Тим часом почало сутеніти.

– Зробимо так, – говорив Парфен Ісакові, повертаючись до Жорикбурга на тому ж фургончику, – я роздрукую цей знімок і роздам, розішлю його всім дільничним Жорикбурзької області, хай вони опитають мешканців своїх дільниць. Якщо в Жорикбурзькій області її не виявиться, підключимо дільничних Великодрібкінської області, бо вона переміщалася в тому напрямку. Ну а якщо й там немає, тоді оголосимо загальнокоролівський розшук. Я буду тримати вас у курсі пошуків, але і ви, якщо щось нового дізнаєтеся, негайно повідомляйте мені.

– Само собою, – сказав корчмар.

– Але я впевнений, що нічого страшного не трапилося і скоро вона сама повернеться або повідомить про себе. У моїй практиці вже були такі випадки: молоді хлопці і дівчата раптом вирушали кудись, забувши повідомити батьків, а ті хвилювалися, а потім гуляки поверталися, як ні в чому не бувало, – зауважив слідчий. – Справа молодеча. Вітер у голові. Я й сам був таким.

– Естер у таких випадках обов'язково повідомляє, телефонує...

– Може, у неї під рукою зараз немає телефону чи інших засобів зв'язку.

– Ах, якби так і було, якби це виявилася лише несподівана безпечна прогулянка! – вигукнув Гільденштерн ...

☼ ☼ ☼

Справді, дільничні міліціонери отримали знімки Естер і почали без відриву від пошуків драконячого яйця опитувати мешканців своїх дільниць.

І знайомі нам, безцінний читачу, Микола Опанасович Ратиця із Захаром Полуящиковим займалися цією справою. Зокрема, вони відвідали печери Каменіани та продемонстрували фото дівчини всім тамтешнім драконам. А оскільки окрім Каменіани дракони у королівстві більше ніде не живуть, то правильно сказати, що Ратиця з Полуящиковим опитали взагалі всіх драконів країни.

Дракон Хвостенко, розглядаючи фотографію у своїх пазурах, сказав, що він начебто бачив схожу дівчину нещодавно – три-чотири дні тому; він у той момент пролітав над селом Салоскочевим у бік столиці, а вона, верхи на якомусь чоловікові, летіла у протилежному напрямку; але, мовляв, він, Хвостенко, не впевнений, що це була точно та дівчина, що зображена на знімку, бо відстань між ними не дозволяла її добре роздивитися, тому жодних гарантій він, мовляв, не дає.

– Летіла на чоловікові? Начебто відьма верхи на Хомі Бруті у повісті Гоголя «Вій»? – перепитав Микола Опанасович Ратиця. – Ну, тоді це точно не вона. Мені Цугундер однозначно сказав, що вона не фея, а проста дівчина. Значить, ні на мужиках, ні на швабрах, ні на коцюбах, ні на мітлах, ні на щітках та інших підручних об'єктах літати не здатна.

Іцхак Гільденштерн щогодини дзвонив до міліції, але незмінно отримував відповідь, мовляв, новин немає.

Принцеса Зіночка, Роженкранци, завсідники корчми «Під Рятівною Мухою» та інші, які знали Естер, турбувалися і намагалися бути в курсі пошуків. Навіть король із королевою стурбувалися зникненням подружки дочки.

☼ ☼ ☼

17 жовтня, о 10 годині 17 хвилин у корчмі «Під Рятівною Мухою» розчахнулися двері, і увійшов чоловік, як дві краплі пива з однієї пляшки схожий на Мгобокбекбе.

Ісак із Маргаритою, які чекали біля телефону новин із міліції, ахнули.

Слідом за ним увійшов чоловік, як дві краплі пива схожий на Річарда Левове Копито. Вони були в доспіхах, із щитами: на щиті першого був пивний кухоль, на щиті другого – ведмідь.

Ну, зрозуміло, це і були Лицар Пивної Кружки та його напарник власними персонами.

Щойно вони вздовж західної околиці Сатиричних боліт, повз Шмокиконський замок, наблизилися до столиці і в'їхали в Жорикбург крізь північну околицю...

(– До речі, щодо Сатиричних боліт, – раптом стрепенулась Ліва півкуля якогось органу якогось пана (спробуй, читачу, з трьох разів вгадати – якого). – Я не розумію, як це болота можуть бути сатиричними! Сатиричне оповідання, сатирична повість, сатиричний роман, сатирична п'єса, сатиричний вірш... це зрозуміло... Але ж болото... Що ж у болоті такого смішного й уїдливого?.. Звідки у цих боліт така назва?

