Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— А той рів під містом? — засумнівався Інженер. — Це теж... мисливські трофеї, так? Мене дивують твої адвокатські виверти, Лікарю!

— Поки ми не маємо певності...

— У нас є ще плівка, — урвав його Хімік. — Не знаю чому, але досі нам справді не вдалося побачити нормальне, звичне життя на цій планеті. А те, що ми знаємо, — це, власне, якраз щось буденне, принаймні в мене склалося таке враження...

— Тобто як? Ви нічого не бачили? — здивувався Фізик.

— Ні, ми надто поспішали, щоб використати останнє світло дня. Відстань була чимала — понад вісімсот метрів, а може, й більше, — але ми привезли дві котушки плівки, знятої телеоб’єктивом. Котра година? Ще нема й дванадцяти! Плівку можна зараз проявити.

— Доручи це Чорному, — сказав Координатор. — Або другому автомату... Лікарю, Інженере, я бачу, вас це неабияк зацікавило; щоправда, в нас роботи по горло, але...

— Невже контакти високорозвинених цивілізацій повинні закінчуватися саме таким способом? — вигукнув Лікар. — Мені дуже хотілося б почути відповідь на це запитання...

Координатор похитав головою, підвівся й забрав зі столика пляшку з вином.

— Сховаємо її до іншої оказії, — сказав він.

Коли Фізик й Інженер вийшли оглянути Захисника, а Хімік вирішив на всяк випадок простежити за проявленням плівки, Координатор узяв Лікаря під руку і, підійшовши з ним до перекошених бібліотечних полиць, сказав притишеним голосом:

— Послухай, а не може такого бути, що це ви своєю несподіваною появою спричинили ту панічну втечу... і що саме вас, а не тих утікачів пробували зупинити?

Лікар глянув на нього округленими від подиву очима.

— Знаєш, це мені взагалі не спадало на думку, — признався він. І, замислившись, якусь мить помовчав. — Не знаю, — нарешті заговорив. — Мабуть-таки, ні... Хіба що це був невдалий напад, який зразу ж обернувся проти декого з них. Звичайно, — додав Лікар, випростуючись, — усе це можна витлумачити зовсім інакше. Так, тепер я це виразно бачу. Скажімо, так: ми в’їхали на якусь територію, котру охороняли. Ті, що втікали, були, припустимо, пілігрими, мандрівники чи щось подібне. Сторожа, яка охороняла територію, підтягла зброю — цю трубу — між статуями, в ту хвилину, коли Захисник зупинився. Але перша хвиля газу чомусь явно була спрямована на тих, що втікали, а не на нас... Гаразд, припустимо, що з їхнього погляду це був нещасний випадок. Тоді — так. Могло бути саме так.

— Отже, ти цього не унеможливлюєш?

— Ні, не унеможливлюю. І знаєш, чим довше думаю, тим більше ця версія здається мені такою ж правомірною, як і наша перша. Адже вони цілком могли виставити численні пости на околиці, коли поширилася звістка про нашу появу. Коли ми були в тій долині, вони ще нічого не знали, і через те ми не наткнулися там на озброєних... Адже того самого вечора біля ракети вперше з’явилися обертові диски.

— Наша біда в тому, що ми досі не наткнулися хоча б на якісь сліди їхньої інформаційної мережі, — озвався з глибини каюти Кібернетик. — Телеграф, радіо, лист, зафіксовані документи — щось у цьому роді... Кожна цивілізація створює технічні засоби такого роду і з їхньою допомогою зберігає свою історію й досвід. Ця, напевне, теж. Якби ми могли потрапити до міста!

— На Захиснику — можна, — відповів, обернувшись до нього, Координатор. — Але виникла б сутичка. Ні її перебіг, ні наслідки передбачити неможливо — гадаю, ти це усвідомлюєш?

— Ну, якби ми могли зустрітися з якимось їхнім розумним фахівцем, техніком...

— Як це нам зробити? Вирушити на полювання? — запитав Лікар.

— Ба, коли б я знав як! На Землі все здається дуже просто — ми прибуваємо на планету з оберемком інтеркомунікаторів, електронних мізків для перекладу, на піску малюємо трикутники Піфагора, обмінюємося сувенірами...

— Перестань розповідати нам казочки, чуєш? — урвав його Інженер, який раптом виріс на порозі. — Ходіть. Плівку вже проявлено.

Вони вирішили подивитися її в лабораторії, бо це було найдовше з усіх приміщень на кораблі. Коли увійшли туди, плівка, вже зафіксована, але ще мокра, крутилася в барабані, крізь який продувалося гаряче повітря. З нього вона потрапляла прямо на бобіну проекційного апарата. Координатор сів біля нього, щоб мати змогу будь-якої хвилини зупинити зображення чи повернути його на екрані назад; усі зайняли місця, й автомат погасив світло.

