Ледь чутно, неначе з якоїсь бездонної прірви, до мого слуху долинув жіночий крик. Мене це не надто хвилювало, допоки крики не стали гучнішими, — тоді мені хотілося лишень, аби вона замовкла.

Я розплющив очі та роззирнувся. Проте мерехтливе світло свічки, яке, здавалося, плавало понад моєю головою, вельми дошкуляло, тож я знову заплющив очі. Зараз та жінка, що кричала, замовкла, і мені подумалося, що це добре. Я спробував поворушити руками, та не зміг цього зробити. Отоді вже я почав виявляти цікавість до того, що зі мною сталося.

Я знову розплющив очі, й цього разу все згадав. Мені неначе вихлюпнули в обличчя відро води — таке навальне було те повернення до тями. Спробував сісти, та виявилося, що мене зв'язали. Голова боліла, проте щосекунди ставала яснішою. Я завжди казав, що маю міцний череп.

Отож, я лежав на підлозі, а мої руки були зв'язані за спиною якоюсь тоненькою шворкою, що впивалася у зап'ястки. То було збіса боляче.

Просто наді мною горіла самотня свічка, приліплена на камінній полиці. Її світло відкидало тіні, що витанцьовували кімнатою.

Я обережно підвівся навсидячки. У голові шалено загупала кров, тож довелося ненадовго заплющити очі й відпочити. Тоді зіп'явся на коліна і, зрештою, звівся на ноги. Ті бандюки не завдали собі клопоту зв'язати мені ноги. Аби відновити кровообіг, я зробив кілька кроків туди й назад кімнатою. І вже за хвилину-другу, якщо не рахувати болю у голові, я почувався нівроку.

Тієї миті двері відчинились, і на порозі з'явився високий, худорлявий тип. Він підійшов, злегка накульгуючи, тоді зупинився у проймі дверей та подивився на мене.

— Привіт, Ґасе, — сказав я йому. — А я вже був подумав, що ти зламав собі карк.

У тому мерехтливому світлі Ґас міг би завиграшки налякати більшість людей. Він мав цілковито пласке обличчя, маленькі очиці та щільно стиснутого рота. Скидалося на те, що кістки Гасового обличчя докладають усіх зусиль, аби пробитися назовні крізь шкіру свинцевого кольору. Його перенісся було видалене хірургічним способом.

Ґас увійшов до кімнати та зачинив за собою двері. Зачиняв він їх дуже повільно та демонстративно. Я одразу відчув, що ми з ним не поладнаємо.

— Я знаю, як давати раду з такими мудрагелями, як ти, — заговорив він. У його голосі бриніло якесь протяжне квиління, і це звучало, наче грамофон, у котрого закінчився завод[33]. — Коли я з тобою закінчу, ти вже не будеш такий чванькуватий.

Я почав повільно відходити від нього.

— Ну ж бо, Ґасе, не роби нічого такого, що не сподобалося би твоїй мамці, — сказав я. — Давай-но краще ми з тобою усе спокійно обговоримо.

Промовляючи так, я намагався щосили тиснути на ту шворку, одначе вона була така тоненька, що загрожувала радше порізати мені зап'ястки, ніж розірватися.

А Ґас і далі наближався до мене кімнатою, аж поки зрештою моя спина наштовхнулася на стіну. Я встиг розрізнити лише легкий посміх на обличчі Ґаса, який замахнувся на мене кулаком.

Я розрахував час удару і завбачливо відвернув голову. Ґасів кулак промайнув повз мене, дряпаючи мені вухо. Тоді він ударив лівою, та я вивернувся й прийняв удар на плече. Як на такого сухорлявого й нещасного, на перший погляд, чолов'яги, удари в нього були нівроку потужні. Я розумів, що довго не протримаюся.

Аж ось він знов угатив правою, неначе паровим молотом, цілячи прямісінько у центр мого обличчя. Я припав на коліно та схилив голову на груди. Ґасів кулак розмаяв моє волосся. Тоді я хутко випростався та зацідив йому коліном у живіт. Можете собі таке уявити? Цей мерзотник утратив пильність і пропустив такий удар.

Він засичав, неначе пробита шина, з якої виходить повітря, та повалився навзнак. Я не збирався затримуватися тут і панькатися з Ґасом. Тож, зробивши крок назад, ретельно прицілився та щосили вдарив його ногою у скроню. Бандит розпластався на підлозі, широко розкинувши руки. То був добрячий удар. Ґас залишився нерухомо лежати на долівці.

