Пукалкська область, центр якої – село Пукалка, – герцогством Єжикуляпським, глава якого – герцог Онисим З., незалежний лицар, що проживає в Єжикуляпському замку біля Пукалки (його Автор згадав серед лицарів, що брали участь у турнірі в День Шляхетного Мордобою).
Ямитививінвонавонипольска область, центр якої – місто Ямитививінвонавониполь, – Футилекрюмським герцогством, глава якого – герцог Агов'яктебетам, незалежний лицар, що проживає у Футилекрюмському замку біля Ямитививінвонавониполя (і його Автор згадав серед учасників того турніру, а ще згадає в розділі сорок третьому «Народний людожер»).
Жабенятинська область, центр якої – містечко Жабенятинськ, – герцогством Гриньмасяльським, глава якого – герцог Леонід Коліно, лицар Напівкруглого Столу, що проживає в Гриньмасяльському замку в Жабенятинську.
Задвірпольска область – Трюхтрюхзельським герцогством, глава якого – герцог Харитон, лицар Напівкруглого Столу, персонаж попередпопереднього розділу, що проживає у Трюхтрюхзельському замку біля Задвірполя.
І нарешті, Свистоніздрінська область – герцогством Шриньзякобубудинським, главою якого і є персонаж цього розділу, герцог Абрам, лицар Напівкруглого Столу, що проживає у Шриньзякобубудинському замку (який спроектував, нагадує Автор, тесть нинішнього короля, перше ніж із архітекторів перекваліфікуватися в жебраки) біля Свистоніздринська.
До речі, герцогові Абраму і його напарникові випав жереб займатися розшуками драконячого яйця в десятому секторі, який захоплював і частину Шриньзякобубудинського герцогства, так що Абраму не довелося сильно віддалятися від рідних пенатів, на відміну, наприклад, від герцогів Леоніда Коліно й Харитона, яким випало займатися пошуками вдалині від своїх герцогств.
Що ж стосується напарника герцога Абрама, лицаря Юрія Капітального, то він, як уже повідомлялося в тридцятому розділі, не мав власного замку й проживав із дружиною в лицарському гуртожитку.
Герцог Абрам – сорокачотирирічний чоловік з великим носом і густими бровами, кароокий кремезний брюнет середнього зросту в окулярах. Лицар Юрій Капітальний – двадцятидев'ятирічна блакитноока людина із каштановою чуприною та борідкою, стрункий, вищий за середній зріст.
Герцог Абрам полюбляв грати на кнопковому акордеоні, який у нас часто називають баяном. Але баян – інструмент не дуже маленький і не дуже легкий. Тому незручний для транспортування під час тривалих подорожей. (Втім, це дивлячись, із чим порівнювати. Якщо з роялем, або, тим більше, великим органом, то баян є багажем набагато зручнішим.) Для подорожей герцог мав маленьку легку гармошку, так звану концертино, на якій собі акомпанують естрадні куплетисти.
Але давайте, мої півкулі й мій читачу, покінчивши із цією низкою коментарів, повернемося в поему Франческо Губанедурського. До слова, Франческо – це не справжнє ім'я поета, а псевдонім. А справжнє ім'я, зафіксоване в паспорті, – Павло Семенович Губанедурський.)
«Отут двом нашим персонажам назустріч – третій персонаж:
Вздовж Рідини крутив педалі котрийсь-от дядько, пітний аж;
Він їхав на велосипеді, хоч пухлий був, а не худий.
Абрама з Юрієм уздрівши, жбурнув свій голос вздовж води:
"Привіт вам, лицарі!" – "Вітаєм!" – гукнули лицарі вперед.
"Я маг Гліб Цвях", – так той назвався, хто осідлав велосипед.
Абрам, представившись, промовив, утнувши ввічливий уклін:
"Яйце де може буть дракона?" – "Не знаю, – відгукнувся він. –
Я над цією сам проблемой все думаю, але на жаль,
Мені суцільною загадкой ця залишається деталь.
Я також в пошуках тиняюсь, та не яйця, а молока
Русалки. Досліди магічні. Мета у мене отака.
