На білому простирадлі, напнутому на її обличчя, розпливлася велика пляма. Звідти, де стояв, мені було видно маленькі горбочки, що проступали з-під простирадла та позначали її ступні, руки, груди й ніс. Простирадло було щільно напнуте, і я міг чітко бачити ті невеличкі горбочки.

Я притулився спиною до одвірка і просто дивився перед себе. І тоді я почав ненавидіти Спенсера та його дружину, ненавидіти Каца, гладуна та Ґаса, ненавидіти усю ту пекельну справу такою нестямною ненавистю, якої ще ніколи досі не відчував. За все, що ці негідники заподіяли мені, я хотів завдати болю кожному з них і вбити кожного з них. Мене вже не обходило, що станеться зі мною, а лише хотів звести порахунки. Однак розумів, що просто дурю себе самого. Адже навіть якби повбивав їх усіх, це б мені анітрохи не допомогло. Це не повернуло би мені моєї Марді та ніколи б не забрало з-перед моїх очей картини того, з чим Марді мусила зустрітися наодинці.

Якби ж я лишень був тут, із нею, тоді б ми загинули разом. Я знав, що Марді не заперечувала би проти того, аби ми пішли разом.

До кімнати я не заходив. Вимкнув світло та спустився сходами. У вітальні я сів і став полапцем шукати свій портсигар. Креснувши сірником, зауважив, що мої руки були напрочуд тверді та не тремтіли. Це мене трохи здивувало. Я просто сидів там і курив, очікуючи, поки приїде Еккі. Мій розум був порожній.

Зрештою на під'їзній доріжці почувся дедалі ближчий рев автівки Еккі, тож вийшов його зустріти. Він приїхав швидше, ніж гадалося. Не встиг я дістатися до вхідних дверей, а Еккі вже вискочив з машини. Кинувши на мене погляд, він просто заштовхав мене до будиночка та зачинив за собою двері.

— Ніку, що сталося?

Я відкрив і закрив рота, але з нього не долинуло жодного звуку. Тож просто стояв і дивився на Еккі.

Він поклав мені на руку свою долоню. Його обличчя стало дуже похмурим.

— Марді? Щось сталося з Марді?

Я глибоко вдихнув. Це було гірше, ніж я думав. Адже сказати це вголос — означало зробити факт доконаним і справжнішим. Я мусив докласти великих зусиль, аби перемогти себе. Відчував, як здригаються м'язи мого живота.

— Вони вбили її, Мо.

Ну от, тепер я це сказав.

Еккі у це не повірив. Він заштовхав мене до вітальні.

— Вони би такого не зробили, — мовив колега. — Опануй себе, Ніку. Ну ж бо, випий. Вони б не стали вбивати таку дитину.

Я схопив його за руку та різко розвернув до себе.

— Кажу тобі, вони вбили її, ті свині. Вона там, нагорі, у ліжку Сам поглянь... вони вбили її тут. Подивися на кров. Бачиш? То її кров. З її тіла. Вони вбили її ось тут. Вони прийшли сюди, коли Марді була сама. Ті боягузливі пси вбили її тут, під стіною.

Еккі поглянув на плями крові. Тоді похитав головою.

— Заспокойся, — сказав колега, — просто заспокойся.

Однією рукою я схопив Еккі за вилогу піджака й почав його трусити, промовляючи:

— Не говори мені такого! Кажу тобі, вона там, нагорі...

Еккі навідліг ударив мене долонею по обличчю. Гадаю, саме цього я й хотів. Той удар на мить приголомшив мене, бо був добряче болісним, однак привів до тями. Я блимнув очима на Еккі та забрав від нього руку.

— Пробач мені, Мо, щось я перехвилювався.

— Авжеж... То що, ходімо нагору?

Зараз, у товаристві Еккі, мені здавалося, що зможу це зробити. Ми швидко рушили сходами нагору. Я увімкнув у спальні світло та підійшов до ліжка.

Почув, як Еккі вимовив: «О, мій боже!»

Тоді я твердою рукою стягнув простирадло. У цю мить здалося, ніби нараз піді мною здійнялася підлога, та відчув, як Еккі схопив мене за руку. Ми обидва застигли на місці, витріщивши очі.

Навіть у смерті Блонді мала жорсткий та підозріливий вигляд. У її засклілих очах застиг нажаханий погляд, а яскраво нафарбовані губи виблискували в електричному світлі. Невеличкий кульовий отвір понад її лівою груддю дав мені зрозуміти, як вона померла.

