– Безперечно, – підтвердив я.

– Але ж, якщо вдуматися, цей порятунок відбувся завдяки мені!

– Невже? – засумнівався я.

– Так, саме завдяки мені!

– Обґрунтуй. Надай аргументи, – продовжив сумніватися я.

– Давай міркувати логічно, вишиковувати, так би мовити, логічний ланцюжок подій. Зловмисник, придбавши яйце, поспішив покинути королівство. Але йому це не вдалося, оскільки біля Державних Дверей до його приїзду встигнули поставити міліцейський пост. Правильно?

– Правильно.

– От. А завдяки чому встигнули? Завдяки тому, що жорикбурзька міліція вчасно встигнула відправити відповідну телеграму великодрібкінський міліції. Правильно?

– Правильно.

– От. А чому столична міліція послала цю телеграму? Тому що до міліцейського управління зателефонував Його Величність із Каменіани й дав таку вказівку. Правильно?

– Правильно.

– От. А чому Його Величність дав таку вказівку? Тому що він перебував у Гірчичній печері у дракона Інокентія Карловича в той час, коли виявилася пропажа драконячого яйця. Правильно?

– Ага. Але ти-от отут до чого?

– Не поспішай. Згадай: навіщо король поїхав до цього дракона? Для того, щоб домовитися з ним щодо показових битв лицаря із драконом у якості шоу для туристів. Правильно?

– Ну так.

– А що Його Величність наштовхнуло на ідею про такі шоу?

– Що?

– Спілкування з японськими туристами. Ці туристи стали випадковими свідками моєї битви з Інокентієм Карловичем і навіть зняли її на відеокамеру. І вирішили, що це таке шоу для туристів. І висловили королю своє захоплення цим видовищем. Це й спровокувало його поїхати до Інокентія Карловича, завдяки чому він устигнув вчасно довідатися про викрадення й дати розпорядження, яке, можна сказати, урятувало нашу країну. Я тоді, чесно кажучи, японців навіть і не помітив. Про їхню роль у цій історії дізнався згодом. От і виходить, що, якби не я, нічого цього не трапилося б, і зловмисник безперешкодно вшив би у Великий Світ. От і виходить, що саме завдяки мені країна врятована! Хіба не так?

– Виходить, що так, – кивнув я.

– От! Виходить, я не просто один із лицарів, а можна сказати, рятівник батьківщини. Далеко не кожний може цим похвастатися.

Я замислився, і кілька хвилин ми їхали мовчки.

Помізкувавши, я сказав.

– Твій логічний ланцюжок переконливий, але його можна продовжити.

– Тобто?

– Дивися: ти говориш, що порятунок трапився завдяки тому, що ти бився із драконом Інокентієм Карловичем. А чому ти з ним бився? Тому що вирішив доправити його до Королівського зоопарку. А чому ти ухвалив таке рішення? Тому що на бенкеті в Королівському замку сп'яну брякнув королю, що дістанеш для його звіринцю дракона. А у зв'язку із чим відбувся цей бенкет? У зв'язку з тим, що кат Інкогнитечко одержав медаль "За ударну роботу". А чому він одержав цю медаль? Тому що карав злочинців. Отже, якби не було злочинців, то кат їх не карав би, і відповідно, не одержав би медалі, і не відбулося б із цього приводу бенкету, і ти на ньому не випив би зайвого й не дав би королю дурної обіцянки, і не спробував би обіцяне здійснити, і цього не побачили б японські туристи, не сказали б про це королю, і в нього не виникло б ідеї, через яку він поїхав до Каменіани, і не довідався б він вчасно про викрадення яйця, і не дав би міліції вказівки, і не поставила б міліція біля Державних Дверей пост, і зловмисник безперешкодно виніс би яйце дракона у Великий Світ. Отаким логічним ланцюжком ми приходимо до того, що порятунок відбувся завдяки існуванню в Терентопії злочинності. Тобто, можна сказати, що наші злочинці своєю незаконною діяльністю врятували країну. Стало бути, рятівниками батьківщини можна вважати наших злочинців. Ну, хіба не логічно?

– Ти якоїсь дурниці намолов! – обурився Аркадій. – Це не логіка, а маячня сивої кобили!

Було видно, що він дуже образився.

