А почалося все минулого літа, коли за один день вони заробили грошей більше, ніж мама отримувала в театрі за місяць. Гася добре запам’ятала, як це було. З ранку до пізньої ночі вони сиділи тоді під пекучим сонцем і продавали першу партію маминих сережок на якомусь музичному фестивалі. Там було багато співів і танців, люди ходили у вишиванках, спали в наметах і варили собі їжу на вогнищах. Гася спершу трохи нудилася, але потім почала тинятися табором, скупалася у річковій калабані, знайшла собі кількох друзів і повернулася назад аж тоді, коли живіт від голоду нарешті присох до сарафана. Було вже темно, але земля важко гупала і здригалася від бамкання чергового музичного гурту. Мама сиділа в наметі, мала облуплений ніс, щасливі очі й сказала, що тепер вона житиме, як захоче, що цієї осені вони поїдуть удвох подорожувати, й Гася напевно зможе ходити на художню гімнастику. З цим піднесеним настроєм вони поїли холодної каші з емальованих мисок, розрізали пахучу диню, і Гася, навіть не почистивши зубів, так і заснула, усміхаючись солодкими липкими губами.
Щоправда, пізніше, вже у Києві, коли Зінуля сказала, що не варто було закінчувати театральний, аби заробляти собі на життя саморобками, мама дуже плакала вночі, але наступного дня весь час сміялася, накупила цілу торбу різних смакот і з веселим виглядом вирушила до найближчого спортивного комплексу.
Гася ходила на художню гімнастику цілий місяць, а потім підхопила грип. Одужавши, позаймалася ще з тиждень, а тоді захворіла на бронхіт і знову три тижні просиділа три вдома. «Точка-тире, точка-тире», — засмучено говорила мама, прилаштовуючи їй на спину гарячий парафін або гірчичники.
На перше відкрите заняття з художньої гімнастики тренери нарешті запросили батьків. Дівчатка в однакових синіх купальничках напружено демонстрували все, чого встигли навчитися протягом півріччя: тягнули берізки, підкидали хула-хупи, викручували різні фігури стрічками на підлозі спортивної зали. І тільки Гася нічого не крутила й не витягувала, а, променисто усміхаючись усіма дванадцятьма молочними зубами, виносила грамоти й призи для інших дівчат під урочисті програші фортепіано. Художня гімнастика — це, насправді, повна туфта, потім сказала їй у роздягальні мама, й вони відсвяткували вдома чаєм і київським тортом чергове завершення Гасиної спортивної кар’єри.
Що ж до подорожі, то спершу вони збиралися полетіти до одного надзвичайного італійського міста, в якому, як розповідала мама, будинки стоять просто у воді, люди їздять на човнах один до одного в гості, жінки носять сережки з чарівного скла, схожого на льодяники, і всі їдять багато різних сирів і макаронів. Але потім плани у мами чомусь змінилися, і вони поїхали до іншого міста, назву якого Гася, на жаль, забула. У ті дні щойно почалися осінні канікули, а тому подорожувати було незвично і дуже весело. Мама всю дорогу в поїзді збуджено говорила, що вже завтра вони гулятимуть пустельними пляжами, питимуть чай із термоса, нюхатимуть розігріті останнім сонцем спинки кипарисів, обідатимуть біля моря і слухатимуть, як воно облизує маленькі камінчики.
Зранку вони приїхали на сімферопольський вокзал і півдня добиралися на різних маршрутках до потрібного їм міста, а відтак іще довго шукали ночівлю. Гася дуже втомилася в той день, але бачила, як злобливо мама від- футболює ногами все, що траплялося їй на дорозі, й розсудливо тримала язика за зубами. Кілька годин вони приречено намотували круги порожнім приморським містечком, так і не встигнувши спуститися до води, а вітер грізно видував їх із власних курток і затівав разом із хмарами якусь неприємну провокацію.
Уже під вечір, коли чергова тітка в махровому заношеному халаті під пальтом показала їм «полулюкс с конді- цинєром за нічтожную цену», мама з чорним обличчям рішуче поставила сумку і дістала гаманець. Незабаром говірка хазяйка нарешті лишила їх самих, і вони, не роздягаючись, трохи посиділи мовчки на холодному ліжку, слухаючи мірне дзижчання головного призу своєї маленької кімнатки. «Нічого, Гасішвілі, - сказала мама і посміхнулася, — зараз ми збігаєм швиденько в душ, потім підемо до моря, замовимо в якомусь кафе романтичну вечерю і…» І цієї самої миті її слова перервав невідомий барабанщик, вибиваючи приголомшливий марш на даху дощовими краплями.
