— Добре! — підвищив голос Морґан. — Нам потрібна готівка. Покладіть гаманці на столи. — Ну ж бо! Ворушіться!

Більшість людей почали длубатися в кишенях. Це було сигналом для Джинні. Вона витягнула мішкувату сумку, яку дав їй Морґан. Тримаючи сумку в лівій руці, а пістолет — у правій, Джинні почала самотню прогулянку вздовж проходу. Зупиняючись біля кожного столика, вона забирала гаманці й скидала їх у сумку.

Стоячи біля дверей, Блек спостерігав за Джинні. Вона йшла повільно й обережно, наче ступала тонкою кригою, але в її рухах не було вагання. Дівчина не проминула жодного столика: вона забирала усі гаманці, що лежали там, кидала їх у торбу й рухалася далі.

Морґан волав:

— Ну ж бо! Ну ж бо! Витягуйте гаманці! У мене руки чухаються вистрелити, але я не хочу нікого поранити, тож зроблю це тільки в крайньому разі! Давайте, витягуйте гаманці!

Блек почав розслаблятися.

«Морґан із дівчиною добре впораються зі справою», — подумав він. А яка у них витримка! Різкий голос Морґана та його манера стояти — трішки зігнувшись і виставивши вперед кулемет — перетворювали чоловіка на страшного типа, від якого кров холола в жилах.

Раптом Джинні припинила механічні рухи.

Вона підійшла до столика, де сиділа жінка, вбрана у норковий палантин, й опасистий чоловік із насупленим обличчям. Гаманця на столі не було.

Джинні перезирнулася з чоловіком. Його маленькі сірі очиці гнівно поблискували.

— Ну ж бо, пане, — тихо сказала вона. — Давайте його сюди.

— У мене нічого для тебе немає, шльондро, — сказав товстун. — Я не ношу грошей.

Блек почав пітніти, немов носом відчуваючи проблеми. Він зиркнув на Морґана, який нерухомо стояв, наставивши кулемет. Той не зводив очей із Джинні, оголивши зуби в хижому осміху.

— Віддавайте! — вигукнула Джинні.

— У мене для тебе нічого немає, мала сучко, — повторив чоловік, дивлячись їй у вічі.

Його супутниця враз стала блідою, як смерть, і заплющила очі. Її масивне тіло почало осідати на чоловіка, але той лише нетерпляче відштовхнув її.

Джинні підняла пістолет.

— Давай сюди, свиното, — різким, скрипучим голосом сказала Джинні. — А то скуштуєш порцію свинцю!

Обличчя чоловіка напружилося, але він сказав:

— У мене для тебе нічого немає! Забирайся!

Морґан повернув цівку кулемета, щоб у разі потреби вистрелити в чоловіка, але знав, що цей маневр марний, адже товстун зрозуміє: він не вистрелить, бо на лінії вогню Джинні. Настав час дівчині показати себе. Морґан напружено спостерігав за тим, як вона проходить випробування. Карти роздані, тиск максимальний. Чи впорається краля?

Він отримав відповідь навіть швидше, ніж сподівався.

Джинні всміхнулася чоловікові: швидкоплинний усміх, що з'явився і зник під маскою. Тільки блиск в її очах видав усмішку. Дівчина замахнулася і вдарила сміливця пістолетом по обличчю. Рух цей був блискавичним, а тому товстун не мав жодного шансу захиститися. Ствол револьвера гепнув його у ніс і щоку. Порснула кров. Чоловік упав назад, затуливши обличчя долонями. З його рота вирвалося гарчання.

Дівчина нахилилася і ще раз вдарила чоловіка. Ствол важко опустився йому на голову, тож товстун майже безтямно повалився на стіл. Жінка в норковому палантині пронизливо закричала й, знепритомнівши, сповзла зі стільця.

Морґан закричав:

— Не ворушіться! Якщо хтось смикнеться, пристрелю!

Його голос звучав настільки загрозливо, що Блек на мить заціпенів.

Джинні підступила до напівпритомного чоловіка, смикнула його, щоб сів рівно, й витягнула із внутрішньої кишені гаманець. Потім добряче штовхнула його й кинула гаманець у торбу.

Цього вистачило.

Наче за помахом чарівної палички на столах почали з'являтися гаманці. Тепер Джинні лишалося тільки швидко ходити між столиками, збирати здобич і скидати її в торбу.

Блек так захоплено спостерігав за подіями, що відволікся від дверей, а тому був по-справжньому шокований, коли ті прочинилися й великий широкоплечий чоловік зайшов до кафе.

