Король Жорик Третій. Ну прямо не в брову, а точно в ліву ніздрю! Цілком правильно – у нас отут нібито тисяча сімсот тридцять восьмий рік, а мені нібито сорок два роки.

Королева Зінька Третя. А мені нібито – тридцять вісім.

Принц Георгій. А мені нібито – шістнадцять.

Принцеса Пелагія. А мені нібито – вісімнадцять.

Лицар Феофан. А мені нібито – двадцять два.

Патріарх Іполит Перший. А мені нібито – шістдесят п'ять.

Блазень Зосима. А мені нібито – двадцять вісім, а герцогу Павлу Гриньмасяльському, котрий незабаром прийде, нібито – шістдесят три, а невидимому привиду Гаврюші – сто двадцять п'ять, а мовлячому комарові Птоломею, глухонімому від народження, нібито двадцять шість років плюс три місяці плюс чотири дні плюс п'ять годин плюс шість хвилин плюс сім секунд, ні, вісім секунд, ні, дев'ять секунд, ні, десять секунд, ні, одинадцять секунд, ні, дванадцять секунд, ні, трина...

Третій із глядачів (перебиває). Саме в цьому тисяча сімсот тридцять восьмому році принцеса Пелагія вийшла заміж за лицаря Феофана. Саме цього року герцог Павло Гриньмасяльський переміг злого велетня Киклопенка, незважаючи на свій солідний вік; втім, і велетень був уже підтоптаним. Саме цього року патріарх Іполит Перший з'їв запеченого з яблуками гусака-людожерожера з Окраїнних Земель. Саме цього року маг Гектор Манюня за допомогою чарівництва одомашнив пару диких єдинорогів, від яких пішли всі домашні єдинороги. Саме цього року принц Георгій уперше побачив босоногу Зіньку Бараболю – чотирирічну дочку пастуха із села Бритих П'яток, ту саму Зіньку Бараболю, яка згодом стала його третьою дружиною – королевою Зінькою Шостою. Саме цього року королева Зінька Третя, заблукавши у Корявому лісі, була зґвалтована грубим ельфом Филимоцьком, якого потім протягом тридцяти років розшукували лицарі Напівкруглого Столу, щоб покарати за цей злочин, та так і не знайшли. Саме цього року привид Гаврюша переселився із Дрямсиньлоїдського замку до Шмокиконського замку, де перебувається й понині. Саме цього року загинув мовлячий комар Птоломей, глухонімий від народження, будучи неумисно розтоптаний сідницею герцога Павла Гриньмасяльського. Саме цього року король Жорик Третій побився з водовозом Октавіаном Степановичем Бджілкою на ґрунті розбіжностей щодо трактату філософа Бенедикта Спінози «Етика, доведена геометричним методом», а суд ухвалив, що король був не правий, і присудив короля на тиждень помінятися з водовозом професіями. Саме цього року дракон Бровко пав смертю хоробрих, убитий цебром, наповненим морквою, яким його вперіщила по голові якась перелякана баба. Саме цього року трапилася посуха, і люди рятували русалок і водяників з висохлих водойм у своїх особистих бочках, коритах і колодязях. Саме цього року з Окраїнних Земель на північно-заході ринулася до центру країни зграя хижих шаблезубих овець, покритих чорним пір'ям замість вовни, але, на щастя, ці жахливі чудовиська були винищені метеликами-мутантами з тих же Окраїнних Земель; ненажерливими метеликами, які харчувалися винятково шаблезубими пернатими вівцями. Так, багато цікавого й примітного відбулося в цьому тисяча сімсот тридцять восьмому році.

Блазень Зосима. А я? А що я – цього року? Про мене ви не сказали.

Третій із глядачів. Перепрошую. Саме цього року блазень Зосима вимовив уперше фразу, яка розійшлася в народі й стала приказкою: назвався пальцем – лізь у ніздрю. Ці слова блазень сказав лицареві Опанасу Вухастому, коли той сп'яну пообіцяв якійсь Сарі Глімпелштейн із роду Лицарів Білого Комара подарувати яйце дракона. Як усі знають, ця історія закінчилася трагічно. Звичайно, і лицаря жалко, але й драконів можна зрозуміти: кожний би кинувся захищати своє потомство. За вісім років – у тисяча сімсот сорок шостому році – якийсь таємничий злий чаклун Авдій Мотлох із Неголеногір'я теж вчинив замах на викрадення драконячого яйця, необхідного йому для влади над демонами, за допомогою яких він нібито праг стати владарем світу, але добрий чарівник Гектор Манюня так зачарував Каменіану, що лиходій не зміг добратися до яйця і його мерзенні плани, на щастя, не здійснилися. За цей магічний подвиг Жорик Четвертий надав магові Манюні звання придворного чарівника й дуже хорошу зарплатню.

