Зблизька Лікар побачив, що вони помилялися.

Із-під складок шкіри виступав схожий на пупок синюватий тонкостінний відросток, а металеву трубку, загнутий кінець якої губився під спиною трупа, було введено у цей відросток. Лікар поворушив її, спершу обережно, потім потягнув сильніше, нахилився ще нижче й побачив, що кінчик трубки, який просвічував крізь натягнуту на нього шкіру, з’єднаний з нею маленькими блискучими перлинками, наче неперервним швом. Якусь хвилину він розмірковував, чи не відрізати трубку разом з відростком, поволі сягнув рукою в кишеню за ножем, усе ще не вирішивши, що робити, але, випростуючись, глянув прямо в сплющене личко, яке неприродно відкинулося на стінку ями, й остовпів.

Там, де в створіння, яке він секціонував у ракеті, були ніздрі, це мало одне, широко розплющене блакитне око, котре, здавалося, дивилося на нього з мовчазним напруженням. Лікар відвів погляд. «Що там?» — долинув до нього Координаторів голос. Лікар побачив його голову, чорну на тлі хмар, і зрозумів, чому вони не помітили цього згори: голівка трупа спиралася на стінку і, щоб глянути на неї прямо, треба було опинитися тут, де він зараз стояв.

— Подай мені руку, — сказав Лікар і, звівшись навшпиньки, міцно схопився за простягнену Координаторову правицю.

Той потягнув його, Хімік допоміг, вони підхопили його за комір комбінезона, і він опинився нагорі, вимащений глиною. Глянув на товаришів примруженими очима.

— Ми нічого не розуміємо, — сказав Лікар. — Чуєте? Нічого. Анічогісінько!!! — І вже тихіше додав: — Я взагалі не уявляю ситуації, в якій людина не могла б нічого, нічогісінько зрозуміти!

— Що ти там знайшов? — запитав Хімік.

— Вони справді відрізняються між собою, — повідомив Лікар, вертаючись з товаришами до всюдихода. — В одних є пальці, а в інших нема. В одних є ніс і нема ока, а в інших є око, але нема носа. Одні великі й темні, а інші блідіші та з дещо коротшим тулубом. Одні...

— Ну то й що з цього? — нетерпляче урвав його Хімік. — Люди теж бувають різних рас, мають різні риси обличчя, колір шкіри, що ж тут незрозуміле? Йдеться про інше — хто, чому й навіщо влаштовує ці жахливі різанини?

— Я не зовсім упевнений, що це різанина, — тихо відповів Лікар.

Він стояв, похиливши голову. Хімік приголомшено дивився на нього.

— Що це має... що ти...

— Я нічого не знаю... — насилу вимовив Лікар. Він механічно, зовсім не усвідомлюючи цього, намагався витерти хустинкою вимащені глиною руки. — Але знаю одне, — додав, раптом випростуючись. — Я не можу цього пояснити, проте така відмінність між ними не схожа на відмінність між расами у межах одного й того самого виду. Надто важливі очі й ніс, зір і нюх.

— На Землі є мурахи, в яких спеціалізація пішла ще далі. В одних є очі, в інших їх нема, одні можуть літати, інші тільки ходити, одні виконують функції годувальників, інші — воїнів. Невже я повинен читати тобі лекції з біології?

Лікар знизав плечима.

— Усе, що тут відбувається, ти намагаєшся убгати в готову, привезену із Землі схему, — відповів він. — Якщо якась деталь, якийсь факт не вкладається у неї, ти просто їх відкидаєш. Не можу тобі цього зараз довести, але знаю, просто знаю, що це не має нічого спільного ні з расовими відмінностями, ні зі спеціалізованою диференціацією виду. Пам’ятаєте той уламок — кінець трубки, голки, який я знайшов під час розтину? Звичайно, ми всі подумали — і я теж, — що це створіння вбито або, принаймні, його хотіли вбити. Воно має відросток, присоску чи щось у цьому роді, й трубка туди просто вставлена, уведена досередини. Точнісінько, як людині вставляють трубку в горло при трахеотомії. Звичайно, це не має нічого спільного з трахеотомією, бо у нього в цьому місці просто нема дихального горла. Я не знаю, що це таке, й нічого не розумію, але принаймні знаю хоча б це!

Лікар сів у всюдихід і запитав Координатора, який обходив машину з другого боку, щоб зайняти своє місце:

— А ти що на це скажеш?

— Що треба їхати далі, — відповів той і взявся за кермо.

