Дивна річ — що глибше входили вони в зал, то легше їм було дихати, немовби гіркий запах виділявся тільки поблизу «завіси».

— А ми не заблудимося? — занепокоївся Кібернетик. Координатор підніс до очей компас:

— Ні. Працює нормально... тут, мабуть, нема заліза та електромагнітів.

Понад годину вони кружляли у вібруючому лісі незвичайного заводу; нарешті довкола зробилося просторіше. Повіяло свіжим холодним повітрям, немовби його спеціально охолоджували, колони, що розбігалися навсібіч, розступилися, й люди опинилися перед гирлом величезного куполоподібного завитка. З висоти до нього спускалися гнучкі, наче батоги, рукави, які закінчувалися тупими потовщеннями; з цих потовщень падав град чорних, немовби покритих блискучим лаком предметів, які стрімко перекидалися і вривалися всередину завитка десь на висоті кількох метрів над їхніми головами.

Сочевицеподібна, випукла бура стіна завитка навпроти них раптом роздулася, щось розпирало її зсередини, вона почала розпухати, й люди мимохіть позадкували — такий грізний вигляд мав блідо-сірий пухир, що роздимався, — нараз він безшумно луснув, і з круглого отвору бризнув струмінь чорних тіл. Тієї ж самої миті нижче, з широкого колодязя, виринув лоток з відігнутими краями, і чорні предмети, барабанячи там, немовби вони вдарялися об товсту гумову подушку, посипалися в нього, а він підстрибував од ударів; предмети якимсь незбагненним чином укладалися так, що через кілька секунд на неглибокому дні лотка вже вишиковувався акуратний чотирикутник.

— Готова продукція! — вигукнув Інженер і підбіг до краю колодязя.

Не задумуючись, він низько нахилився і вчепився за виступ найближчого від нього чорного предмета.

Координатор буквально останньої миті схопив Інженера за пояс комбінезона, і тільки завдяки цьому відчайдух не полетів сторчма у лоток, бо відпустити важкий предмет він не хотів, а підняти його нагору сам не міг. Лише з Фізиковою й Лікаревою допомогою йому нарешті вдалося це зробити.

Предмет був завбільшки як людський торс, на його чорному тлі виступали світлі, напівпрозорі сегменти, в яких блищали низки кристаликів з металевим полиском; кристалики поступово дрібніли; на поверхні предмета були отвори з віночком скобоподібних потовщень, шерехата на дотик мозаїка виступів із темно-фіолетової, а на світлі чорної, надзвичайно твердої маси — одне слово, предмет цей був неймовірно складний. Інженер опустився перед ним навколішки й з різних боків заглядав до отворів, силкуючись знайти хоч якісь рухомі частинки, обмацуючи та обстукуючи; йому ніхто не заважав, і це тривало довгенько.

Лікар тим часом стежив за лотком. Сформувавши геометрично правильний чотирикутник точнісінько таких самих предметів, як той, біля якого вовтузився Інженер, лоток повільно піднявся на товстому, вібруючому, наче від напруження, стержні й раптом розм’як, але тільки з одного боку, почав змінювати форму й став схожим на величезну ложку; тоді навпроти висунулося щось на кшталт великого рила, розімкнулося, звідти дмухнуло гарячим гірким чадом, зяюча паща з бридким плямканням усмоктала всі предмети, зімкнулася, немовби ковтаючи їх. Раптом це рилоподібне страховище засвітилося зсередини, й Лікар побачив вогненне ядро, що плавило в собі предмети, які розпливалися, ставали однорідною кашкою, котра палала оранжевим полум’ям; за хвилину світло пригасло, рилоподібна паща потемніла. Забувши про товаришів, Лікар рушив уздовж двох великих колон, усередині яких, наче по страхітливому стравоходу, тепер пливла вогненна маса, заглибився в лабіринт і, задерши голову, раз у раз витираючи сльозаві очі, намагався простежити шлях вогненної кашки. Іноді вона зникала з його очей, потім він знову відшукував її слід, бо вона просвічувала в глибині чорних струменів, що звивалися, наче змії, аж поки нарешті наблизився до місця, яке видалося йому знайомим, — він побачив, як вогненні тіла, вже почасти сформовані, летять у якесь жерло, а поруч вискакують інші, ніби їх щось вистрелювало з відкритого колодязя; ці вогненні тіла поглинали товсті чорні колони, що звисали згори анфіладою, схожі на незграбні хоботи, рожевими низками згасаючих вуглин тіла пропливали в глибині колон угору, дедалі маліючи. Лікар ішов і йшов, задерши голову й забувши про все на світі; предмети випереджували його, однак це не мало жодного значення — безперервно рухалися сонмища інших. Нараз він трохи не впав і здушено скрикнув.