Маг Гектор Манюня. А звідки відома ця історія про Авдія Мотлоха?

Третій із глядачів. Від літописця.

Маг Гектор Манюня. А звідки її дізнався літописець?

Третій із глядачів. Від самого чарівника Манюні.

Маг Гектор Манюня. І ніяких інших доводів, крім свідчень чарівника Манюні немає?

Третій із глядачів. Немає.

Маг Гектор Манюня. Так, може, сам чарівник Гектор Ма... Так, може, сам я придумав і злого Авдія Мотлоха і його підступні плани, і свій порятунок Терентопії, щоб одержати престижну посаду й багату платню? Може, у дійсності нічого цього й не було?

Третій із глядачів. Ну що ж, така гіпотеза теж має право на існування. Моя інтуїція підказує мені, що все-таки щось там таке було, але доказів немає. Таким шляхетним чарівникам, як Гектор Манюня, не властиві підступництво, обман і користолюбство.

Другий із глядачів. Ну добре, Гектор Манюня – відома історична особа, і король Жорик Третій, і королева Зінька Третя, і принцеса Пелагія, і Жорик Четвертий, і патріарх Іполит Перший, і герцог Павло Гриньмасяльський, і лицар Феофан, і блазень Зосима – усі вони більш-менш відомі персонажі нашої історії. А от чим відомий комар Птоломей?

Третій із глядачів. Тим, що в тисяча сімсот тридцять восьмому році на нього ненавмисно сів герцог Павло Гриньмасяльський, у результаті чого комар Птоломей був розчавлений на смерть. У лицарському роді Лойковицьких з тих пір існує переказ, що покійний розумний комар став примарою, яка мстить за свою смерть деяким нащадкам Павла Гриньмасяльського.

Другий із глядачів. І все?

Третій із глядачів. Ніякої іншої інформації про цю комаху я не маю. Це єдине згадування про нього, яке я виявив в історичних документах.

Одна із глядачок. А я читала в журналі «Біографії славетних комах» статтю «Житіє комара Птоломея», де розповідалося, що він був мовлячим мутантом, але онімів ще на стадії личинки, наляканий рибками в акваріумі, куди його кинули як корм; що він більшу частину життя прожив у бібліотеці, де, пурхаючи над читачами, самостійно освоїв грамоту й прочитав багато мудрих книг, завдяки чому став найосвіченішою комахою тієї епохи; що саме завдяки ньому принцеса Пелагія вийшла заміж за лицаря Феофана, адже саме відмахуючись від дзижчання Птоломея, Феофан ненароком торкнувся грудей Пелагії; і одержав від неї ляпас; і це був їхній перший контакт, з якого почалося велике кохання; що саме цей комар допоміг герцо...

Третій із глядачів. Так-так-так, я знаю цю статтю із третього номера за тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятий рік. Її написав мій колега Юлій Акакійович Засунь-Огли. Але я певен, що всі ці факти він почерпнув, як звичайно, з особистих сновидінь, а це – сумнівне джерело. Я волію мати справу з більш авторитетними аналами. От, наприклад, весілля Пелагії й Феофана описане сучасниками настільки докладно, що ніякі домисли не потрібні. З тих записів ми знаємо навіть, про що розмовляли гості між собою, не кажучи про розмови монархів і молодят. Це, по суті, готова п'єса, бери й переноси ці записки на сцену; нічого додумувати не треба. От такі джерела фактів я поважаю.

Четвертий із глядачів. Чули, добродії артисти? Та епоха пропонує купу цікавих сюжетів, тільки грати та грати! А ви, замість грати, усе сидите й мовчите, сидите й мовчите. Тьху!

Король Жорик Третій. Усі претензії – до драматурга.

Один із глядачів. І що ж там відбувалося, на тому весіллі?

Третій із глядачів. Ні, ну ніякого такого хвацько закрученого сюжету... Просто святкували, спілкувалися. Головне, що це спілкування докладно задокументоване очевидцями. Наприклад, між Пелагією й прийомними батьками сталася така розмова... До речі, от ви, дівчино, так, ви, ви дуже схожі на молоду принцесу Пелагію, якщо вірити тодішньому придворному живописцеві Леонардо Ґудзику. Схожі більше, ніж принцеса Пелагія на сцені, не в образу будь сказано.