Я часто уявляю науку як корабель, який несе нас до невідомих берегів і найвіддаленіших околиць Усесвіту, до мікрокосму внутрішніх механізмів роботи світла й найкрихітніших молекул живих організмів. Судно обладнане різними пристроями: телескопами та мікроскопами, — які дозволяють бачити те, що раніше було невидимим. Наука водночас і шлях, і навігатор, і мапа для пошуків невідомого.

Моє двадцятилітнє плавання між Нью-Йорком, Парижем і Буенос-Айресом присвячене найпотаємнішим частинам людського мозку — органа, що складається з незліченної кількості нейронів, які відповідають за сприйняття, мислення, емоції, сни й мовлення.

Мета цієї книжки — розкрити таємниці розуму, щоб ми краще збагнули самих себе і зазирнули в ті його найдальші закапелки, які роблять нас людьми. Для цього простежимо, як формуються поняття в перші дні життя, як люди приймають найважливіші рішення, як працюють сни й уява, чому ми відчуваємо ті чи інші емоції, як трансформується мозок і як разом із ним змінюємося ми самі.

Ми поглянемо на мозок збоку. Проникнемо туди, де зароджується думка. Це відбувається на стику психології та нейронауки, в океані, який борознили представники різних галузей знань: біологи, фізики, математики, психологи, антропологи, лінгвісти, філософи, медики. А крім них, — шеф-кухарі, ілюзіоністи, музиканти, шахісти, письменники, художники. Ця книжка — результат синтезу всіх цих підходів.

Перший розділ — це подорож до країни дитинства. Ви дізнаєтеся, що мозок готовий опановувати мову задовго до часу, коли людина починає говорити; що білінгвізм допомагає мислити, а поняття добра й справедливості, співпраці та конкуренції, які надалі впливають на наше ставлення до себе й інших, закладаються на ранніх етапах розвитку. Це раннє інтуїтивне мислення залишає глибокі відбитки на тому, як людина будує умовиводи й приймає рішення.

З другого розділу ви дізнаєтеся, що визначає примарно-чітку межу між тим, що ми хочемо й не хочемо робити. Ідеться про вибір, який робить нас тими, ким ми є. Як мислення й почуття взаємодіють у суспільно важливих та емоційних рішеннях? Завдяки чому люди довіряють іншим і самим собі? Ми побачимо, як найменші зміни в ланцюгах нейронів, що відповідають за приймання рішень, можуть зовсім змінити цей процес: від найпростіших до найбільш складних рішень, які визначають людину як суспільну істоту.

Третій та четвертий розділи присвячені заглибленню крізь призму безпрецедентного поєднання ідей З. Фройда із досягненнями сучасної нейронауки в найбільш таємничу площину мислення — свідомість. Що таке несвідоме і як воно нами керує? Ви дізнаєтеся, що, розшифровуючи записи мозкової активності, лікарі можуть читати думки пацієнтів навіть у вегетативному стані, коли ті не здатні по-іншому контактувати зі світом. А ще — про те, хто саме пробуджується, коли прокидається свідомість. Окрім того, познайомитеся з першими розробками механізмів для записування снів і їх візуалізації у своєрідному онейричному планетарії й розглянете різноманіття станів свідомості, зокрема усвідомлені сновидіння, мислення під впливом марихуани та галюциногенних наркотиків.

Два останні розділи розкривають проблему навчання мозку за різноманітних обставин: від щоденного життя до формальної освіти. Наприклад, чи правда, що дорослій людині набагато важче вивчити нову мову, ніж дитині? На вас чекає мандрівка історією дидактики, аналіз понять зусилля й навички, огляд докорінних трансформацій у мозку, які відбуваються, коли ми вчимося читати, а також предиспозиції мозку до змін. Книжка також окреслює способи відповідального використання цих знань для вдосконалення найбільш масового експерименту в історії людства — освіти.

