Нам призначено помічати і славити все хороше, що є на цій землі. Красиві листочки, камінці, свічки, морські мушлі — все це нагадує нам про Творця.

Маленькі ритуали, створені для себе, корисні для душі. Ладан, який куриться, поки ви пишете або читаєте позитивні твердження, запалена свічка, танці під барабанну музику, гладенький камінець у руці, поки ви слухаєте григоріанські співи — всі ці тактильні, фізичні техніки стимулюють ваш духовний ріст.

Пам’ятайте, ваша творча дитина розмовляє мовою душі: музика, танці, аромат, мушлі… Ваш творчий вівтар Творцю повинен виглядати весело, навіть смішно. Не забувайте, що діти полюбляють усе барвисте і яскраве. А ваш внутрішній митець — дитина, тому…

1. Запишіть себе на диктофон, читаючи вголос «Основні принципи» (див. с. 25). Виберіть улюблене есе з цієї книги і запишіть його також. Користуйтеся цим записом для медитації.

2. Перепишіть від руки вашу Творчу молитву з четвертого тижня. Покладіть цей листочок у гаманець.

3. Придбайте собі записник для творчості. Пронумеруйте сторінки з першої по сьому. Виділіть по сторінці на кожну з категорій: здоров’я, статки, дозвілля, стосунки, творчість, кар’єра і духовність. Зовсім не думаючи про практичність, перелічіть десять заповітних бажань, пов’язаних із кожною категорією. Знаю-знаю, це багатенько. Дозвольте собі трішки помріяти.

4. Працюючи зі «Чесними змінами» з четвертого тижня, перелічіть для себе, як змінилися ви і ваше життя з того часу, як ви почали творче відновлення.

5. Перелічіть п’ять змін, які ще мають з вами статися, коли ви продовжуватимете.

6. Складіть план з п’яти пунктів — як ви будете піклуватися про себе протягом наступних шести місяців: на які курси запишетеся, які інструменти і матеріали врешті собі дозволите, як організуєте творчі побачення і відпустки лише для себе.

7. Візьміть аркуш паперу і складіть план того, як саме ви піклуватиметеся про себе протягом тижня. Це означає, що на кожен день тижня ви заплануєте щось конкретне, що виражало би вашу любов до себе. Будь ласка, ні в чому собі не відмовляйте!

8. Напишіть і надішліть лист підтримки своєму внутрішньому митцю. Звучить несерйозно, але отримувати такий лист страшенно приємно. Пам’ятайте, ваш митець — дитина, а тому обожнює похвалу, заохочення і передчуття свята.

9. Ще раз проаналізуйте свої уявлення про Бога. Ваша система вірувань обмежує чи підтримує ваш творчий ріст? Чи ви достатньо неупереджені, щоб міняти свої уявлення про Бога?

10. Перелічіть десять прикладів синхронності у вашому житті, які підтверджують можливість того, що певна турботлива творча сила все-таки існує.

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Як ви у цей час почувалися? Чи ви рекомендували ранкові сторінки ще комусь? Чому?

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? (Вам уже спадало на думку, що можна спланувати цілий творчий день? Фух!) Що ви робили? Які ваші враження від побачення?

3. Чи помітили ви цього тижня якісь прояви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Протягом цього завершального тижня ми дослідимо по-справжньому таємниче серце творчості. Ми поговоримо про те, що творчість потребує сприйнятливості і повної довіри — якостей, які ми розвивали протягом усього курсу. Ми поставимо творчі цілі і уважно розглянемо саботаж, до якого ми можемо вдатися в останню хвилину. І ще раз дамо собі обіцянку користуватися методиками цієї книжки.

Творчість вимагає віри. Віра вимагає того, щоб ми віддали контроль над ситуацією. Це лякає і ми опираємося. Наш опір творчості — одна з форм саморуйнування.

Ми самі створюємо собі на шляху перешкоди. Чому ми це робимо? Щоб зберегти ілюзію контролю. Депресія, як і гнів та тривога, — різновиди опору, що стають причиною хвороби, яка виявляється в інертності та ніяковості: «Я навіть не знаю…»

А насправді ми не лише знаємо, а ще й знаємо, що знаємо.

У кожного з нас є своя заповітна мрія, яку можна здійснити, якщо ми наважимося зізнатися у тому, про що мріємо. І якщо зможемо довіряти власному зізнанню. Саме зізнатися — ось що буває зробити найважче. Твердження, яке проливає світло на ситуацію, часто може відкрити канал. Чудовий приклад: «Я знаю, що я знаю». Або: «Я довіряю своїй інтуїції». Будь-яке з них рано чи пізно дасть нам підказку, у якому напрямку рухатися, — і ми чимдуж почнемо цьому пручатися!

Насправді зрозуміти цей опір зовсім нескладно. Ми не звикли думати, що Божа воля і наші мрії можуть збігатися. Натомість ми сліпо повірили у те, що говорила нам культура: цей світ — долина сліз, нам судилося бути покірними все життя, а потім померти. А правда в тому, що нам судилося бути в достатку і жити. Всесвіт завжди підтримає позитивні дії. Наші найзаповітніші мрії — це і є Божа воля на наше життя.

Герой і наставник Міккі Гарта, покійний видатний міфолог Джозеф Кемпбелл, писав: «Ідіть услід за своїм щастям, і відчиняться двері там, де раніше навіть не було дверей». Саме внутрішня обіцянка бути вірними собі і йти за покликом мрії забезпечує підтримку Всесвіту. Поки ми самі будемо поводитися суперечливо, то і Всесвіт здаватиметься нам двозначним і непередбачуваним. Потік крізь наше життя буде складатися з несподіваних приливів достатку і довгих періодів посухи, коли наше творче джерело зменшиться до тонкої цівки.

Оглядаючись на ті часи, коли світ здавався нам примхливим і не викликав довіри, ми бачимо, що і самі поводилися неоднозначно і мали суперечливі цілі. Варто нам сказати собі «так», підтверджуючи свої справжні цілі і бажання, і Всесвіт відображає і примножує цю рішучість.

У кожного з нас своя дорога. Коли ми йдемо вірним шляхом, то кожен крок робимо упевнено. І знаємо, що потрібно робити далі, хоча можемо і не здогадуватися про те, що чекає на нас за рогом. Довірившись, ми вчимося довіряти.

Творчість, як і людське життя, починається у темряві. Потрібно це визнати. Надто часто ми мислимо лише категоріями світла: «Наче лампочка загорілася — і тут нарешті я зрозумів!». Справді, прозріння іноді може приходити спалахами. І деякі з цих спалахів справді можуть нас осліплювати. Проте правда і те, що такі прозріння приходять до нас після певного періоду дозрівання — прихованого, похмурого і цілком необхідного.