▶ Ми з Марією Джулією Леоне, нейродослідницею й майстром спорту з шахів міжнародного класу, провели експеримент із шахівницею в стилі Борхеса, який вважав шахи метафорою життя. Поєдинок двох майстрів. У них тридцять хвилин на низку рішень щодо того, як розпорядитися своїми військами. На шахівниці борються не на життя, а на смерть, і емоції зашкалюють. Ми вимірювали пульс гравців упродовж партії. Частота серцебиття й рівень стресу зростали протягом гри, поки час спливав і наближався кінець битви. Окрім того, їхній пульс прискорювався, коли суперник припускався фатальної помилки.
Утім найголовніше відкриття полягало в тому, що за кілька секунд до помилкового ходу змінювалася частота пульсу гравця. Коли варіантів багато й ситуація складна, якраз як у житті, серце панікує перед невдалим рішенням. Якби гравці це помічали й дослухалися до «голосу» свого серця, імовірно, змогли б уникнути багатьох помилок.
Усе це можливо завдяки тому, що тіло й мозок мають доступ до процесу приймання рішень набагато раніше, ніж свідомість, а фізіологічні еквіваленти емоцій сигналізують про ймовірні ризики й помилки. Отже, уявлення про інтуїцію як феномен зі сфери магії й пророцтв зруйновано. Конфлікту між внутрішнім чуттям і розумом не існує, якраз навпаки: інтуїція працює пліч-о-пліч із раціональним мисленням під егідою науки.
Вирішувати раціонально чи інтуїтивно?
Якщо ми вже з’ясували, що здогади — результат несвідомих розрахунків, то можемо перейти до більш практичної проблеми. Коли варто довіряти інтуїції, а коли — ні? На що покладатися в найважливіших питаннях: на здогади чи раціональні міркування?
Відповідь проста: буває по-різному. Соціальний психолог Ап Дейкстергаус в експерименті, який досі спричиняє полеміку, виявив, що головний критерій вибору між свідомим та інтуїтивним — складність приймання рішення. Науковець з’ясував, що це правило працює як для «фальшивих» рішень у лабораторії, так і для справжніх у житті.
▶ У лабораторії він пропонував учасникам гру, під час якої вони мали порівняти два предмети, наприклад автівки, і вирішити, який із них більш практичний. Іноді альтернативи відрізнялися лише ціною. У цьому випадку висновок був простий: дешевша — краща. Але проблему поступово ускладнювали. Автівки відрізнялися вже не тільки ціною, а й витратами пального, безпекою, комфортом, привабливістю для викрадачів, потужністю двигуна й рівнем шкідливих викидів.
І найбільш несподіване відкриття Дейкстергауса полягає в тому, що, коли в грі багато елементів, здогад набагато ефективніший за роздуми. Те саме стосується й рішень у реальному житті. Наприклад, в одному експерименті людей після придбання зубної пасти — без сумніву, елементарне життєве рішення — запитували, як вони її вибрали. Через місяць ті, хто обдумав своє рішення, були більш задоволені, ніж ті, хто ні. Але в людей, які купували меблі, — складне рішення з багатьма змінними: ціна, розмір, якість, естетичний вигляд, — вийшло навпаки. Як і в лабораторії, ті, хто думав менше, вибрали кращий варіант.
Методологія цих експериментів різна, але висновок один. Коли, приймаючи рішення, ми ретельно обмірковуємо невелику кількість факторів, то краще подумати довше. Але якщо проблема складна, то для ефективного вибору слід покластися на інтуїцію, а не довго мізкувати.
Обсяг свідомої частини розуму досить обмежений і втримує мало інформації. Зате несвідома — неозора. Тому зрозуміло, що рішення з двома-трьома змінними (наприклад, ціна, якість і розмір продукту) краще спочатку обдумати, а тоді приймати. Коли ми можемо подумки одночасно оцінити всі елементи, раціональний вибір ефективніший, а отже, кращий. І навпаки, коли змінних стільки, що свідомий розум не може жонглювати ними одночасно, наші блискавичні несвідомі рішення працюють ліпше, навіть якщо покладаються на приблизні обчислення.
