1. Пошук мети. Ця вправа може здатися вам складною. Попри це, дозвольте собі її виконати. Якщо вам спаде на гадку не одна мрія, а декілька, виконайте вправу в розрахунку на кожну з них. Всього лиш подумки змальовуючи мрію у всіх подробицях, ми вже допомагаємо втілити її в життя. Сприймайте свій пошук цілі як попередній начерк того життя, якого ви прагнете.

Кроки:

1. Назвіть свою мрію. Саме так. Запишіть назву. «Якби все було так, як я хочу, я б дуже хотів (хотіла) бути…»

2. Назвіть конкретну мету, досягнення якої для вас дуже важливе. На вашому емоційному компасі ця мета — справжня північ.

(Підказка: дві жінки можуть мріяти про те ж саме — стати актрисою. Одна з них має конкретну мету — щоб про неї написали у журналі «Піпл». Для неї емоційним центром і справжньою північчю на емоційному компасі її мрії є слава. Інша актриса має іншу конкретну мету, вона хоче отримати хороші відгуки про п’єсу, головну роль у якій вона зіграє на Бродвеї. Для неї емоційним центром і справжньою північчю її мрії є повага за сценічну майстерність. Перша актриса може бути щасливою, виконуючи ролі у мильних операх. Другій актрисі знадобиться робота на сцені, щоб її мрія збулася. А на перше око видається, що вони обидві мають однакові прагнення.)

3. Якби все складалося саме так, як ви захочете, де б ви хотіли опинитися п’ять років по тому, як розпочали шлях назустріч своїй мрії і своїй справжній півночі?

4. За тих обставин, які ви маєте тепер, що можна зробити вже зараз, цього року, щоб наблизитися до заповітної мрії?

5. Що ви могли б зробити цього місяця? Цього тижня? Сьогодні? Зараз?

6. Опишіть свою мрію (наприклад, стати відомим режисером). Опишіть її справжню північ (повага і вищий ступінь самосвідомості, широка аудиторія). Виберіть приклад для наслідування (Волт Дісней, Рон Говард, Майкл Пауелл). Складіть план дій. На п’ять років. На три роки. На рік. На місяць. На тиждень. На тепер. Виберіть, з чого хочете почати. Читання цієї книжки — це вже початок.

2. Нове дитинство: ким ви могли би стати, якби отримали ідеальне виховання? Напишіть сторінку про таке дитинство вашої мрії. Чому б вас навчили? Чи можете ви тепер перевиховати себе у цьому напрямку з огляду на дитинство вашої мрії?

3. Кольорові схеми: виберіть колір і напишіть кілька речень про себе від першої особи. («Я — колір срібний, колір високих технологій і усього неземного та вишуканого, колір мрій і досягнень, колір напівтемряви, колір спокою…» Або «Я — колір червоний. Я — пристрасть, захід сонця, гнів, кров, вино і троянди, я — армії, вбивства, хіть і яблука».) А який колір ваш улюблений? Що ви маєте цього кольору? А як щодо цілої кімнати? Це ваше життя і ваш будинок.

4. Напишіть п’ять речей, які вам не можна робити: вбити свого шефа, кричати в церкві, ходити на дворі голяка, влаштовувати сцени, звільнитися з роботи. А тепер зробіть це на папері. Опишіть це, намалюйте, зіграйте, зробіть колаж. Тепер увімкніть музику і висловіть це у танці.

5. Пошуки стилю: перелічіть двадцять речей, які ви любите робити. (Це можуть бути ті самі двадцять, які ви вказували раніше, а можуть бути й інші.) Дайте відповідь на ці запитання стосовно кожної з цих речей:

• На це потрібні гроші чи це безкоштовно?

• Це дорого чи дешево?

• Це потрібно робити наодинці чи з кимось?

• Чи пов’язано це з вашою роботою?

• Чи потрібно для цього ризикувати життям і здоров’ям?

• Це потрібно робити у швидкому темпі чи в повільному?

