Вечір уже запав, коли він прокинувсь; пісок і сухі трави його ложа вже не яріли. Він повільно підвівся і, пригадавши екстаз свого сну, радо зітхнув.

Вибрався на гребінь піщаного пагорба й роззирнувся довкруж. Вечір уже запав. Обідець молодого місяця розтинав бліду пустелю неба — обідець срібного обруча, вгрузлого в сірий пісок, і вода, неголосно шепочучи хвилями, швидко поглинала берег, острівцями одрізаючи од суходолу кілька останніх постатей.

Він допив до решти третю склянку водявого чаю і заходивсь жувати підібрані зі столу шкуринки підсмаженого хліба, втупивши погляд у темну ковбаньку на дні чайника. Залишки жовтої рідини були вичерпані, в гущі залишилася ямка, і ковбанька на її дні нагадала йому землистого кольору воду в купальні Клонґовза. Коробка із закладними, що лежала біля його ліктя, уже була перерита, і він ліниво, одну по одній, брав масними пальцями синьо-білі, поспіхом нашкрябані й присипані піском, пожмакані квитанції з іменем поручника — «Дейлі» або «Маківой».

1 пара чобіт

1 поношене пальто

З різні речі, білі

1 чоловічі панталони.

Він одклав квитанції і, задумливо дивлячись на накривку подзьобаної шашелем коробки, невпевнено спитав:

— На скільки зараз спішить годинник?

Мати підкрутила старий будильник, що лежав боком посеред камінної полиці, поки стрілки не показали за чверть дванадцяту, і знову поклала його на бік.

— На годину й двадцять п'ять хвилин, — мовила вона. — Зараз двадцять на одинадцяту. Їй-богу, міг би й поквапитись, а то спізнишся на лекції.

— Наготуйте мені миття, — сказав Стівен. Кейті, наготуй Стівенові миття.

— Буді, наготуй Стівенові миття.

— Не можу, мені ніколи. Наготуй ти, Меґґі.

Коли, зрештою, в кухонну раковину вставлено емальований шаплик, а на край його лягла стара рукавиця до миття, він дав матері терти йому шию, порпатися у вухах та закапелках ніздрів.

— Оце дожився, — сказала вона. — Студент, а такий брудний, що мати мусить його мити.

— Тобі ж це в приємність, — спокійно одказав Стівен.

Згори долинув пронизливий свист, і мати тицьнула йому в руки вогкий халат:

— Витирайся і йди уже, заради Бога.

Після другого різкого посвисту, довшого, бо сердитого, одна з дівчат побігла до сходів.

— Що, тату?

— Ця ледача сучка, твій брат, ще не пішов?

— Пішов, тату!

— Точно?

— Так, тату!

— Гм!

Дівчина повернулась, показуючи йому, щоб поспішив і тихенько вийшов через чорний хід. Стівен засміявся:

— Дивне уявлення про граматику, якщо «сучка» в нього — чоловічого роду.

— Ох, Стівене, який сором, — сказала мати. — Ти ще проклянеш той день, коли вступив у той заклад. Ти став на себе не схожий.

— Всього всім найкращого, — посміхнувся Стівен, посилаючи усім на прощання повітряний поцілунок.

Вуличка позад веранди вся насякла водою, і, коли Стівен ішов нею, обережно ступаючи між купами мокрого сміття, з божевільні для черниць за муром почувся пронизливий голос божевільної черниці: — кусе! О, кусе! кусе!

Сердито крутнувши головою, він витряс той крик із вух і, обминаючи гнилі покидьки, наддав ходи, але серце його вже точив біль відрази й гіркоти. Батьків свист, буркіт матері, лемент невидимої причинної злились у хор образливих голосів, що зазіхали на його юнацьку гідність. Він вигнав із серця останній їх відгомін лайкою, але поки ішов вулицею, відчуваючи, як огортає його сіре вранішнє світло, що лилося крізь мокрі дерева, і коли вдихнув дивний густий запах вогкого листя й кори, душа його звільнилась од мук.

