Він досі чув важке дихання Блека. Спостерігаючи за Едом у кафе, Френк збагнув, що давній знайомець може підвести, і це його схвилювало. Раніше йому здавалося, що в Блека хороша витримка, але його поведінка в кафе і те, як Ед дозволив здорованю вибити з рук зброю, насторожило Морґана. Віднині до Блека варто придивлятися уважніше.

Та й Кітсон зреагував не надто добре, коли вони заскочили в машину. Він їхав не так швидко, як мав би. Якби Морґан не підганяв його, колишній боксер рухався б настільки повільно, що хтось із відвідувачів кафе міг би запам'ятати машину.

Доведеться їм напружитися перед великою справою. Принаймні в дівчині він не засумнівався: трималася вона чудово. З них усіх Джинні виявилася найкращою.

Морґан знову зиркнув на дівчину: та більше не плакала. Її бліде обличчя задерев'яніло. Затуманеними очима вона дивилась у вікно.

Френк дав їй цигарку.

— Ось, візьми, — різко мовив він.

Джинні взяла цигарку й засунула її до рота, не сказавши ні слова.

Коли Морґан запалював ще одну цигарку, тепер уже для себе, Кітсон саме виїхав на розбитий шлях, що вів до майстерні Джипо.

Майстерня складалася з великого сараю й дерев'яної хижки, в якій мешкав Джипо. У тому хліві він час від часу виконував зварювальні роботи, наприклад, виготовляв залізні ворота, якщо комусь були потрібні ворота (а траплялося це рідко), вирізав ключі й ремонтував замки для міських магазинів техніки.

Майстерня давала Джипо законний привід тримати в себе кілька балонів ацетилену й нерозведеного водню, вельми корисних для розрізання сейфів. Прибуток від майстерні ледь-ледь давав змогу покрити її оренду.

Джипо стривожено чекав на спільників. Щойно фари «Лінкольна» осяяли двостулкові двері, як італієць підскочив і відчинив їх із гарячковою незграбністю наляканої людини.

Кітсон завів «Лінкольн» до сараю, й пасажири вийшли.

— Ну? — запитав Джипо, зачиняючи двері. — Як все минуло?

— Нормально, — відказав Морґан. — Зараз було б непогано чогось випити. Кітсоне, зніми ці номери, вилий з радіатора воду й залий туди свіжої. Хто його знає: може, копи піднімуть галас через це кафе. Тож будьмо обачні. Джипо, принеси нам випити, — він зиркнув на Блека, що тремтячою рукою підпалював цигарку. — Еде, поможи Кітсону.

Роздавши всім вказівки, Морґан підійшов до Джинні й усміхнувся.

— Усе гаразд?

Її рот напружився. Дівчина досі мала кепський вигляд, а її шкіра зберігала синюватий відтінок.

— Так.

— Якщо ти поводитимешся під час великої справи так, як сьогодні, то впораєшся з нею, — сказав Морґан.

— Годі вже розмовляти зі мною, як із дитиною, — роздратовано відказала Джинні й відвернулася. Вона підійшла до робочого верстата й почала безцільно торкатися інструментів.

Морґан знизав плечима, а коли Джипо квапливо приніс пляшку віскі й склянки, розлив п'ять порцій, взяв дві й поніс до Джинні.

— Гадаю, це тобі потрібно так само, як і мені, тож краще випий, — сказав він.

Дівчина взяла склянку і, трішки ковтнувши, скривилася. Синюватий відтінок зійшов з її обличчя.

— Це було складніше, ніж я гадала, — вичавила вона. — Я мало не розклеїлася.

— Але ж не розклеїлася, — Френк змовк, випив півсклянки віскі й продовжив: — Ти добре впоралася. Ходімо подивимося, який в нас улов.

Доки Джипо, Кітсон і Блек гарячково клопоталися навколо машини, Морґан витягнув з торби здобуті трофеї й розклав на верстаті. Тоді разом із Джинні почав спорожнювати гаманці.

— Цей належить йому, — сказала дівчина, взявши гаманець зі свинячої шкіри. — Типу, якого я вдарила.

— Погляньмо, що ж він так намагався захистити, — сказав Морґан. — Скільки?

Джинні витягнула десять стодоларових купюр і виклала їх на верстат.

— Не дивно, що він поводився так рішуче.

Троє інших вже закінчили з машиною і теж прийшли подивитися. За кілька хвилин Морґан із дівчиною закінчили випорожнювати гаманці. Френк сів на коробку й взявся рахувати гроші.

Усі четверо спостерігали за ним.