Пахне коханням
Мабуть, найважливіші й найскладніші рішення ми приймаємо в соціальній та емоційній сферах. Було б дивно й навіть абсурдно свідомо вирішувати, у кого закохатися, раціонально підраховуючи аргументи за й проти людини, до якої нас так тягне. Це працює по-іншому. Ми закохуємося з таємничих причин, які стають явними тільки через деякий час, і то не завжди.
На феромонних вечірках кожен учасник нюхає одяг інших гостей, який вони носили кілька днів. І залежно від запаху, що його приваблює, вибирає, з ким познайомитися. Такий метод здається цілком природним, адже ми асоціюємо нюх з інтуїцією, наприклад, коли кажемо, що пахне смаленим. І знаємо, наскільки яскравий, інтимний і не схожий ні на що інше запах подушки партнера. Але водночас вибирати за ароматом дивно, тому що нюх — далеко не найточніше чуття з п’яти доступних. Цілком можливо, що людина гірко розчарується в знайденому за запахом партнері й утече, проклинаючи свій нетямущий ніс.
▶ Швейцарський біолог Клаус Ведекінд перетворив цю забаву на феноменальний експеримент. Чоловіки кілька днів, не користуючись дезодорантами чи парфумами, ходили в тій самій футболці. Після цього група жінок нюхала одяг і оцінювала привабливість кожного запаху. І навпаки, чоловіки нюхали ношені футболки жінок. Ведекінд не просто хотів побачити, що вийде, а поставив за мету перевірити гіпотезу, висунуту на підставі спостережень за поведінкою гризунів та інших тварин. Він досліджував припущення, що, коли йдеться про нюх, смак і несвідомі вподобання, ми дуже схожі на своїх внутрішніх «звірів».
У кожного індивіда є особливий імунний репертуар, наявність якого пояснює, чому під впливом того самого вірусу одні люди захворюють, а інші — ні. Імунну систему можна уявити як щит. Поклавши один на одного два однакові щити, отримаємо непотрібний надлишок. Однак якщо щити закривають суміжні місця, захищена площа збільшиться. Те саме стається з імунним репертуаром (звісно, з певними нюансами, у які не будемо заглиблюватися): потомство двох людей із дуже різними імунними репертуарами матиме ефективнішу імунну систему.
Гризуни використовують нюх під час вибору партнера активніше, ніж люди, і їхні симпатії здебільшого підпадають під просту закономірність: у партнера має бути інший імунний репертуар. Це лягло в основу експерименту Ведекінда. Він виміряв головний комплекс гістосумісності кожного учасника — родину генів, у якій проявляються відмінності між імунними системами різних людей. І результати були неймовірні: коли ми покладаємося у виборі на нюх, то робимо це з тієї ж причини, що й гризуни. У середньому жінок сильніше приваблює запах чоловіків з іншим головним комплексом гістосумісності. А феромонні вечірки[30] сприяють різноманіттю. Принаймні коли йдеться про імунний репертуар.
Утім, у цієї закономірності є суттєвий виняток. Нюхові вподобання миші кардинально змінюються, коли вона вагітна. Тоді її приваблюють запахи особин із подібними головними комплексами гістосумісності. Спрощене пояснення звучить так: під час парування доцільніше прагнути комплементарності, а з потомством у череві — триматися неподалік від знайомого гнізда, серед родичів і подібних до себе особин.
Чи відбувається такий нюховий зсув у жінок? Цілком можливо, оскільки зміна сприйняття запахів і смаків жінки — один із найбільш помітних проявів гормональної революції під час вагітності. Ведекінд дослідив зміну нюхових уподобань у жінок, які вживали оральні контрацептиви, оскільки в них містяться стероїди, що симулюють гормональний стан, схожий на вагітність. І виявилося, що результати перевернулися з ніг на голову, як і в гризунів: ці жінки вважали приємнішим запах чоловіків зі схожим головним комплексом гістосумісності.
Цей експеримент підводить нас до загального принципу. Значна частина емоційних і соціальних рішень більш стереотипна, ніж нам здається.
Часто цей механізм прихований за завісою несвідомого, тому процес вибору перебуває поза межами нашого сприйняття. Але він існує в глибинах мозку і, коли ми ще навіть не замислилися про проблему, уже давно над нею працює.