У «Таємному житті розуму» я підсумував здобутки нейронауки з позицій свого досвіду. Розглядаю цю сферу знань як шлях до розуміння себе й інших, помічницю в міжособистісному спілкуванні. З цієї точки зору нейронаука — іще один інструмент споконвічного прагнення людини окреслити — хай навіть примітивно — барви, відтінки та нюанси своїх почуттів та думок і пояснити їх не тільки іншим, а й собі.

З усіх місцевостей, якими ми подорожуємо за життя, країна дитинства, без сумніву, найнеймовірніша. Територія, що з точки зору дорослого здається простою, мирною й барвистою країною мрій, ігор та вразливості. Це дивно. Кожен колись був жителем цієї країни, але чомусь нам важко згадати й реконструювати її без старих знімків, на яких бачимо себе із віддалі часу, ніби ці діти — інші особи, а не ми в іншому часі.

Як ми мислимо й сприймаємо світ до того, як навчимося мови, щоб це описати? І якщо вже на те пішло, звідки дізнаємося значення слів без словника? Як нам узагалі вдається засвоїти премудрості граматики й синтаксису до трьох років, у період несформованого мовлення?

У цьому розділі я спробую окреслити план подорожі від дня, коли людина з’явилася на світ, до часу, коли її мовлення й мислення стають «дорослими». Траєкторію змодельовано завдяки розмаїтій апаратурі, різним методам та інструментам. До них належать, зокрема, реконструкція мисленнєвих процесів із поглядів, жестів і слів і ретельні студії мозку, який робить нас самими собою.

Ми переконаємося, що немовлята з першого дня життя формують складні абстрактні уявлення. Звучить неймовірно, але вони володіють поняттями зі сфери математики, мовлення, моралі, навіть наукового та суспільного мислення. Ця сукупність вроджених інтуїтивних знань структурує все, що вони засвоять — і кожен із нас, дорослих, уже засвоїв — у соціальному, освітньому та родинному середовищах у дитинстві.

Також виявимо, що когнітивний розвиток — це не лише набуття нових вмінь і знань. Якраз навпаки, для цього часто потрібно зруйнувати навички, які заважають демонструвати засвоєні знання.

Парадоксально, але іноді дітям складніше не опанувати нові поняття, а взяти під контроль уже наявні.

Я помітив, що дорослим часто не вдається нормально намалювати немовлят: ми не розуміємо, що пропорції їхнього тіла кардинально відрізняються від наших. Наприклад, долоні набагато менші за голову. Нам складно бачити немовлят такими, якими вони є насправді, і це анатомічна метафора того, що в когнітивній сфері відчути дуже важко: немовля — це не маленька копія дорослого.

Зазвичай для простоти ми говоримо про дітей у третій особі, помилково вважаючи, що між нами є певна дистанція, що вони не ми. Оскільки мета цієї книжки — подорож до найпотаємніших закапелків людського мозку, то перша екскурсія — до світу дитини, якою кожен із нас колись був, — відбудеться від першої особи, щоб детально висвітлити, як ми мислили, відчували й розуміли світ у часи, які не можемо згадати лише тому, що ця частина нашого досвіду приречена на забуття.

Наприкінці XVII століття ірландський філософ Вільям Моліньє запропонував своєму другові Джону Локку такий мисленнєвий експеримент:

▶ Уявімо дорослого чоловіка, який народився сліпим і навчився на дотик розрізняти куб і кулю […]. А тепер припустімо, що ці фігури лежать на столі й сліпий дістає здатність бачити. Запитання: чи зможе він, лише подивившись, але не торкаючись фігур, розрізнити й вказати, де куля, а де куб?

Зможе чи ні? Я багато років запитував про це в людей і виявив: переважна більшість упевнені, що ні. Вони вважають, що першому візуальному досвіду потрібен зв’язок зі вже засвоєним через дотик. Тобто людині необхідно одночасно торкатися й дивитися на кулю, щоб зрозуміти, що плавний вигин під пальцями відповідає округлій на вигляд поверхні.

Набагато менше людей упевнені, що попередній тактильний досвід може перейти у візуальний режим. А отже, сліпа людина відрізнить кулю від куба, якщо зможе бачити.