Набряклі дощем дерева викликали в ньому, як і завжди, спомини про дівчат і жінок у п'єсах Ґергарта Гауптмана; і згадки про тихий їх смуток та пахощі, що скапували з мокрих гілок, злились у настрій погідної радості. Ранкова прогулянка по місту почалась, і він знав наперед, що, проминаючи багнисті поля Ферв'ю, думатиме про по-чернечому строгу, гаптовану сріблом прозу Ньюмена; що коли йтиме Норт-Стрендською дорогою, позираючи байдужно на вітрини продовольчих магазинів, пригадає меланхолійність Ґвіда Кавальканті й усміхнеться; що біля каменярні Берда в Талбот-плейсі його, наче різкий вихор, пройме дух Ібсена, дух свавільної юнацької краси, і що, проходячи повз бруднющу рибальську крамницю по той бік Ліффі, він повторить подумки пісню з Бена Джонсона:

Душа його, коли стомлювалась шукати сутність краси у примарних словах Арістотеля чи Томи Аквінського, залюбки зверталася до добірних пісень єлизаветинців. Душа його, в облаченні монаха-єретика, не раз крийкома ставала під вікнами тої доби, щоб почути поважно-пустотливу гру лютністів чи щирий сміх камізельників, аж поки вульгарний смішок чи заяложений часом вираз камерного, фальшивого гонору не вражали його монашу гідність й не виганяли з криївки.

Наука, яку він, вважалося, гриз цілими днями так, що вона геть зовсім одірвала його від друзів юності, обмежувалась вибіркою витончених сентенцій з поетики й психології Арістотеля та «Синопсисом Томи» — Synopsis Philosophiae Scholasticae ad mentem divi Thomae.[7] Думки його — суцільні сутінки сумнівів і невіри в себе — часом осявалися блискавками інтуїції, і були то блискавки такі яскраві, що земля зникала йому з-під ніг, мов поглинута вогнем; після цього язик йому затерпав, а очі, стрічаючи погляди інших, німували у відповідь; бо він відчував, огорнений, наче мантією, духом краси, що спізнав благородство, принаймні у мріях. Але коли ця гордість мовчання вже його не підносила, він радо повертався у гущу звичайних життів, ідучи своєю дорогою крізь брудне, галасливе і ледаче місто без страху і з легким серцем.

Біля огорожі над каналом він стрів сухотника з обличчям ляльки, у капелюсі без крис, у щільно застебнутому пальті шоколадного кольору, що спускався з мосту, дрібочучи, і тримав перед собою складену парасолю, мовби чарівну паличку. «Мабуть, уже одинадцята», — подумав він і зазирнув у молочну — дізнатися, котра година. Годинник у молочній показував за п'ять п'яту, та, обертаючись, він почув, як десь поруч невидимий йому годинник швидко і справно вибиває одинадцяту. Він засміявся: бій годинника нагадав йому МакКанна, і він ніби побачив його — приземкуватого, у мисливській куртці й бриджах, з русявою цапиною борідкою, що стоїть на розі Гопкінса на вітрі і каже:

— Дедалусе, ти — антисоціальний елемент, задивлений сам у себе. А я — ні. Я — демократ, я працюватиму й діятиму заради соціальної свободи та рівності між усіма класами й статями в майбутніх Сполучених Штатах Європи.

Одинадцята! Отже, він запізнивсь і на це заняття. Який сьогодні день тижня? Він спинився біля кіоска й поглянув на заголовок газети. Четвер. З десятої до одинадцятої англійська. З одинадцятої до дванадцятої — французька, з дванадцятої до першої — фізика. Стівен уявив собі заняття з англійської, і навіть на такій відстані відчув неспокій і безпорадність. Він мов побачив покірливо схилені над зошитами голови товаришів, коли ті записували все, що їм казано записувати — визначення за назвою і визначення за суттю, приклади; дати народження і смерті, найважливіші твори, схвальні відгуки поруч з несхвальними. Тільки в нього голова була не схилена, бо думки його ширяли далеко, і, незалежно від того, куди він дивився — на їх невеличкий студентський гурт, чи крізь вікно на занедбану зелень саду, — завжди переслідував його важкий запах підвальної цвілі і тління. Але ні — ще одна голова на передніх лавах, просто перед нього, гордовито зносилася над іншими похиленими головами, мов голова священика, коли той сміливо звертається до Бога від імені смиренних віруючих навколо. Чому це так — коли він думає про Кренлі, то ніколи не може уявити його інакше, а тільки голову й обличчя? Навіть у ту мить він бачив перед собою на тлі сірої завіси ранку ніби мару, обличчя відтятої голови, а чи посмертної маски, увінчане в надбрів'ї, мов залізною короною, цупким, чорним, їжакуватим волоссям — обличчя наче священика, бліде, з широким носом, з тінями під очима й вилицями, обличчя священика з довгими, безкровними, ледь усміхненими вустами. Вмить пригадалося, як він щодня і щовечора звіряв Кренлі всі бентеги, неспокої й поривання своєї душі, на що приятель відповідав цілковитою мовчанкою, і Стівен сказав би, що то — обличчя грішного священика, котрий сповідає, вже не маючи права дати розгрішення, якби знову у пам'яті не зринув погляд його темних і мовби жіночих очей.