І раптом мова перервалася, а замість неї пішов шум. Шум тривав хвилини дві, а потім залунала не з початку англомовна пісня у виконанні німецької поп-групи “Modern Talking”.

– Схоже, під час запису стався якийсь технічний збій, – припустив дракон Інокентій Карлович.

– Можливо, штекер мікрофона частково висмикнувся і від електричного замикання виник шум, – припустив Захар Полуящиков.

– А Петренко-Самогонов, не прослухавши запису від початку до кінця, або ж прослухавши лише початок і впевнений, що все записалося добре, просто перемотав касету на початок, і відправив поштою до столичного управління міліції, – додав Микола Ратиця.

– Давайте про всяк випадок промотаємо плівку трохи вперед, може там є продовження запису художника, – запропонував детектив.

Інокентій Карлович трохи промотав. Ні, там була музика. Ще трохи промотав. Музика. Так, промотуючи плівку невеликими шматочками і вмикаючи, з'ясували, що і на одній стороні касети до кінця, і на іншій стороні повністю була тільки музика.

– Відчуваю я, що саме в останніх фразах художника, які не записалися через збій, і криється найважливіша інформація, – казав детектив Папірусюк, – і насамперед: чи доїхав той брюнет до столиці, чи зійшов дорогою на якійсь проміжній станції, і якій саме. Зрозуміло, магія тут ні до чого. Він не вирощував на собі волосся за допомогою чарівництва, а просто начепив перуку, наклеїв фальшиві вуса та бороду. Якби не проблема з мікрофоном, то ми вже знали б... Доведеться їхати на ферму цього, як його...

– Кактусенка, – підказав Полуящиков.

– Так. І уточнювати деталі вже в очній розмові з художником.

– Той бородатий брюнет зійшов в Іканьці, – раптом мовив дощовий черв'як Гавриїл Святославович. І всі подивились на нього.

– Петренко-Самогонов цього не сказав, – засумнівався Микола Ратиця.

– Не сказав, – підтвердив безхребетний громадянин у пенсне. – Але він сказав достатньо, аби за допомогою логіки зробити такий однозначний висновок. Це відносно проста логічна задача. Якщо хочете, поясню, як вона вирішується.

– Зробіть ласку, громадянине черв'яче, – погодився Папірусюк.

– Дивіться: факти, викладені художником, розкладаємо на вісім пунктів. Пункт перший: лисий і людина у синій сорочці – фермери. Пункт другий: людина у червоній сорочці та брюнет – психологи. Ну, тобто, брюнет проговорився, що він психолог, але, якщо вважати що він шахрай, то, не виключено, що він і збрехав. Пункт третій: людина у білій сорочці та блондин – інженери. Пункт четвертий: сивий і русявий читали «Пана Халявського», а людина у білій сорочці не читала. Пункт п'ятий: лисий молодший, ніж людина у різнобарвній сорочці. Пункт шостий: блондин молодший, ніж людина у жовтій сорочці. Пункт сьомий: чоловік у синій сорочці та сивий зійшли у Королівці. Пункт восьмий: людина у різнобарвній сорочці та блондин зійшли в Іканьці.

– І що з цього випливає? – знизав плечима Захар Полуящиков.

– З цих пунктів як логічні наслідки виявляються приховані факти, – продовжував розумний черв'як у пенсне, піднявши над столом голову, наче кобра (що на спині тієї змії, до речі, є пляма, схожа на пенсне). – Наприклад, із пунктів першого та другого випливає, що на лисому сорочка не синя, але й не червона, і на брюнеті не червона та не синя. І так далі. Аби було наочніше, можна скласти таблицю. Інокентію Карловичу, дай будь ласка олівець і шматочок паперу.

Дракон виконав це прохання. Черв'як, спираючись задньою частиною тіла об стіл, а передньою обвивши олівець наче щупальцем, заходився водити грифелем по паперу, креслячи таблицю. Потім у деяких чарунках таблиці щось написав і сказав: «Дивіться».

