– Гляньте-но, Ваша Величносте, – сказав королю сивовусий чоловік у робочому комбінезоні, що тримав у руках тазик з м'ясом (це був той самий служитель зоопарку, який просльозився після ганебної кончини занепалого дракона Грицька).

Король глянув і зіницям своїм не повірив – до нього наближався справжній дракон! І не просто дракон, а той самий, якого Жорик Дев'ятий неодноразово бачив з королівської ложі в Стайні Опери та Балету. Якщо врахувати, що, крім п'янички Грицька, дракони до Королівського замку ніколи не навідувалися, було чому здивуватися. Тим більше, що слідом за драконом рухалося ще щось незрозуміло-металево-пінисте. Що й кашляє до того ж. Монарх, не зводячи очей з нежданого прибульця, жбурнув останній шматок у вольєр Мурзика й витер пальці рушником, що висів на плечі сивовусого.

Дракон переміщав себе дуже обережно, тому що якийсь цікавий павич нав'язливо крутився під ногами, ризикуючи бути затоптаним. Цей павич, треба сказати, будучи мазунчиком короля, користувався привілеєм не сидіти в клітці або вольєрі, як інші мешканці звіринцю, а вільно розгулювати по території всього замку. Зосередивши всю увагу на цьому безрозсудному птахові, Інокентій Карлович не міг роздивитися вміст навколишніх кліток і вольєрів, у той час, як увесь зоопарк витріщався на нього.

– Несподіваний гість, несподіваний! – почув крилатий екскурсовод, занурений у ступання повз павича.

Завмерши й піднявши очі від нахабного птаха, дракон виявив, що стоїть біля вольєра грифонів просто перед королем.

– Ой, Ваша Величносте, я той... Здрастуйте! – злегка змішався Інокентій Карлович, якому ніколи ще не доводилося зустрічатися із главою держави от так близько. Дракон перш бачив короля тільки в ложі оперного театру, завсідниками якого були вони обоє, але бачив здалеку й, звичайно ж, не спілкувався.

– Доброго вечора! – відповів монарх.

– Ваша Величносте! Я виконав свою клятву й доправив чудовисько до зоопарку! – виник раптом голос лицаря Аркадія, такий бадьорий і дзвінкий, начебто й не тонув секунду тому у кашлі.

– Аркадію, ви де? – сторопів монарх, шпурляючи здивований погляд на околиці, але не знаходячи лицаря.

– Тут! – тикнув пазуром дракон у пінисто-сітчастий тюк.

– Для цього мені довелося застосувати тактичну хитрість, – продовжило звучати зазначене джерело. – У запалі самовідданого бою я прикинувся переможеним і завдяки такому прийому заманив суперника до розташування Вашої Величності.

Король насупився й проткнув руду бороду пальцями, що означало невдоволення, але Аркадій цього не бачив, оскільки поза, у якій лицар висів на гіппомобілі, не дозволяла йому дотягтися поглядом до начальства, як він не косив очі.

Дракон обурився:

– Та це ж брех...

Але лицар перебив:

– Я свою обіцянку виконав. Тварина перед вами, Ваша Величносте, і вам вирішувати, куди її прилаштувати. Я пишаюся тим, що виконав свою обіцянку, здійснив подвиг, доправивши вам у зоопарк дракона. І надалі...

Його перервав Жорик Дев'ятий:

– Мовчати! Хто тобі, сучому синові, дозволив на драконів нападати?!

– Це ви мені? – не повірив вухам «переможець дракона».

– Прагнеш виявити геройство – бийся на лицарському турнірі, а не на мирних наших драконів налітай! – гнівався монарх. – Розплутайте його.

Останні слова були звернені до трьох лицарів – барона Річарда Неголеного, барона Тараса й графа Леоніда Заканавного – які наближалися до наших героїв. Барони й граф, оцінивши ситуацію, видралися на гіппомобіль і заходилися смикати мокру від піни сіть у пошуках краю.

– Ах, як скорботно чути несправедливість! – образився Аркадій. – Ви ж самі, Ваша Величносте, бажали дракона! А від лицарських турнірів я ніколи не ухиляюся, і турнирник не з гірших!

– Хрін розплутаєш! – сказав граф Леонід Заканавний.

– Спустіть мене на землю й порубайте сітку мечами, – порадив Аркадій колегам.

І поки вони виконували ці маніпуляції, король говорив:

– Так, я не приховую, що хочу, аби в моєму зоопарку жив тверезий дракон. Але добровільно! Без усілякого насильства! Якби я знав, що ти збираєшся здійснити свій п'яний белькіт, я б заборонив на корню! А вам, добродіє драконе, я приношу своє королівське вибачення за цю ідіотську ситуацію. Упевнений, що більше такого не повториться!

– Дякую, Ваша Величносте, – злегка поклонився Інокентій Карлович.

