Ще через пів року.
– Ну, як справи? Шевченкізувались?
– Ще. Незабаром почнемо. Чекаємо на «слухали – ухвалили».
– А директиви про українізацію читали?
– Як же, як же! Слухаємо й підкоряємось. Завтра почнемо...
***
Минуло ще пів року.
– Ну, як з українізацією, товариші?
– Вже! Шевченкізувались. «Минають дні, минають ночі, минає літо, шелестить...»
– Чекайте, чекайте, це не годиться.
– Як не годиться? «Садок вишневий коло хати...»
– Ні! На підставі розпорядження... даємо вам умовний термін...
–?!?
***
Ще пів року минуло.
– Ну як? Українізуєтесь?
– Ого! Подивіться: підручники, словники, посвідчення...
«Після губних шелестівок п, м, в, б перед йотованими пишеться апостроф».
– Слабо!
***
Ще через пів року.
– Товариші! Роботу вашої установи досі не українізовано. На підставі і так далі... ми примушені вжити оргвисновків.
Тепер ви розумієте, що то є оргвисновки?
Ні, не розумієте? Так слухайте.
***
– Хочу взяти у вас в бібліотеці якусь українську книжку!
– Українських нема. Не держимо.
– Ой, горенько! Чому?!
– А. навіщо, коли в нас і російських книжок сила-силенна?
– А. робітники питають українські книжки?
– Та, звичайно, питають. Але де ж їх узяти, ті українські книжки?
– У ДВУ.
– Невже в ДВУ є українські книжки? От спасибі, що сказали! Треба записати. А скажіть, будь ласка, що таке ДВУ?
– Державне видавництво України.
– От спасибі. Так ми той...
***
Ну, тепер ви розумієте, читачу, що таке «оргвисновки»?
Ще й досі не зрозуміли?
Тоді дозвольте пояснити!
Коли бездушна, безглуздо вперта, засмоктана бюрократично-
русотяпським багном людина свідомо, по-чиновницькому, брутально відмовляється виконувати директиви влади й партії про українізацію, – тоді їй, отій людині, ввічливо кажуть:
– Або працюй з нами, за нашими методами, або... або... катісь, товаришу!
Оце й є «оргвисновки».
Останній захід – хірургічна операція.
_______________
(«Культробітник», № 8, 1928).
Примітка упорядника
В оформленні обкладинки даної інтернетної публікації використано малюнок художника Бориса Фрідкина з журналу «Червоний перець», № 3, 1931 р.