Блек тупо витріщився на новоприбулого. Здоровань перевів погляд із Блека на револьвер, якого горе-грабіжник в'яло стискав у руці. Чоловік блискавично завдав удару Едові по зап'ястю. Зброя випала із Блекових рук і ковзнула підлогою до бару.

Коли здоровань уже намірився дати Блекові копняка, Морґан спрямував на нього кулемет і закричав:

— Не рухайся! Руки вгору! Чуєш?

Здоровань зиркнув на кулемет у Морґанових руках, і його сміливість випарувалася. Він відійшов від Блека й підняв руки.

Кремезний чоловік із розгніваним обличчям, що саме віддавав Джинні гаманець, помітив, що кулемет Морґана вказує не на нього, і зненацька схопив дівчину за зап'ястя та спробував вирвати з її рук револьвер.

Вона міцніше стиснула зброю і поглянула в його божевільні, налякані очі. А тоді натиснула на курок. Від пострілу задзеленчали вікна в кафе. Чоловік розслабив хватку, неначе торкнувся до розжареного заліза: куля пройшла крізь рукав і поранила його в руку.

Джинні відступила, погрожуючи чоловікові зброєю, а Морґан тим часом закричав, сиплячи лайкою.

— Швидше! Швидше! — гукнув Морґан до Джинні. — Поквапся!

Спокійна, як модель на подіумі, дівчина рушила вперед, збираючи гаманці й скидаючи їх у сумку. Ніхто не ворухнувся. Усі сиділи закляклі й сполотнілі. Їхні обличчя були перекошені від страху.

На вулиці, в машині, Кітсон почув постріл і здригнувся. Неабияка сила волі змусила його не натиснути на газ, щоб утекти.

Він сидів нерухомо, стискаючи кермо, підбадьорюючи себе й переконуючи лишитися на місці. Піт стікав його обличчям.

А тоді раптом усе скінчилося.

Почулися квапливі кроки. Задні двері «Лінкольна» прочинилися, й до машини заскочили люди. Розгарячілий і спітнілий, Блек впав на переднє сидіння. Кітсон хутко запустив машину.

— Уперед! Уперед! — заволав Морґан йому на вухо з заднього сидіння. — Хутчіш забирайся звідси!

Кітсон погнав машину вперед. Його дихання зі свистом виривалося крізь міцно стиснуті зуби. Під акомпанемент змучених шин хлопець повернув ліворуч, перетнув вузьку алею й знову виїхав на вулицю.

Завдяки вродженому хисту він швидко проскочив головною вулицею й повернув у провулок, поступово збавляючи швидкість, вмикаючи фари й одразу ж вимикаючи їх на перехрестях.

Морґан розвернувся й витріщався в задню шибку, щоб розгледіти, чи їх, бува, не переслідують. Десь за пів-милі він різко сказав:

— Усе добре, на хвості нікого. Поїхали до Джипо.

Напруга у машині спала.

— Оце так пригода була! — сказав Блек, витираючи обличчя затиллям долоні. — Якби в нас не було кулемета, справа могла б закінчитися зовсім кепсько. Уф! А коли той покидьок намагався забрати в Джинні револьвер!

— Що трапилося? — запитав Кітсон тремтливим голосом. — Що то була за стрілянина? Когось поранено?

— Ні. Один тип намагався забрати револьвер у Джинні, ось вона й вистрелила. Нікого не поранено. А той придурок точно напудив у штани від страху. Потім один тип заскочив мене зненацька й вибив зброю з рук. Це також було не надто приємно.

Джинні сиділа біля Морґана. Старий злодій відчував, як все її тіло тремтить. Він скоса зиркнув на дівчину, коли вони проїжджали під ліхтарем, і побачив, що вигляд у неї доволі кепський, а шкіра — біла, аж синя.

Він поплескав її по коліну.

— Ти добре впоралася, мала, — сказав Френк. — Справді добре. А як ти поставила на місце того товстуна! Такої витримки я ще не бачив.

Джинні відсунула ногу.

— Ох, годі вже! — мовила вона, тоді відвернулася й заплакала, що дуже його здивувало.

Кітсон із Блеком сиділи попереду, тож ніхто з них не бачив, що трапилося. Морґан відсунувся від дівчини, щоб вона могла побути на самоті.

— А як щодо здобичі? — запитав Алекс. Тепер, рухаючись до майстерні Джипо, він кермував обережно.

— Має бути пристойною. Як мінімум п'ятдесят гаманців і повна каса, — відказав Морґан. Він запалив цигарку, з гордістю зауваживши, що його руки нітрохи не тремтять.