Ступивши на Шлях митця і почавши зцілювати своє творче начало, я віднайшов (віднайшла) у собі певні творчі інтереси. Сподіваючись розвинути багато з них, я зобов'язуюсь протягом наступних дев'яноста днів дозволити собі глибше дослідити_.

Мої зобов'язання дотримуватися певного плану дій — важлива частина піклування про мого внутрішнього митця. На наступні дев'яносто днів мій творчий план піклування про себе складається з таких пунктів_.

Я обрав (обрала)_як свого колегу по творчості і_для своєї творчої підтримки. Обіцяю щотижня їм телефонувати і обговорювати стан справ.

Я приймаю ці зобов'язання і почну виконувати їх (дата) (підпис)

Працюючи над цією книгою, мені дуже хотілося завершити її якимось розчерком, фінальним польотом уяви. Мені здавалося, що це була б маленька і невинна вигадка, але раптом я пригадала, скільки разів я, милуючись картиною, відволікалася на масивний підпис її автора. Тому жодних химерних розчерків ви тут не побачите.

Мабуть, цю книжку варто закінчити образом з іншої книжки. Я пригадую, хоча ймовірно, що це радше витвір моєї уяви, а не пам’яті, що на обкладинці одного з ранніх видань «Семиярусної гори» Томаса Мертона^[26]була зображена гора — безсумнівно, ота сама, семиярусна.

Можливо, на обкладинці було зображено щось зовсім інше. Я прочитала цю книжку багато років тому, ще у дванадцятирічному віці, бо, як на свій вік, розвивалася дуже швидко. Тепер мені пригадується гора, обрисами схожа на Гімалаї, до самої верхівки якої в’ється спіралеподібна стежка. Саме такою стежиною я уявляю собі Шлях митця. Тому, хто піднімається на гору, відкриваються ті самі краєвиди, знову і знову, лише з різної висоти. «Я вже тут був (була)», — думаємо ми, переживаючи періоди посухи. Так, у певному сенсі ми вже тут були. Дорога ніколи не буває прямою. Ріст — процес, який відбувається по спіралі, повторюючи цикли і дозволяючи переоцінити побачене та перегрупуватися. Ми, митці, на своєму шляху часто наштовхуємося на непрохідну місцевість і бурі. Туман може не давати нам розгледіти відстань, яку ми вже пройшли у напрямку до своєї цілі. Хоча перед нашими очима інколи відкриватимуться дивовижні краєвиди, все-таки краще ступати крок за кроком, зосереджуючись на стежці під ногами так само, як і на висоті попереду.

Шлях митця — це духовна мандрівка, паломництво додому, до власної сутності. Як і всі великі подорожі, вона не минає без небезпек, про деякі з яких я згадала у цій книжці. Як і всі пілігрими, ті з нас, хто ітиме Шляхом митця, зустрінуть по дорозі подорожніх і невидимих помічників. Те, що я називаю наказами вирушити в похід, для когось може виявитися тихим, майже нечутним голосом чи просто передчуттям. Головне, що якщо ви прислухається, то неодмінно щось почуєте. Налаштуйте слух своєї душі і ви почуєте вказівки, куди повинні рухатися далі.

Марк Браян почав наполегливо переконувати мене написати цю книжку одразу після того, як подивився китайський фільм про Тибет під назвою «Конокрад»^[27]. Стрічка справила на Марка незабутнє враження. Це була класика пекінської школи, і ми опісля безуспішно шукали її у китайських крамницях відеопрокату і відеоархівах. Марк розповів мені про центральний образ фільму: ще одна гора, богомольне сходження до вершини на колінах: крок, перепочинок, підйом, знову крок, знову перепочинок…

У цьому фільмі сходження на гору було відплатою для конокрада і його дружини за шкоду, яку вони завдали суспільству, зневаживши себе крадіжкою. З того часу я інколи задумуюся: можливо, гора, яку малює моя уява, коли я думаю про Шлях митця, це і є ще одна гора, на яку варто сходити з думками про спокуту — не перед іншими, а перед собою.

Попри те, що творче відновлення — процес надзвичайно індивідуальний, існує перелік певних тем і запитань, які студенти неодноразово порушували під час проходження курсу. Сподіваючись відповісти хоча б на декілька запитань, які могли б у вас виникнути, ми подаємо перелік найпоширеніших запитань і відповідей на них.

Запитання; Чи правда, що лише у порівняно незначного відсотка населення є справжні творчі здібності? Відповідь: Ні, це зовсім не так. Ми всі творчі люди. Творчість — це природна творча сила, яку в тій чи іншій формі може відчувати в собі кожен. Так само, як і кров — це частина нашого тіла, яку нам зовсім не потрібно вигадувати, так і творчість — частина нас самих, і кожен з нас може використовувати творчу енергію Всесвіту та черпати з безкрайнього могутнього духовного джерела, щоб підсилити власну творчість.

Для нашої культури притаманно давати творчості надто вузьке визначення і асоціювати її лише з певною елітністю, так нібито це щось таке, що належить лише маленькому обраному племені «справжніх митців». Але насправді усе, що ми робимо, вимагає від нас творчого вибору, хоча ми рідко це усвідомлюємо. Те, як ми одягаємося, облаштовуємо наші домівки, виконуємо роботу, які фільми дивимося і навіть з якими людьми спілкуємося — це все вираження нашої творчості. Саме наші хибні уявлення про творчість, міфи, які породила наша культура про творчих людей («Усі митці бідні наче церковні миші, їм усім клепки бракує, вони мають безладні статеві зв’язки, вони егоїсти, неодружені або живуть тільки на батьківські гроші.») сприяють тому, що ми так і не намагаємося здійснити свої мрії. Ці міфи найчастіше стосуються грошей, часу і планів, які інші люди мають на наше життя. Позбувшись цих перепон, ми можемо стати більш творчими.

Запитання; Чи можна очікувати на значні зміни, щойно розпочавши творче відновлення?