• Це щось для розуму, для тіла чи щось духовне?

6. Ідеальний день: сплануйте ідеальний день у тому житті, яким ви зараз живете, користуючись інформацією, яку вже зібрали.

7. Дуже ідеальний день: сплануйте ідеальний день у тому житті, про яке ви мрієте. Жодних обмежень. Дозвольте собі бути і володіти всім, чим душа забажає. Ваше ідеальне середовище, робота, дім, коло друзів, любовні стосунки, розвиток у вашому виді мистецтва — перелічіть усі найзаповітніші мрії.

8. Виберіть один аспект вашого ідеального дня. Дозвольте собі реалізувати його. Можливо, у вас поки не буде можливості переїхати в Рим, але навіть у брудній занехаяній квартирі ви можете насолодитися чашкою капучино і круасаном.

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Чи була у вас дуже сильна спокуса їх закинути?) Як ви почувалися, коли їх писали?

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? (Чи дозволяли ви вашій відданості роботі або іншим обов’язкам стати вам на заваді?) Що ви робили? Як почувалися під час цього побачення?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Цього тижня ми будемо досліджувати внутрішні причини власного творчого заціпеніння. На цьому етапі ідея все кинути може здаватися дуже привабливою. Не робіть цього! Ми будемо аналізувати і осмислювати емоційні проблеми, які раніше не давали нам можливості ступити на творчий шлях. Ми розпочнемо процес зцілення від сорому минулих невдач. Відповідно до того, як ми будемо перевиховувати перелякану творчу дитину всередині нас, яка дуже хоче творити і досягнути чогось як митець, ми станемо більш співчутливими.

Ми дізнаємося, як позбутися емоційних перешкод і знову наважитися на ризики.

Одне з головних завдань творчого відновлення — навчитися називати речі (і самих себе) своїми іменами.

Більшість із нас роками неправильно називали свою поведінку. Ми хотіли творити, але не могли цим займатися, і цю нездатність творити називали лінню. Це не лише неточно. Це жорстоко. Тут нам неабияк стають у пригоді точність і співчуття.

Митці, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, не ліниві. Вони просто в глухому куті.

Застрягнути в глухому куті і лінуватися — зовсім різні речі. Митець у період творчого заціпеніння зазвичай витрачає багато енергії — просто робить це непомітно. Він витрачає її на ненависть до самого себе, на жаль, на сум або заздрість. Він витрачає енергію на сумніви в самому собі.

Митець, який перебуває у глухому куті, не знає, як почати з малесеньких кроків. Натомість, він мислить категоріями грандіозних страшних завдань: створити роман, художній фільм, моновиставу чи оперу. Коли ці великі завдання не лише не виконані, а до них навіть і не бралися, — митець називає це лінню.

Не називайте нездатність почати лінню. Називайте її страхом.

Страх — ось справжнє ім’я того, що турбує митця, який зайшов у глухий кут. Це може бути страх зазнати невдачі чи страх зазнати успіху. Найчастіше — це страх залишитися одному. Корені такого страху сягають у наше дитинство. Більшість митців у стані творчого заціпеніння намагалися стати творчими людьми всупереч бажанню чи раціональному розрахунку батьків. Для молодої людини такий підхід породжує неабиякий конфлікт.

Якщо ти вже наважився діяти наперекір цінностям власних батьків, то мусиш усвідомлювати, за що узявся. Ти не можеш просто стати творчою людиною. Раз ти вже наважився завдати своїм батькам стільки страждань, то мусиш стати генієм…

Батьки дійсно поводяться так, ніби їм дуже боляче, коли діти бунтують проти них. Назвіть себе творчою людиною — і вони неодмінно сприймуть це як протест. На жаль, сприйняття творчого життя як юнацького бунтарства стало нормою, і завдяки цьому будь-який прояв творчості містить ризик розлуки і втрати близьких людей. А оскільки творчі люди все-таки прагнуть досягти своїх цілей в мистецтві, вони почуваються винними.