Еккі під'їхав до заднього входу та вийшов з автівки.

— Залишайся тут, — мовив він. — Я хочу пересвідчитися, чи все чисто.

Я подивився на Каца та штурхнув його попід ребра дулом пістолета, сказавши:

— Невдовзі матимеш чудовий тривалий відпочинок. Сподіваюся, тоді буде про що подумати за весь той час, коли сидітимеш у камері.

— Недовго вже тобі лишилося, Мейсоне, — відповів бандит, не дивлячись на мене. — Ти геть сказився, якщо думаєш, що можеш мірятися силою з цією фірмою. Та я ще зроду не бачив нікого, хто був би настільки близьким до того, аби стати трупом, як оце ти.

Коли він зняв цей тягар з душі, то засміявся. О, так, щойно цей тип зрозумів, що ми не збираємося його вколошкати, як до нього повернулася його витримка. Мені не подобався ані він, ані його сміх.

Повернувся Еккі та кивнув мені головою.

— Добре, що я вийшов, — сказав колега, притишивши голос. — У відділку був Лазард, що в карних справах є найбільш тямущим адвокатом з усіх, які мають практику в цьому місті. Якщо він зауважить нашого підопічного, то витягне його з буцегарні, та ще й так швидко, що у тебе в голові замакітриться.

Я неспокійно поглянув на Каца. Чимало залежало від того, чи вдасться нам затримати цього типа там, де він не зможе накоїти лиха.

— І де цей Лазард зараз? — запитав я.

— Він саме виходив із відділку. Зачекаймо, поки забереться геть, а тоді зайдемо.

Поки Еккі це промовляв, я побачив постать, що виходила через задні двері. Низеньку, огрядну постать із величезним кількагалонним капелюхом[57] на голові. Кац помітив його одночасно зі мною та пронизливо закричав. Його вереск пролунав достобіса гучно.

Я рвучко обернувся та вдарив його що було сили. Гадаю, Кац очікував цього удару, адже пригнув голову, намагаючись ухилитися, і мій кулак угатив просто в його костисте чоло. Моєю рукою прокотилася хвиля пронизливого болю. Відчуття було таке, немов я вдарив у цегляну стіну. Та удар однаково був такий сильний, що оглушив Каца, і той зомліло повалився на подушки сидіння.

— Він наближається, — стиха мовив Еккі.

Лазард почув крик і зупинився, наслухаючи; відтак обережно рушив у наш бік. Еккі відійшов від автівки та зробив кілька кроків йому навперейми.

— Що тут коїться? — запитав Лазард.

Еккі заступив йому шлях.

— Нічого такого, що могло би тебе зацікавити, — коротко сказав він. — Ти краще йди собі, куди йшов, братчику. Не люблю тих, хто ставить забагато питань.

Лазард уважно придивився до нього.

— Овва, та це ж Еккі! — гукнув адвокат. — Якого біса ти тут робиш?

— Забирайся звідси, братчику, — терпляче мовив Еккі. — Ти мені заважаєш.

Цей Лазард і справді був тямущий чолов'яга.

— Якщо ви утримуєте когось усупереч його волі, то, гадаю, це саме те, що може мене зацікавити, — промовив він зі скреготливою ноткою в голосі.

Кац поволі приходив до тями.

— Дзявкни ще бодай раз — і цього пістолета запхаю тобі в писок, — дуже тихо попередив я його.

А тим часом Лазард намагався помалу обійти Еккі. З боку скидалося на те, ніби ці двоє виконують уповільнену версію якогось африканського танцю. І раптом Еккі розлютився не на жарт.

— Якщо ти негайно звідси не заберешся, — зненацька сказав він, — то отримати такої прочуханки, що довго пам'ятатимеш.

Погроза, котра бриніла в голосі Еккі, змусила Лазарда зупинитися та хутко відійти на два кроки назад.

— Та ти, певно, п'яний, — сказав він. — Будь обережний, Еккі, бо як поводитимешся так і надалі, то потрапиш у біду.

Лазард якусь мить нерішуче постояв на місці, а тоді розвернувсь і подався геть.

Ми стояли та мовчки дивилися, як він іде. Відтак я трохи розслабився та витер долоні об поли свого піджака.

— Не подобається мені це, Мо, — проказав до колеги.

Еккі стиха вилаявся.

