Обидва лягли на землю і почали спостерігати за дорогою.

Блек вирішив, що місце обрано ідеально, і, піднявши гвинтівку до плеча, прицілився. Зі сторони дороги його ніхто не міг побачити, натомість він мав чудовий простір для ведення вогню без жодних перешкод.

Почуття неспокою трохи спало, проте Ед все одно шкодував, що не зміг випити у фургоні. Ефект від трьох порцій скотчу, якими він підхмелився ще вдома, повністю вивітрився.

Хоч було ще доволі рано, сонячні промені змушували Блека пітніти. У роті в нього пересохло.

— Усе добре? — гукнув Морґан.

— Порядок, — відповів Блек і, настроївши приціл, поклав гвинтівку біля себе, потім дістав носовичок і витер руки.

Морґан зняв краватку і розстібнув ґудзик сорочки. Поглянув на годинник — за п'ять одинадцята. Якщо броньовик їде зі своєю звичною швидкістю, у «пляшковому горлі» він буде о пів на дванадцяту. Джинні, вирішив Морґан, має об'явитися тут хвилин за п'ятнадцять.

Час на цигарку у нього був, тож Френк витягнув одну і закурив.

Побачивши, що бос палить, Блек закурив і собі. Одну руку він поклав на гвинтівку. Зрозумівши, що долоня досі тремтить, Ед вишкірився. У повітрі зависла напруга, і Блек відчував, як гупає його серце. Від байдикування йому робилося зле.

За п'ять хвилин тиші Морґан зненацька підняв голову й прислухався.

— Схоже, наближається авто, — крикнув він.

Блек зіп'явся на ноги.

— Пригнися, довбню! — заричав Морґан. — Це не може бути вона! Ну, ховайся!

Блек швидко зник за укриттям.

Внизу дороги, за півмилі від них, їхала в густій хмарі пилу якась машина. Коли вона наблизилася, стало зрозуміло, що це військова вантажівка. У кабіні сиділо троє солдатів. Машина проїхала мимо грабіжників і посунула вгору.

— Пошта, — промовив Морґан. — Запізнюється.

Стрілки годинника ледь повзли. Коли було двадцять по одинадцятій, Морґан почав нервувати. Невже Джинні потрапила в аварію? А може, вона занервувала і дала ходу?

— Святий Петро великомученик! Скільки ще на неї чекати?

— Може, у місті щільний трафік? — кинув Морґан, насупившись.

— А що, як вони не дали себе обігнати? — запитав Блек і привстав. — Що ми в біса робитимемо, коли вони з'являться раніше за неї?

— Нічого не робитимемо. Спробуємо усе повторити завтра.

— Але ж у них виникнуть підозри, якщо вони вдруге побачать її на дорозі, — не замовкав Блек. — Це спаскудить увесь план!

— Заткайся! — гарикнув Морґан. — Ще трохи...

Френк обірвав розмову, зачувши, як на віддалі глухо загуркотіла, швидко наближаючись, машина.

— А ось і вона!

За кілька секунд чоловіки побачили «ем-джі», що блискавкою летів прямою дорогою за милю від них.

— Вона їде як навіжена! — вигукнув Блек, підскакуючи. — Поглянь, як вона несеться!

Морґан також встав і спостерігав за дорогою.

— Може, броньовик суне відразу за нею? Хутко! Підготуй ломи.

Френк дістав із кишені довгу ганчірку і скрутив з неї щось схоже на мотузку. Потім дістав з іншої кишені фляжку з бензином і ступив на дорогу. Він чув, як Джинні загальмувала на повороті, і вже через секунду «ем-джі» влетіла у «пляшкове горло». Морґан махнув рукою, вказуючи місце, де дівчина мала зупинитися.

Джинні різко загальмувала на узбіччі. Її обличчя було блідим, а очі палали від злості та збудження. Вона хутко вискочила з машини.

— Ці чортяки не давали мені себе обігнати! Щоб об'їхати їх, довелося буквально злетіти з дороги! Швидше! — голос дівчини був напруженим, а обличчя — безкровним. — Вони просто за мною! — Джинні схопила пістолет із відділення для рукавичок і витягла знизу банку зі свинячою кров'ю.

— Куди?

Морґан вказав на пляму посеред дороги.

Поки Джинні, відкоркувавши банку, виливала кров на дорогу, Морґан із Блеком засунули кінці ломів під машину і тяжко надавили на них. Потужний важіль швидко підняв авто. Воно трохи захиталося, а тоді перевернулося у канаву.