А вам русалка попадалась, що груддю кормить немовля?"
"Не попадалась", – Капітальний чарівникові промовля»...
(Дійсно, незабаром після похорону людського тіла макакоподібного чарівника Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського, чарівник Гліб Любомирович Цвях, як і сказав колегам на поминках, осідлавши велосипеда, пустився мандрувати в пошуках русалчиного молока.
Для початку він опитав русалок, що жили в річці Струмищі на околицях столиці. Русалок, котрі годують грудьми, там не виявилося, зате русалка Катя, яка працювала на човновій станції, повідомила, що її далека родичка, русалка Васса, нещодавно народила й, звичайно, годує дитину грудьми, у неї-от й можна добути кілька крапель молока для магічних дослідів. Тільки проживає Васса не в Струмищі й навіть не в Замийці, куди Струмище впадає, а аж у Рідині, вище за течією міста Свистоніздринська, а може, – у Мокриці, що впадає в Рідину. Більш точно вказати місцеперебування Васси Катя не змогла – дуже вже далека родичка, Катя про неї майже нічого не знала, а про пологи почула від іншої родички, що живе в Замийці, а та почула від родички, що живе у Вологій.
Щоб швидше добратися до цієї русалки Васси, Гліб Цвях скористався послугами автомобільного транспорту: поїхав із Жорикбурга до Свистоніздринська на міжміському автобусі, прихопивши велосипед в якості багажа; це було швидше, чим на велосипеді.
Вже будувалася вузькоколійна залізниця від Великих Дрібок до Свистоніздринська, але поки вона не добудована, єдиним видом громадського транспорту, що переміщали пасажирів з обох столиць (теперішньої і колишньої) у Свистоніздринськ і назад, були автобуси. Звичайно, на літаку колеги Акмуса це було б ще швидше, але, як ми знаємо, читачу, Гліб Любомирович панічно боявся висоти, нагадує Автор.
У Свистоніздринську, що лежить на березі Рідини, маг пересів на велосипед і рушив уздовж берега проти течії. Якщо в Рідині Васси не виявиться, Цвях продовжить пошуки уздовж Мокриці.
Там, де Мокриця впадала в Рідину, розташувалася спортивна база аквалангістів, де займалися, переважно, аквалангісти зі Свистоніздринська, але навідувалися й жителі інших населених пунктів. Називалася база «Мумутілус». Як читачеві відомо, річки Терентопії, в основному, мілководні й вузкоруслі. Але в цім місці, де Мокриця впадає в Рідину, вода відносно широка й глибока. Тому дане місце й облюбували місцеві аквалангісти для занурень.
У літню пору тут було багатолюдно – бажаючих попірнати у теплу воду хоч греблю гати. Бажаючих же занурюватися в воду холодну було значно менше, тому в осінньо-зимньо-весняний період ентузіасти на базу навідувалися рідше й у менших кількостях.
От і у той промозглий осінній день напередодні листопада чарівник Цвях зустрів на спортбазі лише одного сторожа. Сторож показав магові базу «Мумутілус» і напоїв гарячим смачним чаєм.
Уся роздягальня була обвішана фотознімками, як підводними, так і надводними. І майже на всіх фігурувала одна неодягнена дівиця.
– Це русалка Леся. Люблять аквалангісти її фотографувати, – пояснив сторож. – По-моєму, вони всі в неї улопалися. Та я й сам, якби помолодше... Кхе. А їй усі аквалангісти пофігу, як молодь висловлюється. Вона все чекає на якогось прекрасного аеронавта на білій кулі. Їй краще журавель, то пак аеронавт, у небі, ніж синиця, то пак аквалангіст, у руці. Романтична дівчина.
Цвях запитав сторожа про русалку Вассу.
– Про таку не знаю. Може, аквалангістам вона й знайома, але вони ж мені не доповідають, – відповів той.
«Мене трохи здивувала назва цієї спортивної бази, – втручається раптом Права півкуля авторського мозку. – Ніколи раніше не доводилося ані чути, ані читати слова "Мумутілус". Звідки воно узялося й що означає?»