— Маємо пильнувати за цим хлопцем. Я поки зайду до відділку та владнаю справу із сержантом, а ти зачекай тут.

Чекати довелося недовго. Незабаром Еккі повернувся. На його обличчі була напружена посмішка.

— Усе гаразд. Заводьмо його досередини.

Ми вивели Каца з автівки та перебігли з ним до будівлі поліційного відділку. Мені було неспокійно, допоки не допровадили бандита всередину, та навіть тоді я запитував себе, чи не ліпше було би відвезти його до іншого поліційного відділку, розташтованого понад річкою.

З прилеглої кімнати вийшов черговий сержант і привітався зі мною кивком голови. То був дебелий, червоноликий ірландець[58] з холодними та жорсткими очима.

— Заховай-но цього парубка подалі з очей... Лазард може повернутися сюди будь-якої миті.

Сержант поглянув на Каца.

— Давно вже я хотів тебе злапати, — мовив він до нього. — Ведіть його сюди, хлопці. — І сержант ногою розчахнув інші двері та повів нас довгим коридором.

Зненацька Кац зігнувсь удвоє, рвучко розвернувся та кинувся до дверей, що вели на вулицю. Я очікував чогось подібного, проте не думав, що він рухатиметься так швидко. Бандитові майже вдалось утекти. Кац дістався до дверей, встиг їх відчинити та вже вискочив було назовні, коли я кинувся вперед, обіруч схопив його за ноги, і ми разом із гуркотом повалилися додолу.

Сержант побіг одразу за мною й приспів саме вчасно. Ми з ним схопили Каца та затягли його назад до поліційного відділку. Бандит пручавсь, як безумець, і кричав не своїм голосом. Я спромігся на секунду звільнити руку та зацідив йому в щелепу. Кац обм'як. Сержант ухопив його та поволік далі коридором, тоді кількома сходинками униз і, зрештою, до великої порожньої кімнати.

За хвилину-другу повернувся Еккі. Він мав схвильований вигляд.

— Лазард усе це бачив, — сказав він. — Я помітив його на тому боці вулиці.

Сержант оскаженів від люті. Він ухопив Каца за барки й трусив ним туди й сюди, а тоді звалив на підлогу, неначе торбу з вугіллям.

— Пате[59], пильнуй його гарненько, — звернувсь до поліціянта Еккі, — бо як даси Лазардові щонайменшу нагоду — він витягне цю падлюку звідси.

Сержант лише похитав головою на ті слова.

— Цей тип залишиться тут до завтра, до цієї самої години, — відказав він. — Сюди ніхто не прийде. Я маю ключа, і цей щуряка може волати донесхочу, хай хоч лусне від крику... однаково ніхто його не почує.

— Що ж, гадаю, наразі ми залишимо тебе побавитися з ним, — сказав я. — А завтра прийдемо та висунемо цьому типові обвинувачення.

Та сержант мене вже навіть не чув. Він повільно наближався до Каца, тримаючи перед собою стиснуті кулаки, а з глибини його грудей долинав низький, схожий на гарчання звук.

Ми з Еккі вийшли з кімнати, відгородившись дверима від жахливого завивання, що несподівано вирвалося з Кацової горлянки.

— Ну от усе й почалося, Ніку, — сказав Еккі. — Тепер вороття немає, мусимо довести цю справу до завершення.

— Думаєш, той Лазард спробує витягнути Каца з-за ґрат?

— Гадаю, він зустрінеться зі Спенсером. Такі хлопці, як цей адвокат, завжди воліють ускочити в будь-яку халепу обома ногами.

Я підійшов до автівки.

— Слухай, Мо, покласти край цій оборудці мусимо якнайшвидше, поки Каца не витягли з буцегарні. Рушай до Федерального бюро[60] та розкажи їм усе. Подбай, аби сержант цієї-таки ночі передав Каца федералам. Щойно цей покидьок буде у них, Лазард уже нічим йому не зарадить.

Еккі зсунув капелюха на потилицю.

— А ти що збираєшся робити?

— Шукатиму Марді, — похмуро відказав я.

— Авжеж... але де саме? Ти ж не можеш просто кружляти містом. Тобі потрібна якась система.

— Ми з тобою ще не мали нагоди завітати до Сари Спенсер, — мовив я. — Це лише здогад, але ладен заприсягнутися, що він правильний. То вона десь переховує Марді.