Я став над ним, аби за потреби зацідити ще раз, одначе той вже геть до мене збайдужів. Пересвідчившись, що Ґас остаточно мене покинув, я простягнув руки до підлоги та переступив через них, перемістивши зап'ястки з-поза спини перед себе. Ретельно оглянув шворку. Тоді поглянув на свічку й вирішив, що варто спробувати. Кілька разів обпікся, але таки звільнився. Шворка луснула після того, як я втретє підніс її до вогню. Я розтер свої затерплі зап'ястки, повертаючи до них життя, а тоді почухав потилицю.

З огляду на все, скидалося, що мені залишилося потурбуватися лише про гладуна. Я став навколішки коло Ґаса та швиденько обшукав його кишені. Якби дістав собі пістолета, то почувався би значно спокійніше. Проте пістолета не знайшов.

Упевнившись у відсутності зброї, я підвівся і тихцем підійшов до дверей. Уважав, що зможу знешкодити того грубаса, якщо вдасться заскочити його зненацька. Виявилося, що ліхтарик і досі зі мною. Рухаючись якомога тихіше, я вислизнув у коридор і якийсь час постояв там, уважно прислухаючись. Якщо я правильно визначив своє місцезнаходження, то Марді має бути за дверима у дальньому кінці коридору. Тому покрався у той бік, сторожко наслухаючи.

І ось я вже підійшов до тих дверей так близько, що майже вперся у них головою, коли це раптом несамовитий жіночий крик змусив одсахнутися назад.

Я вже ладен був увірватися до тієї кімнати, та вчасно зупинився. Мій задум полягав у тому, щоби виманити того гладкого типа назовні. Тож підняв руку та різко постукав у двері, а тоді відступив назад, туди, де починався сходовий прогін, і втиснувся спиною у стіну. У тому місці коридор круто повертав убік, тож я доволі надійно заховався за рогом.

На якусь мить запала тиша, відтак у коридорі з'явилося світло. Я присів і згрупувавсь, аби стати якомога меншою мішенню, та приготувався до неприємностей.

Однак нічого не сталося. Я ще нижче пригнувся до долівки та присунувся трохи ближче до рогу коридору. Власне, я нічим не ризикував, тому просто нашорошив вуха. Я почув сипле дихання гладуна. Певно, він теж стояв, прислухався до тиші та запитував себе, що то було.

— Ґасе? — прокрумкав він. — Це ти, Ґасе? — голос звучав так, ніби цей грубас був наляканий.

Я почекав, дозволивши тиші натягнути його нерви. Гладун вийшов у коридор і стояв коло дверей. З-поза його спини падало світло. Тримаючись якомога ближче до стіни та визираючи з-за рогу, я міг бачити цього типа, водночас залишаючись поза полем його зору.

Грубас здійняв голос і загукав:

— Гасе! Ти потрібен мені тут.

Я легенько постукав по підлозі руків'ям ліхтарика, здійнявши саме стільки шуму, аби гладун подумав, ніби щось почув, але не був у тому впевнений. Я бачив, як він підвів голову, щось буркнув собі під носа та рушив у мій бік. Напруживши м'язи, я терпляче чекав на його появу. І тієї-таки миті, коли я вже був певен, що цей тип ось-ось потрапить до моїх рук, він зупинився та зробив крок назад. Мабуть, добрий янгол цього товстуна застережно поплескав його по плечу. Грубас хутко повернувся до кімнати та зачинив за собою двері.

Ох, як же ж мені це подобалося! Хай там як, а я більше не міг дозволити собі чекати та марнувати час. Треба було увійти туди та ризикнути, наразивши себе на удар.

Та щойно я приготувався рушити до кімнати, мені почувся звук дверного дзвоника, що долинув десь із глибини будинку. Це мене зупинило. Я хутко чкурнув коридором до кімнати, у якій залишив Ґаса. Він ще й досі лежав горілиць і бачив солодкі сни.

Знову нетерпляче задеренчав дверний дзвоник. Це вже було серйозно. Якщо сюди нагодиться ще більше бандюків, я потраплю у справжню облогу. Врешті-решт гладун зважився на вилазку. Я чув, як він відчиняє свої двері та ступає до коридору. Відтак побачив, як поволі наближається мерехтливий промінь ліхтарика.

Чи зазирне він сюди, аби перевірити, чи тут усе гаразд? Якщо так, я мав щось вдіяти. Якщо ні, цей грубас може податися сходами вниз, і це дасть мені вдосталь часу, аби дістатись до тієї кімнати та подивитися, що ж у ній коїться.