— Хапай ломи і ховайся в укриття, — наказав Морґан Еду, відкручуючи кришечку у фляжки з бензином.

Блек, тримаючи в руках ломи, швидко повернувся до сховку.

Джинні полила кров'ю ліву руку та сукню і скривилася від огиди.

Морґан облив бензином довгу смужку ганчірки, засунув один її кінець до фляжки, а тоді розмотав на дорозі цілу шмату завдовжки у шість футів.

— Вони наближаються! Я їх бачу! — закричав Блек. — Хутчіше!

Морґан швидко зиркнув на Джинні.

Лягаючи долілиць серед калюжі крові, дівчина подивилася на боса — її обличчя було блідим і напруженим.

— Маєш пістолет? — запитав Френк.

— Так.

— Не хвилюйся. Я буду поряд, мала.

Запаливши сірник, Морґан раптом звернув увагу, що Джинні лежить надто близько до перевернутої машини. Вогонь, щойно спалахнувши, може обпалити дівчину, але вже було надто пізно щось змінювати.

— Поквапся! — гукнув Блек із нотками паніки в голосі.

Морґан підніс запалений сірник до ганчірки, тоді пробіг мимо Джинні і сховався за укриттям.

Полум'я прокотилося тканиною до фляжки з бензином. Раптом усе вибухнуло. Сильний порив пекучого повітря так хльоснув Морґана, що той аж задихнувся.

Чорний дим і гігантський стовп помаранчевого вогню здійнявся над дорогою.

— Вона ж згорить! — крикнув Ед, ховаючи обличчя від жару.

Морґан знав, що він нічим не може допомогти Джинні. Він перестав думати про дівчину і поглянув униз на дорогу. Броньовик саме виїжджав з-за повороту до «пляшкового горла».

— Ось вони!

Блек схопив гвинтівку і притис приклад до плеча. Мушка ходуном ходила у нього перед очима, поки він відчайдушно намагався тримати зброю рівно.

Величезне полум'я трохи вгамувалося, а дим ледь розвіявся. Машина досі палала, а жар стояв просто пекельний.

Джинні лежала нерухомо посеред дороги.

Із того місця, де сховався Блек, сцена мала по-жахному правдоподібний вигляд. Заціпеніла дівчина, кров на руках і спідниці, ноги розкидані, як у набитої тирсою ляльки — картину фатального нещасного випадку доповнювала хіба що палаюча машина.

Морґан кляв себе останніми словами, що не поклав дівчини подалі від авто. Навіть на тому місці, де сховався він, жар був нестерпним. А Джинні лежала футів на двадцять ближче до полум'я і вже напевно засмажувалася там живцем. Однак вона не рухалася, ба більше — жодним жестом не виказувала страждання.

Панцерник проїхав «пляшкове горло».

Палець Морґана ліг на спусковий гачок кольта. Чоловік побачив водія та охоронця, а тепер спостерігав, як змінювалися їхні обличчя, коли вони вгледіли охоплену полум'ям машину та дівчину на дорозі. Водій вдарив по гальмах, зупиняючи машину за п'ятнадцять футів від Джинні.

«Яким буде їхній наступний крок? — гадав Морґан. — Що ті двоє робитимуть?» Тепер усе залежало від цієї миті: його надії та плани повисли на волосині.

Охоронець, витріщаючись, нахилився вперед. Водій поставив передачу на нейтралку.

Морґан бачив їх обох через опущене бокове скло. Принаймні поки що вони слідували його плану.

Настала пауза, що видавалася Френку безкінечною: охоронець і водій просто дивилися на Джинні крізь вітрове скло. Потім охоронець сказав щось водієві, і той кивнув.

«Паршиво», — занепокоївся бандит. Чоловіки в машині зберігали спокій, їх зовсім не вражало побачене. Морґан зауважив, як водій потягнувся вперед і взяв ручний мікрофон.

«Заради бога! — подумав Френк. — Вони ж збираються взяти по радіо інструкції!»

Він вагався, чи не вийти йому з укриття і накинутися на водія з охоронцем. Якби ж він тільки передбачив їхні дії, то наказав би Блеку сховатися по інший бік дороги, щоб мати змогу напасти на броньовик одразу з двох боків. Однак зараз Френк не наважувався виступити сам на сам проти цих двох.

Морґан питав себе, як там Джинні. Вона лежить на дорозі, повільно засмажується і не знає, що відбувається, хоча розуміє, що броньовик застиг за кілька футів від неї. Навіть у такий кризовий момент Морґан знайшов час подивуватися витримці дівчини. Ця ситуація випробовувала навіть найміцніші нерви.