— Ні... не кажи нічого. Дай-но мені подумати, — мовив Еккі.

Я відійшов від ліжка. Мій мозок немов заціпенів!

Еккі поклав свою долоню на руку Блонді, тоді узяв її зап'ясток. Я просто стояв і спостерігав за його діями.

— Вона померла недавно, — сказав Еккі. Він накрив тіло простирадлом і відійшов від ліжка. — Подивімося в інших кімнатах, — продовжив колега.

Я зостався стояти на місці, дозволивши Еккі обшукати кімнати самотужки. Невдовзі він повернувся та похитав головою.

— Нікого ніде немає.

Я присів.

— Бачиш, вони її не вбили... вони просто забрали її звідси, — резюмував Еккі.

Він знову вийшов з кімнати.

Я повторив за ним:

— Вони просто забрали її звідси. — Замислившись над цими словами, я відчув себе так само кепсько, як і тоді, коли думав, що Марді мертва.

Знову повернувся Еккі. Він приніс пляшку скотчу та дві склянки. Поставив склянки на стіл й обережно налив у них віскі. Тоді підійшов і тицьнув одну зі склянок у мою руку.

— Якщо хочеш повернути Марді, тобі треба вийти з цього стану, — мовив колега.

І він мав рацію.

— Ніку, тебе хочуть підставити, — провадив він далі, — це знову той самий старий виверт. Таку саму штуку вони утнули з Вессі. Блонді забагато знала, тому вони її вколошкали та вирішили повісити її вбивство на тебе. А далі сюди наскочать копи і влаштують на тебе облаву. А вся та банда знову вийде сухою з води, як і першого разу.

І знову він мав рацію.

Я допив свій скотч і підвівся на ноги. Мене не надто турбувала небезпека, та якщо потраплю за ґрати, то нікому буде шукати Марді. Тож мусив зважати на це і діяти обачно.

— Мо, тобі ліпше бути до цього непричетним, — сказав колезі. — Я не можу втягувати тебе у цю справу.

Еккі знову наповнив свою склянку.

— Забудь, — тільки й відказав він.

— Таж ні... я серйозно.

— Відтепер я у всьому цьому разом з тобою. Ми зірвемо прикриття з тієї оборудки та надамо справі розголосу. Ми повернемо Марді та притягнемо Спенсера до суду. Ми з'ясуємо, що криється на споді тих «Тканин Маккензі», і, коли зробимо це, то напишемо найвидатніше журналістське розслідування і знайдемо когось, хто його опублікує.

— Ти справді цього хочеш? — запитав я.

— Авжеж, я складу тобі товариство, і ти від мене так просто не відкараскаєшся.

Я тішився, що Еккі зі мною. Він був славний хлопець і мав неабияку витримку, тож міг стати у пригоді, коли почнуться клопоти.

— Насамперед маємо винести звідси цю пані. І мусимо зробити це швидко. Це зіпсує всі плани тих, хто надумав тебе підставити.

— І як ми, в біса, це зробимо?

Еккі почухав макітру.

— Занесемо її до моєї автівки, а дорогою викинемо деінде.

— Буде краще, якщо відвеземо її до неї додому та залишимо там. З огляду на професію Блонді, вколошкати її міг хто завгодно.

Еккі кивнув.

— Зробімо це.

Ми випили ще кілька порцій скотчу, які, втім, не надто пішли нам на користь. Еккі знайшов капелюха Блонді та нап'яв їй на голову. Він насунув його якомога нижче, аби приховати безживний, засклілий погляд її очей. Еккі став над тілом і пильно оглянув.

— Ну, гадаю, тепер вона має нормальний вигляд, — сказав колега, чухаючи голову.

— Як щодо мене, то тішитимуся, коли ми звідси поїдемо.

Еккі кивнув.

— Гадаю, вже можемо вирушати. Нумо, побиймося об заклад, що вона закоцюбне ще до того, як довеземо її на місце.

— Для одного вечора я вже й так мав задосить неприємностей, щоб оце ще й з тобою битися об заклад.

— Ну, тоді ходімо.

Ми підняли Блонді навсидячки та припасували на її плечах коротеньку накидку з лисячого хутра, яку знайшли у кімнаті. Та накидка якраз добре приховувала плями крові.

— Нести її доведеться тобі... для мене вона заважка.

Я обхопив Блонді за стан однією рукою, а другою — попід ноги, та зняв з ліжка. Будьте певні, та пані була нівроку важка.

— Не будьте такою холодною, мадам, обійміть його за шию, — сказав Еккі.