За три дні злива не вщухла й на хвилину. Мама бігала у позиченому в хазяйки дощовику до найближчої крамнички, купувала пельмені й сосиски, а після їжі вони грали до одуріння в пантоміми, слова, міста і всі інші штучні замінники спілкування з морем. Вечорами мама довго сиділа на підвіконні, посьорбувала вино, неохоче відповідала на безкінечні дзвінки Зінулі, притискалася носом до віконної шиби, а потім несподівано зістрибувала і щодуху бігла під теплу ковдру, де вони з Гасею обіймалися й засинали.
Як не смішно, але дощ закінчився в день від’їзду, і вони спустилися до моря, щоб привітатися й попрощатися з ним одночасно. На набережній не було жодної людини, тільки якесь собача довго теліпалося за ними до самої води, а потім чогось злякалося і стрімко дало драла. Море хвилювалося, шепотіло хрипким голосом, переливалося синьо-зеленими барвами й щохвилини нервово викидалося на берег своїм великим тілом, щоб утекти назад, просочуючись крізь лискучі камінці. Мама поставила сумку й сіла на неї, а Гася довго гасала берегом, змагаючись із хвилями у швидкості, доки нарешті море не перемогло, підступно замочивши піною її кросівки. Потім вони ще трохи пошукали на пляжі курячих богів і, не знайшовши жодного, пішли на маршрутку.
— Сніжка, ти пам’ятаєш, — про всяк випадок знову нагадала Гася.
— Пам’ятаю, — спокійно відгукнулася мама, не підводячи голови від свого ліплення.
Зазвичай Гася допомагала їй із сережками, і це в неї виходило непогано. Мама часто говорила, що Гася добре працює в дусі примітивізму, і продавала її вироби на рівних зі своїми, а вторговані за них купюри чесно складала до персонального Гасиного конверта.
— А на що ти витратиш гроші? - інколи питала вона.
— Коли я виросту, то вкладу їх у розвиток України, — серйозно відповідала Гася, і мама щоразу прогнозовано сміялася.
Насправді ж, у майбутньому Гася хотіла би стати костюмером чи просто дружиною соліста якоїсь рок-групи. Але гроші, так чи інакше, були їй потрібні. Вона вже навіть таємно обговорювала свої плани з давнім приятелем Віталіком, який колись навчався з мамою на одному курсі, а тепер знімався в усіх українських серіалах одночасно і був чарівним босяком, за визначенням Зінулі, яка всі ці серіали дивилася. Щоправда, при першій розмові про Га- сину ідею вони мало не посварилися.
Того вечора Віталік завітав до них у гості, щоб порадитися з мамою про свою нову роль у черговому фільмі. Він прийшов трохи раніше, ніж мама повернулася з роботи, й Гася вирішила скористатися такою чудовою нагодою у власних інтересах. Утім, на неї чекало жорстоке розчарування. «Будеш никати гроші, які мама дає тобі на сніданки? Ти ж і так бухенвальд ходячий», — сказав Віта- лік, неуважно вислухавши Гасині аргументи, й вона відчула таку злість, що ледве стримала себе, щоб не буцнути його ногою. Саме в цю мить прийшла мама, і суперечка зависла в повітрі над кухонним столом.
Після вечері збайдужіла Гася довго лежала на канапі й малювала фломастерами автопортрет, принципово не дослухаючись до розмови на кухні, але голоси все одно час від часу проривали кордони однокімнатної квартири. «Як ти не відчуваєш, тут зовсім інший психологічний жест!» — кричала мама, і Гася мстиво посміхалася, заштриховуючи свою корону. «Тонько, ну що за наївна фігня у тебе в голові?! В якому світі ти живеш?» — зривався нервовий голос Віталіка, і незабаром до кімнати вибігав він сам, червоний і скуйовджений, щоб покурити на балконі.
Уже пізно ввечері, коли повіки склеїлися від нудьги й очікування і Гася закуняла просто на своєму альбомі, Віталік розбудив її шепотом у вухо: «Гась, я подумав… Театр коштує недешево, це ясно, але можна спробувати заради такої людини, як твоя мама. Тільки обіцяй мені, що їстимеш, ато негайно розкуркулю!» Тоді вони міцно обійнялися, й Гася забула про образу.
