Коли романтична комедія «Божа воля», над якою я працювала як режисер, дебютувала у Вашингтоні, це для мене було наче повернення додому. На початку своєї журналістської кар’єри я працювала на «Вашингтон Пост», тому сподівалася, що мене приймуть як свою і усе складеться якнайкраще. Проте прочитавши передпрем’єрні відгуки критиків на фільм, мої сподівання розвіялися.

«Вашингтон Пост» прислали на перегляд молоду рецензентку, яка подивилася цілий фільм про людей театру, а потім написала, що він був про людей кіно. А ще додала, що «більшість» діалогів я вкрала з фільму «Касабланка». Мені стало цікаво, що ж це за фільм вона дивилася, — точно не той, який я зняла. У моїй комедії було сорок жартів про театр і один короткий жарт про «Касабланку». Я знала ці факти, проте вони уже нічого не могли змінити.

Я почувалася приниженою. Ображеною. Я була готова (майже) померти.

Оскільки найкращі ліки проти сорому — любов до себе і похвала, саме цим я і зайнялася. Я ходила на прогулянки парком Рок-Крік. Я молилася. Я склала для себе список позитивних відгуків і компліментів, які мені доводилося чути у свій бік у минулому. Я не говорила собі: «Нічого страшного». Я говорила: «Ти виборсаєшся».

І я прийшла на прем’єру. Вона виявилася більш успішною, ніж попередні відгуки критиків.

Через три місяці мій фільм обрали для показу на престижному європейському кінофестивалі. Організатори запропонували заплатити за мій переліт. Покрити всі витрати. Провести презентацію мого фільму. Я вагалася. Сором, який я пережила у Вашингтоні, досі продовжував повільно мене отруювати. Я боялася їхати.

Проте знала, що не можу відмовитися від такої можливості. Роки праці над творчим відновленням навчили мене завжди з’являтися там, де мене хотіли бачити. Врешті-решт мій фільм продали за кругленьку суму, і про нього написали в журналі «Вераєті»^[12].

Я цитую тут заголовок, тому що він виявився дуже вдалим: «„Божа воля“ торжествує у Мюнхені».

Дійсно, творити — це і є Божа воля для нашого життя.

Дуже важливо відрізняти корисну критику від усієї іншої. Часто нам доводиться це робили лише для себе, не сподіваючись на публічне оправдання. Ми, творчі люди, можемо відрізняти критику набагато краще, ніж може здатися на перший погляд. Конкретна і влучна критика, якщо вона заслужена, часто приносить митцю полегшення: «А! Точно! Ось у чому була заковика!». У довготривалій перспективі корисна критика додає ще одне скельце потрібної форми у мозаїку нашого витвору.

А від критики, яка не приносить жодної користі, ми почуваємося пригніченими і морально розчавленими. Зазвичай тон такої критики осудливий, її зміст двозначний, докори суб’єктивні, неточні або неконкретні. Безвідповідальна критика нічого не вчить.

Не забувайте, що ви маєте справу з творчою дитиною, яка живе всередині вас. Жорстоке поводження змушує її чинити опір, а це заводить нас у глухий кут. Єдине, що можна зробити після нищівної критики, — це залікувати завдані нею рани.

Ось декілька правил, які стануть вам у пригоді, коли потрібно буде справитися з будь-якою критикою:

1. Прийміть критику повністю і не виношуйте образ, які виникли після неї.

2. Запишіть, які аргументи найбільше вас вразили.

3. Запишіть, які фрази і твердження можуть стати вам у пригоді.

4. Підживіть свою самооцінку: перечитайте старий позитивний відгук або пригадайте комплімент, який могли чути на свою адресу.

5. Пам’ятайте, що навіть якщо ви дійсно створили щось бездарне, то це може виявитися необхідною сходинкою до вашої наступної роботи. Дорослішання вашого мистецтва відбувається нелінійно і воно неможливе без стадій «гидкого каченяти».

6. Ще раз обміркуйте адресовану вам критику. Чи не нагадує вона критичні зауваження, почуті в минулому? Може, вона асоціюється з почуттям сорому, пережитого в дитинстві? Зізнайтеся собі, що нова критика просто розворушила стару рану.

7. Напишіть листа критику (найімовірніше, надсилати ви його не будете). Захистіть свій витвір і відзначте, що саме в його відгуку стало вам у пригоді.

8. Повертайтеся назад у стрій! Зараз же пообіцяйте собі зайнятися чимось творчим.

9. Виконайте обіцяне. Творчість — єдині ліки проти критики.

Багато тих, хто зайшов у глухий кут у своїй творчості, насправді сильні творчі особистості, які не по своїй волі почуваються винними за власну самобутність та обдарованість.

Рідні та друзі невизнаних митців часто користуються ними як батарейками, використовуючи і недооцінюючи їхню творчу енергію. Коли ці митці намагаються вирватися зі споживацького середовища, їх умовляють взятися за розум, хоча така порада у цій ситуації зовсім недоцільна. Почуваючись винними за свої таланти, вони закопують їх у землю, боячись завдати болю іншим. Натомість вони завдають біль собі.

Для того, щоб відродити людину, яку ми покинули напризволяще — себе, — зробімо невеличке розслідування. Щоб закінчити речення, наведені нижче, вам доведеться добряче понишпорити в пам’яті і відшукати ті фрагменти себе, які з часом загубилися. Це може викликати бурю найрізноманітніших емоцій. Отже, дозвольте собі погратися у вільні асоціації довжиною приблизно в одне речення:

1. Моєю улюбленою іграшкою в дитинстві був (була, було)…

2. Моєю улюбленою грою в дитинстві був (була, було)…

3. Найкращий фільм, який я бачив (бачила) у дитинстві — це…

4. Я зрідка цим займаюся, але мені подобається…

5. Якби я міг (могла) трохи розслабитися, я б дозволив (дозволила) собі…

6. Якби не було надто пізно, я б…

7. Мій улюблений музичний інструмент — це…

8. Сума, яку я витрачаю щодня на розваги, складає…

9. Якби я так не скупився (скупилася) витрачати гроші на свого внутрішнього митця, я купив (купила) б йому…

10. Витратити час тільки на себе, щоб відпочити, це означає…

11. Боюся, що якщо почну мріяти…