– Хочете, я покаджу вам свій зоопарк? – запропонував Жорик драконові. – Є дуже затишний вольєр з басейном і іншими зручностями, що пустує. У ньому жити зручніше, ніж у Каменіанських печерах.

– Ні. Дякую, – відмовився хвостатий гість.

– Я раджу вам поцікавитися. Вольєр просторий, чистий, їжа першокласна, догляд, ніяких обмежень у діях. Не життя, а курорт!

– Ні, – повторив дракон уже більш прохолодним тоном.

– Шкода. Ну що ж, ні, отже, ні. Діло добровільне, – зітхнув король.

Вони хвилину помовчали, спостерігаючи, як барон Річард Неголений батує зброєю капронову павутину, потім Інокентій Карлович вимовив:

– До побачення, Ваша Величносте.

– До побачення, добродіє драконе, – відповів той, чемно хитнувши зеленою короною.

– У вас отут можна злітати? – запитав крилатий екскурсовод, озираючись.

– Так, мабуть, а чому ні.

Дракон розгорнув великі крила, схожі на два шкіряні вітрила, і, пригнувши голову, побіг по доріжці. Від змахів його крил зоопарком заметався вітер. На щастя для Інокентія Карловича, надокучливий павич був зайнятий тим, що намагався дзьобнути капронову сітку, заважаючи звільняти лицаря Аркадія, і дракон зміг злетіти без перешкод. Спостерігаючи, як його гість, ляскаючи крильми, набирає висоту, король подумав: «Яка краса наші дракони!» і, зітхнувши, кинув оком убік вольєра, що пустує.

Тим часом три лицарі, відганяючи ногами павича, вже розпатрали мечами тенета механіка Нетребенька, оголивши небачене досі металеве спорудження, усередині якого був заточений їхній колега. (Про всяк випадок, Автор повідомляє отут, що одержавши чергову зарплатню, Аркадій чесно розплатиться з Вакулою Охрімовичем за його знищену лицарськими мечами капронову сіть). Аркадій, діставши волю рухів, заходився ворушити руками-ногами, що затекли від нерухомості. При цьому він розхлюпував навколо залишки вогнегасної піни.

– Що це ви, друже, такий вологий? – запитав Жорик Дев'ятий, почуваючи незручність перед лицарем Аркадієм за свою лайку.

– Нете... Нете... Нетребенько вставив воге... воге... вогнегасник... – тремтячи й цокаючи від мокрої прохолоди щелепами, буркнув той.

– Та ви зовсім змерзнули, друже мій! У гарячу ванну терміново! – скомандував монарх і, сказавши сивовусому служителеві зоопарку: – Продовжуйте без мене, Юрію Антоновичу, – разом із четвіркою своїх лицарів рушив у королівські апартаменти. За ними ув'язався цікавий павич.

Дорогою, тремтячи й заїкаючись, «ловець драконів» гарчав:

– Жертвуєш собою, ризикуєш здоров'ям, а замість подяки чуєш: «сучий син»!

– Ну, прошу вибачення, Аркадію. Я погарячкував. Терпіти не можу насильства, тому й вибухнув, – виправдовувався король. – Ви й самі винуваті.

– Ви ж мене не зупинили тоді, на банкеті. А мовчання – знак згоди. Я думав, ви мовчазно мене підтримуєте.

– Не надав значення. Думав, проспитеся й забудете. Каюся, не вгадав. Моя провина. Шкодую.

☼ ☼ ☼

Пройшовши крізь зоопарк, вони впровадилися в п'ятиповерховий будинок, обліплений, як пень опеньками, різнокаліберними вежами й башточками з конічними черепичними дахами, увінчаними флюгерами.

– Мені за годину має бути зустріч із японськими гістьми, – говорив Його Величність, піднімаючись із супутниками на другий поверх кам'яними сходами. – Але до того я хотів би зробити повідомлення для лицарів. Зараз ви, Аркадію, візьмете ванну, я опоряджуся, а ви троє зберете лицарів у тронному залі...

Король і лицар Аркадій запнулися на другому поверсі головного будинку Королівського замку, тому що саме там розташовувалися, крім усього іншого, і королівський гардероб, і королівська ванна кімната. А лицарі Тарас, Леонід Заканавний і Річард Неголений заходилися обшарювати весь замок у пошуках колег. Зрозуміло, терміново зібрати всіх тридцять вісім лицарів Напівкруглого Столу неможливо, адже деякі перебувають у власних замках, від яких не встигнуть добратися до короля за лічені хвилини, а деякі взагалі невідомо де, тому збирали тільки тих, хто знайдеться в цей момент у Королівському замку й лицарському гуртожитку. Обшаривши замок і зателефонувавши до гуртожитку, знайшли вісімнадцять членів Напівкруглостолового колективу...