Якщо пощастить, думала вона, за кілька днів або тижнів відійде в минуле її попереднє жалюгідне і бридке життя. У неї з'являться гроші. Вона зможе поїхати до Нью-Йорка, купити одяг, винайняти пентхаус і жити так, як вона мріяла роками.

Якщо їм пощастить.

Джинні вірила у Морґана. Він мислив так само, як і вона. Дівчині сподобалася відкарбована ним фраза: «Весь світ у кишені». Ці слова чітко відображали життя, якого вона прагнула, і не було іншого способу отримати бажане, окрім як роздобути велику суму грошей.

Якщо хтось і міг захопити броньовик і дістати гроші, то це Морґан.

А от щодо решти...

Вона скорчила гримасу.

Так багато залежало від Джипо. Його збудженість нервувала Джинні. Вона сподівалася, що Морґан дасть йому раду.

Проблеми може створити і Блек. Джинні знала, як він на неї дивиться. Їй слід бути з ним обережною і не залишатися наодинці, коли вони приїдуть у кемпінг.

Джинні насупилася від думки про Кітсона. Він, очевидно, закохався. Її холодний аналітичний розум трохи відтанув після згадки про вираз Алексових очей і те, з якою відчайдушністю хлопець намагався їй сподобатися, поки вони їхали в Марлоу.

Коли вона отримає гроші, навколо почнуть крутитися вовки, щоб їх забрати. Джинні була цього певна. Можливо, об'єднатися з Алексом — непогана ідея. Тоді у них буде ледь не півмільйона доларів на двох. Із Кітсоном впоратися буде неважко, до того ж він видався надійним. А ще з ним буде безпечно. Люди можуть запитати, звідки у двадцятирічної дівчини стільки грошей. Самотня дівчина завжди викликає різні підозри.

Так, є над чим поміркувати.

Першим приїхав Морґан.

Коли він зупинився біля майстерні Джипо, годинник на панелі інструментів «б'юіка» показував за десять восьму. Напередодні він, Блек і Джипо попрацювали коло машини і на всі сто впевнилися, що з нею все гаразд, тож Френк забрав собі авто для випробування.

Зайшовши, Морґан побачив Джипо, який саме розкладав інструменти у ящички фургона.

Бос відразу звернув увагу на те, що італієць блідий і важко дихає. Коли Джипо тримав інвентар, руки його тряслися. «Це мине, — подумав Морґан. — Мусить минути».

Тепер, коли вони підступилися до першого пункту їхнього плану, відчував якесь напруження навіть сам Морґан, тож він міг пробачити Джипо його знервованість. Але бос не збирався пробачати, якщо вона триватиме вічно.

— Здоров, Джипо. Усе добре?

— Авжеж, — кинув італієць, уникаючи Морґанового погляду. — Сьогодні буде гаряче. Але краще сонце, ніж дощ, еге ж?

До сараю, несучи корзину для пікніка та валізу, зайшла Джинні.

Морґан подумав, що дівчина схожа на людину, у якої була безсонна ніч. Під очима чорніли синці, та й макіяж не міг приховати блідість обличчя.

— А ось і ти, — сказав Френк, підходячи до дівчини. — Хвилюєшся?

Джинні поглянула на боса байдужими, холодними очима кольору морської хвилі.

— Не більше за тебе.

Морґан вишкірився.

— Отже, таки хвилюєшся.

Зайшов Блеком, а за ним і Кітсон.

У Морґана відразу виникла підозра, що Блек хильнув зайвого: обличчя у нього було червоним, а хода — дуже розв'язною.

Морґан трохи стривожився.

Кітсон видавався знервованим, але опанував себе краще, ніж Блек і Джипо, чим приємно здивував боса.

Була без кількох хвилин восьма, і Френк вирішив, що немає сенсу тинятися без діла і тріпати й без того напнуті нерви.

— Гаразд, народе, поїхали, — коротко кинув він. — Ви троє, виводьте фургон, а ти, Джинні, бери «ем-джі» та їдь до Агентства.

Морґан пройшов за дівчиною до машини і простежив, як вона сідає за кермо. Тепер він навис над нею і, поглянувши вниз, захоплено подумав, якою ж спокійною лишалася Джинні.

— Ти знаєш, що робити, і все зробиш як слід. Хай щастить.

Джинні подарувала Морґану тінь усмішки і завела мотор.

Раптом до них підбіг Кітсон.

— Щасти, — побажав він. — Кермуй обережно — машина швидка.

Дівчина поглянула на боксера і кивнула.

— Дякую. І ви тримайтеся, — витиснувши зчеплення, вона вивела машину з майстерні.

