– Перші букви!

– Ха-ха, що?

– Перші букви цих слів, виставлених у такій послідовності, складаються в слово "бухгалтерія"!

І Омелян провів по списку вертикальну лінію нігтем великого пальця, щоб вм'ятина, що утворилася на папері, відокремила першу букву кожного слова від решти букв.

– Дійсно, ха-ха, "бухгалтерія". Треба ж. А яке відношення має бухгалтерія до піратів і вітрильників, ха-ха? Ну, тобто й пірати й бухгалтери мають справу із грошима, ха-ха, але сумнівно мені, щоб заклинанням проти піратів було саме слово "бухгалтерія", ха-ха. Може, це просто збіг, а насправді, ха-ха, тут криється ще якесь інше слово.

– Може, збіг. Давай ще подумаємо.

Лицарі схилилися над списком і стали думати, але ніякого іншого слова, крім "бухгалтерія", добути не змогли.

– Ну що ж, доведеться спробувати "бухгалтерію", – резюмував Омелян. – Якщо транспарант із цим словом на піратів не подіє й "Летючий Єврей" знову з'явиться, значить, ми помилилися.

Граф Леонід Хихотунчик і граф Омелян повернулися до Яєчні-Ясної й доповіли тутешній адміністрації про результати своїх досліджень. Через брак інших версій, слово "БУХГАЛТЕРІЯ" було нанесено на великий білий транспарант великими чорними літерами, і вранці 23 жовтня під впливом магічної енергії чарівника Капітона Махоручка цей транспарант злетів і завис у повітрі над дахами міста, неспішно повертаючись навколо вертикальної осі, щоб напис можна було прочитати, дивлячись на цю штуку з різних точок.

А вранці 24-го городяни виявили на стіні ратуші новий текст жовтогарячою ж фарбою:

"Ви змогли розгадати головоломку й знайти заповітне слово, і тепер ми, кровожерливі, безжалісні пірати із фрегата “Летючий Єврей” змушені назавжди забратися з Яєчнеяснинської області! Ваше щастя, що серед вас знайшлися кмітливі розумники! Більше вам не загрожує піратський розбій. Радуйтеся!

Кривавий Сьома".

Обидва лицарі Напівкруглого Столу, що затрималися в Яєчні-Ясній, аби з'ясувати результат запускання в повітря знайденого ними слова, були схоплені радісною міською юрбою, що пронесла їх на руках по вулицях під оплески роззяв, і піддалися підкиданням на ратушному майдані, що той, так би мовити, ритуал застосовується, як відомо, до найшанованіших натовпом індивідів. Мабуть, уважається, що суб'єкт, котрий підкидається десятками рук, повинен відчувати блаженство, що є скромним дарунком за його заслуги.

Після цього біля ратуші ж пройшов лаконічний мітинг, під час якого, крім іншого, мер Яєчні-Ясної Гарольд Вєтропусков оголосив, що рішенням міської адміністрації графові Омелянові й графові Леонідові Хихотунчику присвоюється звання почесних гостей міста Яєчня-Ясна, і що на згадку про те, як своєю кмітливістю ці дві чудові особистості врятували Яєчнеяснинську область від неприємностей, котрі їй загрожували, що можна розцінювати як подвиг, у місті буде споруджений пам'ятник цим героям! Скромні лицарі стали говорити, що пам'ятник – це явний перебір, що в їхніх міркуваннях над головоломкою не було нічого героїчного, але мер заперечив, що це рішення остаточне й оскарженню не підлягає; що прикладом для підростаючого покоління повинні бути не тільки ті випадки, коли перемога здобувалася фізичною силою, але й ті, де перемога здобувалася кмітливістю!

Потім на запрошення молодших мешканців нашого міста граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик відвідали Яєчнеяснинський міський Палац Піонерів і поділилися з юними мирополківцями обставинами розгадування антипіратського заклинання. Піонери присвоїли їм звання почесних членів їхньої піонерської дружини й під звуки горна й барабана пов'язали на шиї лицарів світло-коричневі піонерські галстуки.

Затим на прохання місцевих журналістів два лицарі провели невелику прес-конференцію просто на вулиці, де відповіли на запитання представників преси, завдяки чому стали відомі подробиці, що викладаються тепер читачам.

Після цього на героїв обрушилися запрошення й від інших тутешніх організацій, але обидва графи заперечили, що прибули сюди не заради участі в ушановуваннях, а заради пошуків драконячого яйця, і вже втратили три дні, займаючись іншою проблемою, тому не мають наміру більше затримуватися тут ані хвилини, і відбувають продовжувати пошуки.

