— Це те, що бачить телескоп? — запитав генерал.

— Ні, це лише зображення, яке надсилається системою позиціонування. Телескоп передає окремі знімки, які потрібно обробити, співставити з іншими, перш ніж їх можна буде побачити.

За п'ять хвилин на загальному екрані стабілізувалася картина, й система контрою роботи телескопа повідомила, що позиціонування скінчено. Ще за п'ять хвилин Рінгер дав команду:

— Гаразд, повертаймося до початкової точки та продовжуймо програму тестування.

— Що, все вже зроблено? — з подивом запитав Фіцрой.

— Так, знімки передані телескопом і вже обробляються.

— А чи не могли б ви зробити ще кілька?

— Генерале, ми вже зробили 210 знімків із різною фокусною відстанню. — У цей момент обробка першого з них завершилася, — Рінгер вказав на монітор: — Генерале, дивіться — ось вам зображення ворожого світу, який ви так жадали побачити.

Фіцрой розгледів лише три вкрай розмиті відблиски на темному тлі, що нагадували світіння вуличних ліхтарів туманної ночі. І ці три зорі визначали долю двох цивілізацій!

— Отже, ми насправді не зможемо побачити планету, — Фіцрой не зумів приховати розчарування.

— Звісно, ні. Навіть якщо запустимо «Габбл ІІІ» діаметром сто метрів, спостерігатимемо Трисолярис лише в кількох окремих точках простору, та й те як невеличку пляму без жодних деталей.

— Але тут є ще дещо, докторе. Що ви на це скажете? — інженер показав трійко тьмяних відлисків на зображенні.

Фіцрой і собі придивився, але не побачив нічого. Вказаний об'єкт виявився таким невиразним, що лише фахівець міг вирізнити його на панорамі.

— Воно за розмірами більше за зорю, — сказав інженер.

— Вказаний діаметр неточний, здається, об'єкт має неправильну форму, — відповів Рінгер.

Масштабування зображення на знімку тривало, поки воно не зайняло весь екран.

— Це якась щітка! — вигукнув генерал.

Ті, хто не є фахівцем певної сфери, завжди вигадують особливо влучні назви для специфічних об'єктів, тому навіть професіонали під час каталогізації намагаються вигадувати гучні найменування для об'єктів. Тож назва «щітка» виявилася доречною, бо нею генералом дуже точно описав об'єкт: він справді мав вигляд щітки, або, точніше, набору щетинок без ручки чи пасмо волосся, яке стало сторч.

— Це подряпина на захисному покритті! Ще на стадії техніко-економічного обґрунтування проекту я зазначав, що запропонований спосіб кріплення й складання лінзи об'єктива обов'язково становитиме проблему, — Рінгер розчаровано похитав головою.

— Усі механізми пройшли найжорсткіший цикл випробувань, і поява подібних подряпин від початку неможлива. Та й взагалі, жоден із можливих дефектів об'єктива не може спричинити подібні наслідки. На десятках тисяч уже відзнятих і опрацьованих тестових знімків немає ані натяку на щось подібне, — відповів представник компа-нії-виробника лінзи Zeiss.

На Центральному посту запанувала тиша, й люди почали збиратися довкола монітора, щоб роздивитися зображення. Через штовханину розгледіти все як слід було складно, тож дехто з присутніх вивів знімок на інші термінали. Фіцрой відчув помітну зміну в настрої команди: якщо досі люди здавалися байдужими від утоми й тривалого буденного циклу випробувань, то зараз відчувалися загальне збудження й настороженість; очі в усіх світилися цікавістю, ніби хтось промовив магічне заклинання.

— Боже ти мій! — майже одночасно вирвалося в кількох людей.

Застиглі постаті раптово почали рухатися, повернулися до життя. Фіцрой намагався зрозуміти їхні розмови, але вони виявилися надто вузько спеціалізованими.

— Чи є пояс пилу навколо цілі? Перевірити…

— Нема, я вже перевірив. Спостереження за поглинанням світла на тлі руху спірального рукава галактики продемонструвало, що пік поглинання припадає на значення 200 мм, а це може свідчити про наявність часточок вуглецю зі щільністю, яка відповідає F-класу.

— Що ви думаєте про можливість виникнення такого ефекту внаслідок впливу від удару на високій швидкості?

— Напрям розсіювання вздовж осі зіткнення збігається, але щодо діапазону розсіювання… У нас є відповідна математична модель?

