хороший хлопець, розумний, добрий, а от зовнішність у нього... Треба перетворити його зі скляного келиха на людину, на чоловіка.

Маг тихо свиснув.

– Що? Неможливо? – запитав Гільденштерн.

– У прадавніх переказах і казках є згадування про перетворення людей на об'єкти, що імітують неживі предмети, а потім повернення їм первісних форм, – відповідав чарівник з очима кольору сталі й випнутим квадратним голеним підборіддям, як завжди одягнений у шкіряну авіаторську куртку. – Але щоби зробити людину з посудини, виготовленої на скляному заводику, – такого навіть у казках не буває! Перетворити мінерал на живу плоть – зовсім не те, що зробити біологічний об'єкт із іншого біологічного об'єкта, наприклад, яблуко із груші чи курку з фазана. Там досить просто поміняти місцями молекули. А тут йдеться про перетворення на атомному рівні, про переробку елементів. А це ядерна фізика. Ви ж знаєте, до чого в тисяча дев'ятсот сорок п'ятому році перетворення елементів призвело в Японії, у Хіросімі й Нагасакі! Ні, експерименти з метаморфозами елементів занадто небезпечні. Можна спровокувати таку катастрофу, що... Навіть і не думайте! Викиньте з голови думки про таке перетворення!

– Ну от... кажуть – магія робить чудеса, а такого потрібного чуда... – засмутився Іцхак Маркович.

– Магія не всемогутня, – розвів руками чарівник. – Чарівниками називають-от тих суб'єктів, чиї магічні можливості досить обмежені, а тих, чиї чудотворні можливості менш обмежені, або взагалі безмежні, називають богами. Я не бог, а всього лише чарівник... І мої колеги теж. Тож...

– Виходить, Мгобокбекбе ніколи не судилося... – змарнів корчмар, відходячи від піаніно...

Так, читачу, у літературі дуже легко перетворити банана на барана, миску на мишку, косу на козу тощо. Для цього треба всього лише поміняти в слові одну букву. А в реальному житті таке неможливо навіть за допомогою магії. От, скажімо, за допомогою Рожевої в червоний горошок Магії перетворити свіжий огірок на кактус ще можна. А вже перетворити свіжий огірок на живого жирафа – ні, не під силу.

☼ ☼ ☼

Побажання гарного брюнета проте засіло в голові Акмуса, і маг вільно або невільно вертався в думках до цієї розмови.

І приблизно за рік, 28-го вересня 1993-го, під час чергового польоту на однокрилому літаку, його осінило. І, забравши руку зі штурвала, чарівник ляснув себе долонею по чолу й мисленув: «Бовдуре! Для цього зовсім не обов'язково перетворювати скло на плоть! Можна піти іншим шляхом! Нехай келих залишається келихом! Треба просто переселити душу Мгобокбекбе з одного тіла в інше – з келиха в людський організм! Колега Перевертайло-Замийський займається ж темою переселення душ і добився визначного успіху! Ну, безумовно, так і треба!» (Замість звичайного слова «подумав» Автор ужив отут незвичайне «мисленув», оскільки думання – процес, що займає певний час, а тут мисль спалахнула миттєво, наче блискавка).

5-го жовтня цього ж таки 1993-го року авіатор навідався до старого Перевертайла-Замийського, щоб обговорити із цим фахівцем в області прижиттєвого метемпсихозу можливість такої магічної операції.

Особнячок Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського знаходився у тихому Ніздресвистівському провулку, поруч із громадською лазнею, де колись здійснював трудові подвиги стахановець Ілля Шнапс (що було відзначено на меморіальній дошці, котра прикрашала стіну лазні).

Акмус натиснув кнопку дзвінка й почув зсередини мавпячий голос старого мага: «Входьте, відклито».

Житло Леоніда Леонідовича було і його магічною лабораторією. Половину вітальні займали стелажі з магічними книгами, якісь великі колби й реторти, опудала гадів, пучки сухих трав і інший чарівний «мотлох», а другу половину – велика клітка.

– Здластуй, Акмусе, – сказав зверху Перевертайло-Замийський, що сидів на люстрі із книжкою в руках.

– Здрастуйте, Леоніде Леонідовичу, – відповів авіатор і обернувся до клітки, де, побачивши гостя, радісно застрибав рачки з лементом «у-у-у» голий брудний старигань. – А тобі, Жвавчику, я банана приніс.

Голий старий Жвавчик кинувся до ґратів, просунув крізь них руку й хапнув протягнене Акмусом частування, потім відбіг на трьох інших кінцівках у далекий кут клітки й, сівши просто на підлогу, зачав діловито чистити плід, гримасуючи й почухуючись.

– Балуєс ти його, Акмусе, – вимовив Леонід Леонідович, спритно спускаючись із люстри по строкатій мотузці зі зв'язаних краваток (тримаючись при цьому за мотузку руками й лівою ногою, а пальцями ноги правої втримуючи книгу).

– Нічого, нехай поласує.

– Сідай, мій юний длузе, – запропонував хазяїн, указуючи на крісло, а сам сів на столі між чучелом кажана й кістяком варана.

Акмусу було вже п'ятдесят років, але Замийському – аж вісімдесят три, тож він міг називати гостя ЮНИМ другом.

Акмус присів і почав розповідати хазяїнові про задум олюднити мовця Мго...

– Постривай-но, – перебиває Автора Ліва півкуля його мозку, – перш ніж перейти до розмови Акмуса й Перевертайла-Замийського, треба уточнити ряд незрозумілостей. Хто цей голий старий Жвавчик? Чому він сидить у клітці й так дивно поводиться? Чому сам чарівник читає книгу, сидячи на люстрі? І як прадавній восьмидесятитрьохрічний старець міг спритно, начебто юний акробат, дертися по мотузці зі зв’язаних краваток?

– От що значить неуважність! – гнівається Автор. – У минулому щосі, дев'ятнадцятому, коваль Нетребенько сказав же, що маг Перевертайло-Замиський мав мавпячий організм.

– А старий Жвавчик? – запитує Права.

– Тьху, невже ж незрозуміло, що цей старий і був первісним людським організмом старого мага! Але тепер він був мавпою.

– Стоп, ще раз, хто був мавпою – Жвавчик або Перевертайло? – задумливо супить звивини Ліва.

– Господи, та Жвавчик, звичайно, Жвавчик був мавпою виду макак-резус, але в анатомічному аспекті мавпою тепер був Перевертайло, у той час як Жвавчик в анатомічному аспекті був магом Перевертайлом, хоча насправді магом Перевертайлом був маг Перевертайло, але у вигляді мавпи Жвавчика, яка мала організм мага Перевертайла, що мав організм Жвавчика, що ж отут незрозумілого!