Поки Кітсон їхав до Джипо, Морґан повертався додому на головну вулицю містечка. Він думав тільки про майбутню справу. Френк знову і знову обмірковував план, ставлячись до роботи куди серйозніше, ніж троє інших. «Це буде моєю останньою справою», — вирішив він, втискаючи авто в насичений трафік.

Дощ уже припинився, але дороги ще були слизькими й виблискували у світлі фар, тож Морґан кермував обережно.

Щойно вони загребуть гроші, банді доведеться розділитися. Френк уже підготував собі шлях до відступу: у нього в гаманці лежав квиток на літак до прикордонного міста між Мексикою і Каліфорнією. Особливий квиток, без фіксованої дати, який давав змогу сісти на будь-який літак й у будь-який час. Морґан уже забронював там сейф, куди збирався покласти свою частку грошей. Потім він перетне мексиканський кордон і чекатиме. Коли відчує себе у безпеці, почне скуповувати облігації на пред'явника. А щойно переведе двісті тисяч в облігації, то весь світ буде не лише у нього в кишені, а й біля ніг.

Рожевих окулярів щодо цієї справ Морґан не мав: він знав, що його шанси на виживання — п'ятдесят на п'ятдесят. Опір буде жорстким. Поліція та армія залучать достобіса людей і використають усю свою хитрість, аби повернути гроші. Морґан недовіряв ні Блеку, ні Кітсону, ні Джипо. Доки він керує ними, ті поводяться як слід, але варто спустити повідець — і їхні шанси втекти знизяться до мінімуму. Френка дратувала думка, що, організовуючи викрадення мільйона доларів, він отримає лише п'яту частину. Він не сумнівався: решту грошей поліція таки поверне собі. Можливо, лише за винятком частки Джинні.

Дівчина інтригувала його, але водночас і непокоїла. Її план із пограбуванням броньовика був чудовим і навіть бездоганним. Морґан повірити не міг, що вона сама його розробила. Якщо ні, то хто ж тоді стояв за нею? Може, вона надурила когось? Френк вирішив, що це не його справа. Джинні принесла йому план, а він ним скористається. До того ж вона взяла на себе найскладнішу частину роботи.

Морґан знизав плечима й насупився. А тоді, викинувши Джинні з голови, знову зосередився на плані.

У п'ятницю о шостій ранку, провівши безсонну ніч, Джипо встав зі свого лежака і підійшов до відчиненого вікна подивитися, як за горами сходить сонце.

За дві години справа, яку вони все обговорювали та обговорювали, аж доки у нього не заболіла голова, розпочнеться. Йому доведеться використати усі свої навички, вміння та майстерність проти найскладнішого у світі замка. Джипо було млосно. А що, як він не впорається? Від думки про розгніваного Морґана італієць здригнувся.

У спробі заспокоїти нерви Джипо підійшов до жерстяної миски, налив туди холодної води й умився. Порізавшись кілька разів під час гоління, він тривожно відзначив, що руки у нього ледь тремтять. Аби відчути, як стають на місця циліндри замка та впіймати їх у правильний момент, потрібно прокручувати диск по мікрону за раз. А для цього потрібні міцні, як залізо, руки.

Позираючи на свої тремтливі пальці, Джипо глибоко вдихнув. «Ти маєш вгамувати це збудження й тривогу», — сказав він собі. Італієць завжди пишався чутливістю своїх пальців і твердістю рук. Та якщо він і далі нервуватиме, то замка йому точно не здолати.

Джипо поглянув на стіну, де висіло подароване матір'ю розкішно прикрашене розп'яття. «Може, час помолитися», — подумав чоловік. Зробити те, чого він не робив багато років.

Однак коли Джипо став на коліна перед розп'яттям і склав руки, як його вчили, то виявив, що забув слова молитви. Він збагнув, що не може просити про допомогу саме тоді, коли збирається скоїти щось свідомо неправильне, тому лише безладно помимрив щось, промовляючи тільки одне: «Пробач мені».

У кімнаті на околицях міста Кітсон щойно виліз із ліжка і взявся готувати каву. Він відчував, як страх холодними кігтями впився у нього.

Ніч минула важко: Алекс весь час хвилювався і крутився у ліжку. Та усе вже було вирішено. О восьмій почнеться їхня справа, і вороття назад не буде. Лише думка про дні, які він проведе з Джинні, не дозволяла йому поскидати свої скромні пожитки у валізу і дременути з міста подалі від Морґана.