Довкола стало знову порожньо, перед ним здіймалася величезна куполоподібна маса завитка, град уже зовсім охололих під час довгої мандрівки чорних предметів посипався згори в його нутро. Лікар обійшов завиток, бо вже знав, з якого боку слід чекати пологів, — і опинився поруч товаришів, які оточили Інженера; той усе ще оглядав чорний предмет, тимчасом як великий пухир, лускаючи, бризнув готовою продукцією у наново сформований лоток.

— Алло! Можете не старатися! Я все зрозумів! І зараз це вам розкажу! — вигукнув Лікар.

— Де ти був? Я почав уже непокоїтися, — сказав Координатор. — Ти справді щось виявив? Бо Інженер нічого не второпає.

— Якби я й справді в цьому нічого не второпав, то ще міг би якось змиритися! — буркнув Інженер. Він підвівся, люто копнув носаком чорний предмет та зміряв Лікаря сердитим поглядом. — Ну й що ж ти встановив?

— Як на мене, то тут відбувається ось що, — почав спокійно пояснювати Лікар, якось дивно посміхаючись. — Ці штуковини всмоктуються он туди. — І він показав на пащу, котра саме розкрилася. — О, вони он уже починають нагріватися там, усередині, бачите? За мить усі вони розплавляться, перемішаються й поїдуть порціями нагору, де відбувається їхня обробка; ще трохи вишневі від нагрівання, вони провалюються вниз, там повинен бути ще один ярус, і з ними ще щось діється; сюди вони повертаються через колодязь, уже бліді, але ще трохи світячись, підіймаються під самісінький дах, потрапляють до цього короваю, — він показав на завиток, — потім на «склад готової продукції», з нього повертаються назад у цю пащу, розплавляються в ній — і так по колу без кінця: формуються, обробляються, розплавляються, формуються.

— Ти збожеволів? — вражено прошепотів Інженер. На чолі в нього виступили великі краплі поту.

— Не віриш? Можеш пересвідчитися.

Інженер пересвідчився — двічі. Це тривало добру годину. Коли всі знову опинилися біля лотка, що саме наповнювався черговою порцією викладеного чотирикутником «кінцевого продукту», почало смеркатися і в цеху стало сіро.

Інженер немовби збожеволів — він тремтів зі злості, обличчя його конвульсивно посмикувалося. Інші, не менш здивовані, не переживали, однак, цього відкриття так бурхливо.

— Треба негайно виходити звідси, — сказав Координатор. — У темряві все може дуже ускладнитися.

Він узяв Інженера за плече. Той підкорився йому, але раптом вирвався, підскочив до покинутого чорного предмета й насилу підняв його.

— Хочеш узяти це із собою? — уточнив Координатор. — Гаразд. Хлопці, допоможіть йому.

Фізик схопився за вухоподібні виступи, і вони удвох з Інженером понесли безформний чорний предмет. Так дісталися до увігнутої межі приміщення. Лікар спокійно ступив у лискучу, схожу на сироп стіну «водоспаду» — й опинився на рівнині. На нього війнуло прохолодним вечірнім повітрям. Він з насолодою глибоко вдихав його. Товариші виринули слідом за ним. Інженер та Фізик насилу донесли тягар до того місця, де залишили рюкзаки, й опустили його на пісок.

Розпалили плитку, підігріли трохи води, розчинили в ній м’ясний концентрат і, зголоднілі, мовчки накинулися на їжу. Тим часом зовсім споночіло, на небі спалахнули зірки, їхній блиск ставав дедалі яскравішим, нечіткі зарості далекого гаю розтанули в темряві, й тільки блакитнувате полум’я пальника, ворушачись під легкими повівами вітру, давало трохи світла. З-за високої стіни цеху, зануреної в пітьму, не долинало жодного звуку, не було навіть видно, чи по ній і далі пливуть горизонтальні хвилі.

— Тут темніє, як у наших тропіках, — сказав Хімік. — Адже ми впали в районі екватора, еге ж?