Перші метри були зовсім засвічені — кілька разів промайнули фрагменти поверхні озера, потім з’явилася набережна. Вона була укріплена, в кількох місцях у воду спускалися довгі похилі площини, над якими здіймалися розчепірені вишки, з’єднані ажурними стрічками. Зображення на мить розпливлося, а коли знову можна було роздивитися деталі, всі побачили, що біля вершини кожної вишки крутилися в протилежні боки два п’ятилопатевих пропелери. Вони крутилися дуже повільно, оскільки зйомка велася з великим прискоренням. Похилими площинами, які спускалися в глибину озера, рухались якісь предмети, неначе притоплені у воді, але роздивитися їхні контури було неможливо. До того ж, усі вони рухалися неймовірно повільно. Координатор повернув назад кільканадцять метрів плівки й пустив її знову — вже значно швидше. Предмети, які спускалися вздовж тонких, розмазаних, наче товсті вібруючі струни, смуг, промайнули тепер швидко і влетіли у воду; на поверхні озера розійшлися кола. На березі, спиною до апарата, стояв дуплекс; з бочкуватого пристрою, над яким стирчав тонкий прут, що закінчувався розмазаною плямою, виступала тільки верхня частина великого створіння. Набережна зникла. Тепер екран перетинали пласкі, наче коробки, предмети, насаджені на ажурні колони. На їхніх вершечках стояли численні бочкуваті пристрої, схожі на той, у якому стояв дуплекс на пристані. Усі вони були порожні, деякі ліниво рухалися по два-три у той самий бік, зупинялися й поверталися назад.

Зображення повільно переміщалося. З’явилися численні вогники, котрі здавалися чорними плямами. Плівка була перепроявлена, і, що найгірше, довкола плям розпливалися мутні ореоли. З-за цих туманних кружалець проглядали маленькі, зняті згори фігурки. Дуплекси ходили парами в різні боки, їхні маленькі торси були обвиті чимось пухнастим, тож стирчали тільки голівки, але недостатня чіткість зображення не давала змоги роздивитися риси облич.

Потім на екран випливла величезна маса, що розмірено підіймалася й опадала. Вона стікала в бік нижнього кутка екрана, наче спінений сироп, по ній на еліптичних основах ходили десятки дуплексів; здавалося, вони тримали у маленьких ручках якісь знаряддя й торкалися цієї маси, розрівнювали її чи згрібали. Час від часу маса здималася шпичастим біля вершини пагорбом, звідти вискакувало щось на зразок сірої чаші. Зображення змішувалося, але рухлива маса й далі заповнювала собою весь екран; деталі проступали з разючою чіткістю, в центрі з’явилася група струнких чаш, що мовби виростали на певній відстані одна від одної, біля кожної з них стояли двоє або троє дуплексів. Вони нахиляли до цих чаш личка, мить стояли непорушно, а тоді випростувалися; це повторювалося знову й знову. Координатор ще раз перемотав плівку назад, відтак пустив її швидше — тепер дуплекси немовби цілували внутрішні стінки чаш. На задньому плані, на який люди раніше не звернули уваги, стояли інші дуплекси з утягнутими до половини маленькими торсами й немовби спостерігали за діями перших. Зображення знову перемістилося. Тепер видно було тільки край маси, облямований темною лінією, поруч рухалися обертові диски, набагато менші за ті, з якими недавно зустрічалися люди. Диски оберталися повільно, стрибками — можна було помітити ривки їхніх ажурних підойм — це був ефект зйомки.

Поступово рух на екрані жвавішав, хоча через сповільнення зйомки він, здавалося, відбувався немовби в дуже густому, неповітряному середовищі. З’явилося те, що Фізик, Інженер та Лікар прийняли там, на рівнині, за «центр міста». Це була густа мережа рівчаків, якими врізнобіч рухалися незвичайні бочкуваті пристрої. На кожному з них, тісно притулившись один до одного, стояло від двох до п’яти дуплексів. Їхали вони переважно по троє. Здавалося, їхні маленькі торси оперізує щось таке, котре переходить на зовнішній бік «бочки», але це міг бути просто відблиск. Тіні під призахідним сонцем дуже видовжилися й заважали роздивитися деталі. Понад схожими на рівчаки магістралями були перекинуті зграбні ажурні місточки. На них подекуди крутилися на місці величезні дзиґи, потім їхнє обертання знову розпалося на серію складних обертово-випростувальних рухів, немовби членисті кінцівки вихоплювали з повітря щось невидиме. Одна дзиґа зненацька зупинилася, і тоді з неї почали виходити фігурки, вкриті блискучою речовиною. Стрічка була чорно-біла, отож сказати з певністю, чи це срібло, чи щось інше, було важко. Саме тієї секунди, коли виходив третій дуплекс, тягнучи за собою незрозумілий предмет, зображення перемістилося. Екран тепер переполовинював товстий канат; він опинився набагато ближче до об’єктива, ніж те, що було на задньому плані. Цей канат — а може, трубопровід? — легко погойдувався, обтяжений вузькою сигарою, з якої сипалося щось мінливе, наче хмара листя; але ці предмети, мабуть, були досить-таки тяжкі, бо вони не кружляли, а падали, наче важки; внизу, на ввігнутому майданчику, багатьма рядами вишикувалися дуплекси, й від їхніх ручок до поверхні безперервно летіли дрібні іскорки — це було вже зовсім незрозуміле, бо хмара предметів, що сипалися згори, немовби кудись зникала, не долітаючи до тих, які стояли внизу. Зображення повільно переміщалося; біля краю екрана непорушно лежало двоє дуплексів, третій наближався до них; обидва дуплекси повільно підвелися. Один із них похитувався; його маленький торс був схований, і він скидався на голову цукру. Координатор перемотав плівку назад, знову пустив її, а коли на екрані з’явилися лежачі дуплекси, зупинив проектор, спробував зробити зображення чіткішим, а відтак підійшов до екрана з великим збільшувальним склом.

49
{"b":"843962","o":1}