Сутеніло. Всюдихід описав велику дугу, об’їжджаючи похилу площину; виявилося, що це не штучна споруда, а рукав магматичної ріки, яка розлилася далеко по рівнині, — її величезні розміри люди осягнули зором тільки тепер. Вона скочувалася схилами з верхнього ярусу долини й застигла десятками потрісканих зсувів і каскадів. Хвиляста оболонка якоїсь породи, схожої на металевий шлак, укривала нижню частину схилу, тільки нагорі, де крутизна збільшувалася, з цього мертвого потоку стирчали голі ребра скель.

Із протилежного боку кількасотметрову ущелину з висохлим глинистим дном, укритим павутиною тріщин, замикав гірський хребет, піки якого губилися в хмарах. Крізь розриви хмар на ньому виднівся чорнуватий кожух рослинності. У свинцевих сутінках вечора застигла ріка з блискучими гребенями непорушних хвиль нагадувала величезний льодовик.

Долина виявилася набагато ширшою, ніж можна було припустити, дивлячись на неї згори, — за ущелиною від неї простяглося відгалуження, що вело вздовж горбкуватих виступів магми, праворуч ґрунт майже без рослинного покриву підіймався терасними скатами; там блукали поодинокі сірі хмарки. Трохи вище, в глибині гірського казана, через певні проміжки часу озивався гейзер, затулений гірським хребтом, і тоді протяжний, глухий шум виповнював усю долину.

Барви поступово блякли, форми втрачали чіткість, немовби їх заливала вода. Віддалік перед всюдиходом вимальовувалися руді злами чи то мурів, чи то скелястих схилів, на їхні хаотичні нагромадження падав м’який відсвіт, неначе від променів призахідного сонця, хоча воно було закрите хмарами.

Ближче, обабіч ущелини, яка дедалі розширювалася, правильним дворяддям стояли велетенські похмурі фігури, схожі на пальці або на височенні вузькі балони. Всюдихід в’їхав між перші з них уже в сутінках, які поглиблювала тінь високих споруд. Координатор увімкнув фари, й поза межами трьох конусів світла відразу ж стало темно, немовби там раптово запала ніч. Колеса перекочувалися через лави застиглого шлаку, його уламки хрустіли, наче скло, язики світла облизували в півтемряві стіни резервуарів чи балонів, і вони спалахували ртутним блиском, останні сліди глини зникли, всюдихід котився плавними нерівностями затверділої, наче лава, маси, у заглибинах стояли мілкі чорні калюжі, які зі шумом розбризкувалися під колесами. На тлі хмар тонким павутинням вимальовувалася чорна конструкція галереї, що з’єднувала в повітрі дві споруди, схожі на палиці й віддалені одна від одної метрів на сто. У світлі фар блиснуло кілька повалених набік машин з випуклими, дірчастими днищами, крізь отвори в них виднілися зубці, з котрих звисало якесь зітліле лахміття. Люди зупинилися й переконалися, що машини ці покинуто вже давно — металеві плити встигла проїсти іржа.

Повітря ставало дедалі вологішим, з-поміж велетенських балонів пориви вітру приносили солодкуватий сморід і запах горілого. Координатор, зменшивши швидкість, звернув до підніжжя найближчої палиці. До неї вела гладенька, подекуди вищерблена по краях плита, обгороджена з двох боків похилими площинами із системою жолобків; з-під споруди бігла рівна, довга й чорна, мов смола, лінія, що дедалі розширювалася, росла й оберталася на вхід. Циліндрична стеля, здіймаючись, губилася вгорі — усю її безмірність уже неможливо було охопити поглядом. Над темною пащею, яка вела в невидиму глибину, виступав складчастий і обвислий гроноподібний навіс — здавалося, будівничий забув про нього й покинув його незакінченим, неоформленим.

Всюдихід в’їжджав уже під широкий навіс. Координатор зняв ногу з акселератора, провал зяяв чорнотою, і світло фар безпорадно губилося в ньому, ліворуч і праворуч розбігалися широкі, трохи заглиблені жолоби, вони вели вгору велетенськими спіральними витками. Всюдихід майже зупинився, потім почав дуже повільно в’їжджати на той жолоб, який вів праворуч.

Людей огорнула непроглядна пітьма, тільки в снопах світла над краями жолоба з’являлися й зникали розхилені віялом ряди похилих телескопічних щогл; нараз над головами у них заграли відблиски, що багатократно множилися; прибульці підняли очі й побачили, що вгорі маячать хороводи білястих привидів. Координатор увімкнув ширококутовий прожектор, установлений біля керма, й, задерши його, повів ним довкола; конус світла, поступово слабнучи, ковзнув, наче по щаблях, по білих прямокутних формах; вихоплені з мороку, вони спалахували кістяним блиском та зникали, сліпуче переливаючись тисячами дзеркальних відображень.