За п'ять хвилин «б'юік» покинув майстерню разом із фургоном.

Усередині на підлозі сиділи Морґан і Блек.

Кітсон — за кермом.

Джипо зачинив ворота, а тоді повісив на замок табличку: «ЗАЧИНЕНІ НА ЧАС ЛІТНІХ КАНІКУЛ». Раптом чоловіка охопило передчуття, що він більше ніколи не побачить цього старезного сараю, де провів п'ятнадцять марних років свого життя. Хоча він і заробляв на майстерні як кіт наплакав, але любив це місце так, як міг любити тільки сентиментальний італієць. Коли Джипо залазив у фургон, в очах у нього стояли сльози.

— Що таке, жирнозадий? — грубо поцікавився Блек. Нерви у нього вже дали слабину. — Якого біса ти так засмутився?

— Вгамуйся! — гарикнув Морґан, звільняючи місце для Джипо. Його холодний лютий погляд змусив Блека відвернутися. Легенько штурхонувши механіка у груди, бос сказав: — Тобі слід мати кращий вигляд. Згадай про свою віллу, власні вина та безліч сигар. Подумай, скільки жінок витимуться довкола, коли дізнаються, що ти вартуєш двохсот тисяч баксів!

Джипо кивнув і вичавив із себе слабеньку усмішку.

— Сподіваюся, усе так і буде, Френку. Усе ж буде добре, правда?

— Звісно, все буде добре, — сказав Морґан. — Залиш це мені. Я ж завжди вас веду правильним шляхом, хіба ні?

До часу, коли машина виїхала на путівець, що вів до «пляшкового горла», троє чоловіків у фургоні почувалися кепсько: було гаряче, все боліло, а напруга досягнула критичної точки. Ніхто й не уявляв, як спекотно буде у цьому замкнутому просторі, коли сонячні промені лупитимуть по трейлеру. Ніхто також не припускав, що ресори машини настільки погані.

Кітсон вів машину дуже швидко, і трійці не було за що триматися, тож їх шалено трусило щоразу, як колеса без пружинної підвіски підскакували на грубому полотні дороги.

Нарешті Джипо вийшов з одним зі знаків, що забороняли проїзд, та молотком. Йому дуже не хотілося залишатися на самоті, але він так само радів, що не братиме участі в наступній частині операції.

— Жирнозадий, — пробурмотів Блек, щойно «б'юік», тягнучи за собою фургон, покотився дорогою далі. — Якщо він не зламає того сейфа, я його самого поламаю.

Морґан підвівся і з різким клацанням висмикнув автоматичну гвинтівку з прикручених до стелі пазів, а тоді вручив зброю Блеку.

— Зосередься на цьому, — промовив він важким холодним тоном. — Годі думати про Джипо. Ліпше пильнуй за собою і дивись, щоб влучив.

Блек взяв гвинтівку.

— Я і під мухою все зроблю! Давай вип'ємо, Френку. У тій корзині є кілька пляшок скотчу.

— Пізніше, — відказав Морґан. — Спершу виконаймо роботу, а потім будемо святкувати.

Фургон сповільнився, а тоді зовсім зупинився. Кітсон відчинив задні дверцята — вони саме приїхали у «пляшкове горло».

Обоє чоловіків, Блек із гвинтівкою та Морґан із кольтом 45-го калібру, вилізли з трейлера. На мить вони застигли на місці, глибоко вдихаючи свіже ранкове повітря і відчуваючи, як сонце обпікає їхні обличчя.

Морґан звернувся до Кітсона:

— Ти знаєш, що робити. Почуєш свисток — хутко повертайся сюди.

Кітсон кивнув.

— Щасти, — мовив юнак, спершу поглянувши на Еда, а потім на Френка.

— Оце так! — пирхнув Блек. — Може, собі ще удачі побажаєш?

Алекс знизав плечима, миттю посерйознішавши, і поїхав ще до того, як Морґан згадав, що забув ломи.

— Гей! Гей! — загорлав Френк. — Стоп.

Кітсон з'їхав на узбіччя і визирнув з вікна.

— Чорт забирай! — Морґан зиркнув на Блека. — Чого я про все мушу думати? Ми ж не взяли ломів!

Кітсон відчинив задні дверцята фургона, і Блек витягнув ломи. Тоді Морґан, очі якого палали злобою, кивнув Кітсону їхати. Коли «б'юік» із трейлером від'їхали, Френк взяв один із ломів і переніс на узбіччя.

Блек пішов за ним.

Морґан так часто бував в околицях «пляшкового горла», що вже напам'ять знав, де росте який кущ чи чагарник. Вказавши Блеку, де той має сховатися, сам він присів за шість ярдів від Еда.