Інші схилилися і побачили ось це:

– Пункт перший заперечує, що на лисому була синя сорочка, тому в чарунці на перетині граф «лисий» та «синя сорочка» ставимо цифру один. Пункт сьомий заперечує, що синя сорочка була на сивому, тому в чарунку на перетині «сивого» та «синьої сорочки» ставимо цифру сім. І так далі. Так ми з'ясовуємо, що на блондині була чорна сорочка. Тому фіксуємо цей факт у чарунці на перетині «блондина» та «чорної сорочки», намалювавши там зірочку. І оскільки на решті пасажирів сорочки не чорні, і пасажири в інших сорочках не блондини, то ставимо у відповідних чарунках прочерки чи знаки «мінус». Продовжуючи діяти таким чином, шляхом виключення, приходимо до такого результату.

Говорячи це, Гавриїл Святославович заповнював чарунки таблиці цифрами та знаками, поки, нарешті, не сказав знову: «Дивіться».

Інші знову схилилися над таблицею. Тепер вона виглядала так:

– Таким чином ми з'ясували остаточно, що лисий був у жовтій сорочці, сивий у червоній, блондин у чорній, рудий у білій, брюнет у різнобарвній, а русявий у синій. І стало ясно, що громадянин у різнобарвній сорочці, котрий зійшов в Іканьці, і є той брюнет, риси обличчя якого здалися Петренкові-Самогонову схожими на риси Траляляліні.

– Блискуче! – вигукнув Папірусюк. – І всі ці логічні ходи ви проробили в умі за лічені секунди? У вас феноменальний талант, громадянине черв'яче!

– Я полюбляю грати в шахи та розгадувати всілякі головоломки, а це добре розвиває логічне мислення, – пояснив Гавриїл Святославович.

– З такими здібностями вам би працювати в міліції, – порадив Микола Ратиця.

– Мені подобається робота редактора журналу, і я не хочу змінювати фах, – відповів черв'як. – Але я в будь-який час добровільно та безкорисливо готовий допомогти міліції, якщо їй знадобиться мій хист. Тож звертайтеся, якщо треба.

– Ловлю на слові, – сказав Папірусюк.

Інокентій Карлович вийняв касету з касетника магнітофона та повернув слідчому.

– Пам'ятаю, свідки казали, що на сцені Стайні Опери та Балету Траляляліні був у білій сорочці, – розмірковував полковник. – Але її він узяв на якийсь час у пункті прокату і після свого, м'яко кажучи, «концерту» туди і повернув. А от квитки на цей «концерт» він продавав біля пам'ятника Івану Никифоровичу Фальстафу саме у різнобарвній сорочці. І до Державних Дверей на таксі їздив у різнобарвній.

– Цікаво, чому він вийшов в Іканьці, – сказав Захар Полуящиков. – Що йому там бу...

– Стривай-чекай! – перебив Варлаам Оникійович. – Іканька... Іканька... – Він у задумливості тер чоло пальцями. – Ну так! Пам'ятаю, і на столичному вокзалі, і на Великодрібкинському, на дошках оголошень, окрім інших папірців, був один, де згадувалася Іканька. Це була пропозиція фермера Наполеона попрацювати на його фермі, що неподалік саме Іканьки. А одна очевидця повідомила, що бачила, як Траляляліні у Великих Дрібках читав дошку оголошень. Отже, повернувшись спіймавши облизня від Державних Дверей і думаючи, куди тепер податися, він прочитав оголошення Наполеона і вирішив на якийсь час причаїтися на його фермі! Можливо, і зараз він із драконячим яйцем знаходиться саме там. У такому разі ще сьогодні його можна затримати! Інокентію Карловичу, я, з вашого дозволу, скористаюся вашим телефоном.

– Авжеж-авжеж! – дозволив дракон.

Приклавши слухавку до вуха і набравши номер, Папірусюк сказав:

– Алло, Антоне Петровичу? Це Папірусюк. Телефоную з Каменіани. Я, здається, знаю, де знаходиться організатор викрадення драконячого яйця з викраденим предметом. Хочу просто зараз туди поїхати та його затримати. Тому прошу, Антоне Петровичу, приготувати для мене автомобіль і групу захоплення, чоловіки чотири міцних хлопців, на випадок, якщо правопорушник чинитиме опір. Я незабаром під'їду до управління... Ага... Ага... Домовилися. Їду.

Поклавши слухавку на лежбище телефону, полковник сказав Інокентію Карловичу:

– Якщо все складеться вдало, то, гадаю, вже сьогодні ввечері я зможу повернути яйце вашій сестрі та її чоловікові.