Поклавши останню п'ятидоларову купюру на верстат, Морґан підвів погляд.

— Дві тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять баксів, — оголосив він. — Ось наш стартовий капітал. Можемо переходити до справи.

— А правда, що вона вдарила якогось типа? — запитав Джипо з круглими від подиву очима.

— Так, вдарила, — відповів Морґан, охайно складаючи гроші. — Він сам напросився. Катюзі по заслузі. Вона дала йому раду краще, ніж це зробив би я. Та й взагалі краще за будь-кого.

Джинні відвернулася й пішла до машини.

Усі четверо поглянули на неї, а тоді перезирнулися.

— Вона впорається, — спокійно сказав Френк. — Якщо ви, хлопці, поводитиметеся не гірше, то той мільйон буде у нас в кишені.

Він зиркнув на Блека, який намагався витримати погляд шефа, але таки опустив очі. Ед витягнув цигарку й взявся старанно вишукувати сірники, чудово розуміючи, що Морґан досі допитливо дивиться на нього.

— Ти мене чуєш, Еде?

Блек запалив цигарку.

— Звісно.

Відчувши якісь емоційні зміни, Джипо запитав:

— Щось пішло не так, Френку?

— Ед дозволив одному типу вибити йому з рук зброю, — пояснив Морґан. — Це могло зіпсувати всю справу.

Блек ворухнув широкими плечима й насупився.

— Він заскочив мене зненацька. Таке з кожним могло трапитися.

— Так, — погодився Морґан. — Але слідкуй, аби таке не повторилося, — повернувшись до Кітсона, він продовжив: — А тепер щодо тебе. Ти надто повільно рушив. Потрібно було значно швидше вести машину.

Кітсон знав, що бос має слушність. Звук пострілу наче паралізував його. Тоді хлопець подумав, що в кафе когось вбили, а отже, дрібна справа може завершитися звинуваченням у вбивстві.

— Джинні!

Дівчина обернулася на звук Морґанового голосу й підійшла до чотирьох спільників.

— Можемо братися за велику справу, — сказав Френк. — Завтра ви з Кітсоном поїдете в Марлоу і купите фургон. Джипо дасть вам розміри, — Морґан сів на лавку. Дим від цигарки кружляв навколо його носа, звиваючись тонкими спіралями. — Торгуйтеся, щоб купити його якнайдешевше. Нам потрібен кожен цент, ви самі це маєте знати, — він поглянув на Кітсона. — Легенду ти знаєш: ви з нею щойно одружилися і хочете придбати фургон для медового місяця. Багато молодих людей купують з такою метою трейлери, і ви маєте подбати, щоб продавець вас не запам'ятав.

Кітсон підозріливо зиркнув на Блека, але в того була своя гризота: Ед переймався, що кепсько показав себе під час пограбування, тому він не мав настрою глузувати.

— Спробуй не виглядати, як дровеняка, добре? — продовжував Морґан. — Поводься, наче ти по вуха закоханий, бо інакше у продавця виникнуть запитання щодо справжності медового місяця.

Джипо гигикнув.

— Може, мені краще взятися за цю справу? — спитав він. — Я від природи ніжний. Ми з Джинні були б чудовою парою.

Розсміялися всі, навіть Джинні.

— Ти надто товстий і старий, Джипо, — відказав Морґан. — Продавець може тебе запам'ятати. Тож піде Кітсон.

Він відрахував дві тисячі й віддав гроші Кітсону.

— Спробуй витратити менше. Завтра я піджену «б'юік» із буксиром до тебе додому, об одинадцятій, — він поглянув на Джипо: — Ти поїдеш зі мною до Кітсона на «Лінкольні» — потрібно ж мені якось повернутися.

— Звісно, — погодився італієць.

— Ну що ж, пора прощатися, — сказав Морґан. — Я мушу повернути кулемет Лу. Еде, поїдь зі мною, — він поглянув Джинні й Кітсона: — А ви їдьте автобусом. Так безпечніше. Не варто, щоб нас бачили вчотирьох.

Він поклав решту грошей у кишеню штанів.

— Домовтеся, де завтра зустрінетеся, — звернувся Френк до дівчини. — Я хочу, щоб ви на фургоні повернулися сюди ще до обіду, — він кивнув до Блека: — Ходімо.

Коли вони пішли, Джинні зняла зелений шарф і розпустила мідне волосся.

Збентежено розглядаючи дівчину, Кітсон подумав, яка ж вона красива. Він стояв біля верстата і розтирав доволі незграбно від збентеження кісточки пальців.

— Вип'єш іще? — запитав Джипо.