— Так, заждіть хвильку… За якої швидкості відбулося зіткнення?

— У сотні разів більшої за третю космічну.

— Вони вже досягли такої значної швидкості?

— Це ще за консервативним оцінюванням… Для поперечного перерізу точки зіткнення беріть значення… Правильно, десь так… Дайте приблизну оцінку.

Поки вчені займалися математичною моделлю, Рінгер повернувся до Фіцроя, який стояв поряд:

— Генерале, допоможіть, чим зможете: порахуйте загальну кількість щетинок.

Фіцрой кивнув і заходився рахувати, вдивляючись у зображення на екрані терміналу.

Обидва підрахунки зайняли чотири-п'ять хвилин, але через помилки доводилося перевіряти результати кілька разів. За півгодини можна було підбивати фінальні підсумки.

— Діаметр розльоту частинок від зіткнення становить приблизно двісті сорок тисяч кілометрів, що відповідає двом діаметрам Юпітера, — астроном, який займався математичною моделлю, видав результат.

— Що ж, це має сенс, — Рінгер підняв руки й глянув на стелю, неначе намагався вгледіти крізь неї зорі. — Ось усе й підтвердилося, — продовжив він тремтячим голосом. А потім, наче сам до себе, додав: — Ну, знати напевно — це завжди добре. І нема чого перейматися…

На Центральному посту знову запанувала тиша, але цього разу важка й гнітюча. Фіцрой хотів щось запитати, але побачив, як усі, сповнені розпачу й жаху, похилили голови, і передумав. Трохи згодом почулося тихе схлипування й він побачив, що якийсь молодик намагається стримати сльози.

— Ну ж бо, Гаррісе, ви не єдиний тут скептик-матеріаліст. Усім зараз важко, — сказав хтось.

Той, кого назвали Гаррісом, підняв заплакане обличчя.

— Я знаю, що бути скептиком простіше й зручніше, але бачить Бог — усе, що я хотів у житті, це скінчити свої дні в мирі та спокої! Навіть із такими простими забаганками мені не пощастило!

На Центральному посту знову запала тиша.

Рінгер, здавалося, вперше побачив Фіцроя.

— Генерале, я вам поясню, що відбувається: навколо цих трьох зір існує велика хмара міжзоряного пилу. За якийсь час до цього група об'єктів на високій швидкості пролетіла крізь хмару. Під дією ударних хвиль пил почав розлітатися, утворилися вирви. Пилові вирви і далі ширшають, зараз їхні розмірі сягнули значення двох діаметрів Юпітера. Сліди зіткнення майже не виділяються в загальній картині величезної хмари пилу, тож віднайти й зрозуміти, що це таке, спостерігаючи з близької відстані, майже нереально. Але з місця нашого розташування на відстані чотирьох світлових років їх виокремити й побачити значно простіше.

— Я порахував — їх приблизно тисяча, — сказав Фіцрой.

— Так, підрахунок правильний. Генерале, ми наочно бачимо трисоляріанський флот.

Відкриття, зроблене космічним телескопом «Габбл ІІ», остаточно підтвердило реальність трисоляріанського вторгнення і зруйнувало останні надії людства на якусь помилку. Після нових повсюдних сплесків розчарування, паніки й сум'яття людство почало життя в умовах реальної Трисоляріанської кризи. Настали тяжкі часи, й хід історії від несподіваного удару повернув у новому напрямку.

У буремному світі змін і трансформацій єдиною константою залишився плин часу. Так швидко й непомітно промайнули п'ять років.

Останнім часом Тейлор був не в гуморі. Його план «рою москітів» після багатьох обговорень, дискусій і поправок зрештою затвердили в РОЗ. Розробка космічних винищувачів почалася, проте просувалася вкрай повільно, тому що необхідні базові технології досі залишалися недоступними й людство завзято вдосконалювало свої сокири та списи космічної кам'яної доби — хімічні ракетні двигуни. Інша частина плану Тейлора — проведення досліджень на Європі, Церері й кометах із Головного пояса астероїдів — була настільки химерною, що більшість людей вважали її лише димовою завісою для прикриття невибагливого, прямолінійного задуму з «роєм москітів». Звісно, багатьом це здавалося дивним, але все-таки подібні стратегії можна було інкорпорувати з основним планом захисту Землі, тож їх також погодили.