– Ах ти ж провокатор! – верещить півкуля Права сусіду по черепній коробці. – Ти що робиш, гаде! Автор же зараз вчепиться в це питання і увільне в болотяну тематику, почне розпатякувати про драговини і трясовини, замість того щоб...

– Я постараюсь висвітлити цю тему спритно, – каже Автор (ти вгадав, читачу, з першого разу!) – Не мине й півроку, як я закінчу промову про болота.

– У-у, провокатор! – Права півкуля злобно штовхнула збентежену Ліву.

Як Автор вже згадував у розділі двадцять дев'ятому «Духи Шмокиконського замку», до царювання Жорика Сьомого ця місцевість називалася Чортовими болотами. Саме цей король їх і перейменував.

Деякі назви в терентопській топоніміці здавалися Жорику Сьомому надто грубими, непристойними, лайливими, і він вирішив ушляхетнити ту топоніміку за допомогою заміни таких назв більш невинними, пристойними.

Так, наприклад, Сопливу балку він наказав називати Вологим яром, Смердючий перелісок – Ароматним гаєм, Лайновий пустир – Удобреним степом, Перепихальський ставок – Озером Кохання.

Чортові болота теж не влаштували короля, бо «чорт» – слово лайливе, образливе. Чому болота мали таку назву – невідомо. Ніякі чорти там, звісно, не жили; і взагалі терентопці не вірять у існування чортів, вважають їх вигадкою марновірів. Там навіть вампіри, перевертні, примари, русалки, водяні, ельфи – і ті насміхаються з вірячих у чортів. Напевно, назва виникла через те, що, проходячи цією мокрою місциною і провалюючись у драговини, люди чортихалися: «бодай йому чорт!», «чорт подери!», «чорт візьми!», «чорт зна що!», «чортовина!», «до чортів собачих!», «ні чорта собі!» і т.д.

Жорик Сьомий задумався про заміну такої лайки чимось пристойним, але на думку нічого не спадало. Король попросив поради у свого приятеля, герцога Єрофія Хитросплетена Звивина.

– Давай міркувати логічно, – почав Єрофій, задумливо колупаючи в носі. – Хто такий чорт? Чорт – це міфічна людиноподібна істота з хвостом. Парнокопитна. Та ще й рогата, як пророк Мойсей та євангеліст Лука у середньовічній іконографії. Придуманий у середні ж віки представник нечистої сили. Але ж і в античній класичній літературі є персонажі з рогами, хвостами та копитами, які називаються сатирами та фавнами. Виходить, якщо ми замінимо чорта на сатира, суть назви як би не зміниться, зате форма замість лайливої ​​стане антично-класичною!

Так Чортові болота стали Сатиричними болотами.

Але дуже скоро ця витівка – міняти топоніміку – Жорику Сьомому набридла, і в королівстві збереглися назви і не зовсім пристойні.

От і все, що Автор хотів сказати з цього питання. Не минуло і півроку, як і було обіцяно.

– З погляду граматики, – зауважує скрупульозна Ліва півкуля, – у цьому випадку болота грамотніше було б назвати Сатировими, а не Сатиричними.

– Якби Жорик Сьомий був граматиком, то він напевно так і вчинив би. Але граматиком він не був, таких тонкощів не знав, от і дав назву неточну.)

– Я одержав вашу телеграму, і ми поспішили сюди. Що трапилося?! – вигукнув Мгобокбекбе.

Гільденштерни навперебій почали розповідати про зникнення доньки, що Автор читачеві вже розповів.

А коли Ісак Маркович дістався обнюхування псом Ніздреславом села Салоскочевого, двері в корчмі знову відчинилися і увійшов бібліотекар Бізончик Солом'яний, який, дивлячись на Лицаря Пивної Кружки, промовив:

– Справді! Поштар сказав правду. Здрастуйте!

– Яку правду? – запитав, входячи за ним, ще один завсідник – Вакула Охрімович Нетребенько. – А, Мгобокбекбе, а, Річарде, ви вже повернулися! Вітаю!

– От цю правду – що Мгобокбекбе повернувся і знаходиться в корчмі «Під Рятівною Мухою», – відповів індіанець-майонез. – Тобі лист. – І простяг лицареві Мгоцьку конверт. – Дорогою сюди я зустрів листоношу, який сказав: «Ви, мабуть, йдете до корчми Гільденштернів? Віддайте Лицареві Пивної Кружки цього листа». Я заперечив, мовляв, лицарів, окрім короля, у столиці немає – роз'їхалися королівством шукати яйце дракона; а поштар каже: «Лицар Пивної Кружки тільки-но повернувся і перебуває в цій корчмі. Віддайте йому листа, раз ви все одно туди йдете». Виявилося – він має рацію.