– Категорично не згодний! Це не маячня сивої кобили! Це маячня кобили лише трохи сивуватої, але переважно рудої, – пожартував я. І порадив: – Заперечуй. Якщо в моєму міркуванні відсутня логіка, то вкажи, у якому саме місці.

Аркадій замислився, але, видно, не зміг знайти вади в моєму логічному ланцюжку, тому нічого не заперечив. Просто продовжував мовчки на мене дутися.

– Ну, не злися, Аркашо, – сказав я. – Я ж не оспорюю твоєї важливої ролі в порятунку країни.

– Гаразд, не злюся, – нарешті погодився він після тривалої паузи, – просто трохи прикро, що ти мене прирівняв до злочинців.

– Та не прирівнював я. Просто...

– А хто там попереду?

Ми наближалися до мосту через річку Струмище. А перед мостом виднівся якийсь вершник.

– Схоже, це якийсь незалежний лицар, – припустив я.

Ми під'їхали до нього ближче й переконалися, що це справді був лицар. На його щиті було зображено чорну підкову в блакитному полі.

– Вітаю вас, лицарі! – вигукнув він. – Я Лицар Щасливої ​​Підкови.

– А ми лицарі Напівкруглого Столу. Я барон Аркадій.

– А я барон Панас.

– Ви, звичайно, шукаєте викрадене яйце дракона. Я теж. А крім того, я славлю свою даму серця, Марину Голубенко. Я стверджую, що вона найкраща жінка у світі. І заявляю, що якщо ви з цим не погоджуєтесь, то я вас без бою через цей міст не пропущу.

– А я говорю, що найкращою жінкою у світі є моя дама серця, тобто моя дружина Оксана Цукерка-Глімпельштейн! Отже, мені доведеться з вами, Лицарю Щасливої ​​Підкови, битися, щоб з'ясувати істину.

Я б теж цьому зустрічному заперечив, що найкращою жінкою є моя дама серця, і бився б із цього приводу. Але не міг, оскільки в цей період дами серця не маю, тобто ні в яку жінку поки що не закоханий. Ти знаєш, сестричко Марійко, що трохи більше року тому в нас із моєю колишньою нареченою Жанною сталася велика сварка, яка знищила наше взаємне кохання, і ми розійшлися. І тепер вона збирається заміж за іншого. А я після цього поки що нікого не покохав. Тому й битися нема за кого. Тож тільки Аркадієві при цій нагоді випала честь битися за свою даму серця.

Хоча Аркадій не найвидатніший лицар нашого королівства й ще жодного разу не ставав чемпіоном на лицарських турнірах у День Шляхетного Мордобою (як, втім, чесно сказати, і я), але все ж таки боєць досить досвідчений і багатьох лицарів на турнірах перемагав. Тому я був певен, що, скоріше всього, він переможе й цього Лицаря Щасливої Підкови.

Але те, що сталося під час цього, так би мовити, маленького лицарського турніру, мене вразило!

Обидва лицарі, звільнившись від зайвого багажу, стали один навпроти одного на відповідній відстані, приготували списи, опустили забрала, загалом усе як водиться.

Аж раптом Аркадій повівся цілковито неадекватно, ніби геть недосвідчений лицар, що вперше сів на коня і вперше взяв у руки спис і щит. Або як хворий. Або як божевільний. Замість того щоб спрямувати спис на суперника й поскакати йому назустріч, він заходився гарячково розмахувати списом і сіпати за взду, чим спантеличив коня Людовика, який не розумів, чого від нього вимагає господар, чи йому їхати вперед, чи задкувати, чи крутитись на місці. Рухи Аркадія були хаотичними й безглуздими, ніби він перетворився на маріонетку, яку смикає за ниточки божевільний ляльковод.

Лицар Щасливої ​​Підкови теж явно був приголомшений такою небаченою раніше поведінкою. І замість того, щоб стрімголов помчать на Аркадія зі списом напереваги, вражений суперник під'їхав до мого приятеля неспішно, і, здивовано, не швидко й не сильно тицьнув його списом у щит. І цього слабкого поштовху виявилося достатньо, аби Аркадій заточився й беркицьнувся з Людовика на землю! Мені й на думку не могло спасти, щоб Лицар Білого Комара міг програти турнір настільки ганебно!