Відтак городяни проводили графа Омеляна й графа Леоніда Хихотунчика до окраїни міста й довго дивилися їм услід, поки лицарі на конях не зникли вдалині.

Ця історія показує, що наші доблесні лицарі володіють не тільки фізичною силою й бойовою майстерністю, але й розвинутою кмітливістю!

Хай живуть терентопські лицарі, особливо лицарі Напівкруглого Столу! Хай живе наше Терентопське королівство!»

☼ ☼ ☼

От так патетично й патріотично закінчується стаття «Вигнання» в «Актуальному чтиві».

Перш ніж перейти до викриття таємничих піратів сухопутного фрегата «Летючий Єврей», Автор терентопських хронік хотів би, згідно із традицією, що вже склалась, уточнити, що граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик проводили пошуки відомого предмета в дев'ятому секторі королівства, де мало місце й місто Яєчня-Ясна; що повні імена цих двох лицарів – Омелян Омелянович Ряпсусов і Леонід Дінаданович Гирявець; що на гербі й щиті графа Омеляна зображений рожевий меч у чорному полі, а в графа Леоніда Хихотунчика – чорний їжак у світло-зеленому полі; що граф Омелян – це тридцятишестирічний кирпатий чоловік із широкими вилицями й зрощеними на переніссі бровами, а граф Леонід Хихотунчик – двадцятидев`ятирічний з вузьким обличчям хлопець із постійною посмішкою на видовженій веснянкуватій фізіономії; що кінь Лев, на якому їхав граф Омелян, рябої масті (великі білі плями по темно-коричневому тлу), названий так на честь князя Галицького, але Автор не знає точно якого: чи то Лева Даниловича (на честь якого одержало свою назву місто Львів), що княжив з 1264 по 1301 роки; чи то – його онука Лева Юрійовича, що княжив (із братом Андрієм) з 1308 по 1323 роки; чи то на честь їх обох; а кінь Гарун, світло-рудої масті, на якому їхав граф Леонід Хихотунчик – на честь Багдадського халіфа Гаруна ар-Рашида, що правив з 763 по 809 рік.

– Кінь Лев, кажеш? – ловить Автора на слові його Ліва мозкова півкуля. – Ага! Тепер дещо прояснюється! А я от усе міркую: як це Річард Лойковицький може носити прізвисько Левове Копито, якщо в левів зовсім немає ніяких копит, лише тільки пазурі. А тепер – от він: Лев із копитами! Виходить, прізвисько Річарда Лойковицького якось пов'язане з конем графа Омеляна!

– Ні, його прізвисько Левове Копито ніяк не пов'язане з конем Левом, – заперечує Автор. – Про те, звідки в Річарда таке прізвисько, ми дізнаємося від нього самого не далі як у наступному, тобто сорок сьомому розділі «Меч Халазюк».

До речі, у графа Леоніда Хихотунчика власне ім'я носив не тільки кінь, але й меч, вірніше, два мечі. Давати ім'я мечу – стародавня лицарська традиція. У лицарських епосах ми повсякчасно натрапляємо на імена мечів. Взяти, наприклад, французький епос про графа Роланда й лицарів Карла Великого: там у Роланда – меч Дюрандаль, у Ганелона – меч Морглес, у Олів`є – меч Альтеклер, у Турпена – меч Альмас, у Карла Великого – меч Жуайоз, у Балігана – меч Пресьоз тощо.

Терентопські лицарі трохи призабули цю традицію й називають, як правило, свої мечі просто мечами, без усяких імен.

Граф Леонід Хихотунчик вирішив відродити цей звичай (на таке його підбило читання саме цього вищезгаданого французького епосу) і дав своєму металевому мечу ім'я. Більше того, маючи своєрідне почуття гумору, Хихотунчик крім імення дав мечу також прізвище й по батькові, як людині: Екскапітон Абрамович Рубальский (до «Капітона» він додав «Екс», щоб нагадувало Екскалібур). Як читачеві відомо, у терентопських лицарів крім бойових металевих мечів є й турнірні із щільної гуми. Своєму гумовому мечу Хихотунчик теж дав ім'я, по батькові й прізвище. Оскільки в металевого меча вони були чоловічими, то, задля естетичної розмаїтості, гумовому дісталися жіночі: Екскатерина Остапівна Навідмашенко.