Кітсон нутром відчував, що справа приречена на провал, але його підштовхувала вперед привабливість Джинні та його лихоманлива, незріла закоханість у неї.

Кава вже була готова, але пити її Кітсон не зміг. Від одного запаху напою юнака нудило, тож він поспішно вилив вміст чашки до раковини.

В іншій кімнаті, на іншій вулиці, неподалік від дому Кітсона, Морґан із цигаркою між тонких губ сидів біля вікна і, позираючи на дахи будинків, спостерігав за світанком. У його голові прокручувалися фінальні приготування, які Френк перевіряв усю попередню ніч.

Він скидався на генерала перед битвою — зважував подумки кожен спланований рух і радів, що виконав свою роботу якнайкраще. Тепер, коли він знав, що жодні додаткові дії не зроблять план кращим чи безпечнішим, Френк був готовий прийняти як перемогу, так і поразку. Зараз усе залежало від його людей. Якщо в Джинні не витримають нерви, якщо Джипо впаде в істерику... Нескінченна кількість «якщо», але Морґан нічого з цим подіяти не міг. Себе він перевіряв неодноразово. Тож зараз був цілком певен щодо себе і, дивлячись на свої спокійні руки, радів, що нерви у нього міцні і він не зламається.

В іншій частині міста, у двокімнатній квартирі, Блек досі не виліз із ліжка. Чоловік лежав на спині і спостерігав, як сонячний промінь повзе по стіні, знаючи, що коли той опиниться у правому куті стелі, настане час вставати.

Учора Блек поривався зателефонувати Глорії і провести з нею ніч, але розумів, наскільки це небезпечно. Він спакував найголовніше, а решту особистих речей здав у камеру схову. Глорія миттю б зрозуміла, що він збирається втекти з міста, і почала б ставити запитання. Вона навіть могла влаштувати сцену, тож у ніч перед великою справою Блек мусив спати на самоті.

Тепер, спостерігаючи, як промінь повільно сунув кімнатою, Блек хотів знати, що він відчуватиме після того, як уб'є охоронця. Це може стати завершальним етапом у його кримінальній кар'єрі. Раніше він ніколи не планував убивства, завжди стежив, щоб під час його дрібних пограбувань ніхто не постраждав.

Блек не відчував докорів сумління через потребу вбити охоронця. Це було частиною роботи, яку він прийняв як даність: повинна померти людина, інакше план провалиться. Однак, попри прийняття цього факту, Блек переймався тим, що він відчуватиме, коли доведеться вийти зі сховку та поглянути на мерця. У в'язниці він говорив з убивцями. Бачив, що коли вони вихвалялися скоєним, очі у них повнилися жаским страхом. Ед знав, що ці люди — відступники. Такого виразу очей він не бачив в інших людей, байдуже, наскільки погано вони жили. Чи дивитиметься і він на світ такими ж очима після того, як уб'є охоронця? Це питання не давало Блеку спокою.

Коли він натисне на спусковий гачок гвинтівки, то не тільки вб'є людину, а й віддасть власне життя на милість фортуни. Щойно куля полетить до цілі, він не буде в безпеці ніколи, аж доки не помре.

Це означатиме, що він не зможе більше нікому довіряти, повсякчас здригатиметься від стуку в двері, його руки завжди підніматимуться, коли він бачитиме поліцейських, а у снах чоловіка постійно переслідуватимуть жахіття. Він сам стане відступником.

Сонячний промінь уже досягнув правого кута стелі, і Блек, скинувши простирадло, піднявся з ліжка. Він пройшов кімнатою, схопив напівпорожню пляшку скотчу й плюхнув міцного трунку у склянку. Скривився, наповнивши напоєм рот, а потім із зусиллям проковтнув. Кілька секунд Блек стояв, не ворушачись, але щойно відчув, що пійло подіяло, пішов до ванної та ввімкнув душ.

В обшарпаній кімнатці на горішньому поверсі готелика на околицях міста Джинні саме закривала кришку валізи, в якій помістилися усі її земні надбання. Вона поглянула на наручний годинник — за двадцять сьома. «Ще півгодини до того, як треба буде їхати в майстерню Джипо», — сказала собі і, підійшовши до вікна, визирнула на вузьку брудну вулицю, заставлену з обох боків смітниковими баками.