За два дні потужний потік радіохвиль полинув від Землі до Сонця, пробив захисний бар'єр конвективної зони й досягнув «енергетичних дзеркал» у зоні променевої рівноваги світила. Там, відбившись і посилившись у сотні мільйонів разів, він зі швидкістю світла поніс цілим Всесвітом заклинання Оберненого Ло Цзі.

Центр управління космічним телескопом «Габбл II»

І ще одна «щітка» з'явилася на тлі зір — трисоляріанський флот на повній швидкості пронизав другу хмару міжзоряного пилу. Позаяк «Габбл II» безперервно спостерігав за траєкторією його польоту, перші знімки радше нагадували не «щітку», а траву для газонів, яка просто на очах проростала у темній безодні космосу. Видовження цієї тисячі «травинок» можна було щодня бачити неозброєним оком, і слід, залишений кораблями, став значно виразнішим, ніж дев'ять років тому. Це уможливило значне підвищення швидкості флоту, тобто потужніший вплив на скупчення міжзоряного пилу.

— Генерале, уважно погляньте ось сюди. Що ви бачите? — запитав Рінгер, показуючи Фіцрою максимально збільшене зображення на екрані.

— Їх, здається, не побільшало — тисяча.

— Ні, придивіться пильніше.

Фіцрой деякий час роздивлявся фотографію, поки нарешті вказав на середину «щітки»:

— Здається, що… 1, 2, 3, 4… 10 щетинок рухаються швидше за інші, бо їхній слід більш видовжений.

— Так, ці 10 слідів складно помітити, їх можна розгледіти лише після спеціальної обробки фотографії.

Фіцрой повернувся до Рінгера й глянув на нього з тим самим виразом, що й десять років тому, коли вперше було отримано підтвердження існування трисоляріанського флоту.

— Докторе, значить, ця десятка бойових кораблів набирає швидкості?

— Вони всі прискорюються, але ця десятка — швидше за інших. Проте це не бойові кораблі — загальна кількість «щетинок» збільшилася саме на десять, і тепер флот налічує одну тисячу десять одиниць. Завдяки проведеному аналізу й моделюванню взаємодії з міжзоряним пилом ми можемо впевнено стверджувати, що ці новенькі — в тисячі разів менші за бойові кораблі, завбільшки приблизно як вантажівка. Але в них надто висока швидкість, тож збурення ними космічного пилу достатньо, щоб ми могли їх побачити.

— Такі крихітні… Десятка зондів?

— Так, десять зондів.

І ще одне відкриття «Габбла ІІ» шокувало вчених: контакт людства з об'єктами зі світу Трисоляриса, тобто з десятьма надісланими з нього невеликим зондами, станеться значно раніше, ніж передбачалося.

— Коли вони досягнуть межі Сонячної системи? — нервово запитав Фіцрой.

— Не можу відповісти точно. Це залежить від їхнього прискорення в майбутньому. Але в будь-якому разі це станеться значно раніше, задовго до того, як основні сили флоту досягнуть Сонячної системи. За найконсервативні-шими оцінками — вони виграють півстоліття. Вочевидь флот рухається з максимально можливим прискоренням, але з певних причин їм конче необхідно досягти Сонячної системи ще раніше. Тому вони скористалися зондами, здатними значно прискорюватися й досягати вищих швидкостей.

— У них є софони. Навіщо додатково запускати ще й зонди? — запитав один з інженерів.

Усі глибоко замислилися, силкуючись відшукати відповідь, але мовчанку порушив Рінгер:

— Не марнуймо часу й зусиль: відповісти на це запитання ми ніколи не зможемо.

— Ні, — Фіцрой підняв руку, привертаючи загальну увагу. — Ми можемо принаймні спробувати частково розгадати їхні мотиви… Ми нині бачимо те, що насправді сталося чотири роки тому. Чи можете ви точніше визначити момент запуску зондів? Дату, наприклад?

— Звичайно. На наше щастя, флот запустив зонди саме під час проходження крізь хмару пилу… Якщо порівняти зіткнення й наступні відбиття хвиль зондів і основного флоту, матимемо… — Рінгер назвав Фіцрою точну дату.

Тому відібрало мову. Він сів, дістав сигарету, прикурив і лише за деякий час озвався:

— Докторе, ви мало знаєтеся на політиці. Я спочатку не зміг вгледіти ці 10 інших щетинок. Так само й ви не усвідомлюєте надзвичайно важливого значення цієї дати.

— А що особливого в цій даті? — спантеличено запитав Рінгер.

— Цього дня чотири роки тому я брав участь у засіданні РОЗ, на якому відбувалися слухання з проекту «Обернені». Саме тоді Ло Цзі запропонував за допомогою Сонця ретранслювати своє заклинання на цілий Всесвіт.

Вчені й інженери перезирнулися.

Фіцрой продовжив:

— Саме тоді Трисолярис віддав другий наказ ОЗТ на знищення Ло Цзі.

— То він і справді аж таке важливе цабе?

— Ви теж поділяєте загальну думку, що він із суміші романтичного денді та плейбоя перетворився на мага-шахрая, схибленого на позерстві, й більше нічого не має за душею? А ось на Трисолярисі чомусь думають інакше.

— А ви, генерале… Що ви думаєте про нього?

— Докторе, ви вірите в Бога?

Такий різкий перехід збив Рінгера з пантелику. Він навіть не відразу спромігся на відповідь:

— Бога? Цей термін має сьогодні стільки визначень, понять, конотацій і їх відтінків, що складно дати конкретну відповідь…

— А я вірю, хоча не маю жодних доказів його існування. Бо так безпечніше: якщо він існує, то це матиме для мене значення; якщо ні — я нічого не втрачу.

Слова генерала викликали сміх у присутніх.

— Ви неточні у своїх висловлюваннях, принаймні в останньому твердженні, — відповів Рінгер. — Для науки різниця є, і неабияка… Але що з того, коли Бог існує? Яке це має значення для нас?

— Якщо Бог існує, він може мати посланців у цьому світі.

Усі довкола надовго замовкли, намагаючись збагнути сенс почутого. Нарешті один з астрономів запитав:

— Генерале, ви намагаєтеся нам сказати, що Бог обрав свого пророка з-поміж атеїстів, які населяють цю країну?!

Фіцрой загасив недопалок і відрубав:

— Якщо інші варіанти відповідей відкинуті, ті, що залишилися, є істинами, хоч би якими химерними вони здавалися. Чи, може, ви все-таки здатні придумати інші пояснення?

— Ну, якщо ви називаєте Богом певну силу за межами Всесвіту, спрямовану на підтримання стабільності й справедливості… — продовжив формулювати Рінгер.

Фіцрой підняв руку, мовби застерігаючи, намагаючись завадити завершенню його думки, аби хтось інший, не приведи Господи, не сказав нічого зайвого. Щоб та надприродна божественна сила, про існування якої вони щойно дізналися, не втратила бодай дещиці своєї могутності.

— Тож увіруйте всі. Відтепер зберігайте віру, — відповів він і широко перехрестився.

Тестовий запуск «Тяньті ІІІ»[43] транслювали по телебаченню в прямому ефірі. З трьох космічних ліфтів, будівництво яких розпочали п'ять років тому, перші два на початку цього року ввели в експлуатацію, тож запуск третього не став сенсацією. На цей час усі космічні ліфти оснащувалися єдиним тросом, який спрямовував їх, і порівняно з чотиритросовими, які ще тільки проектувалися, значно поступалися за здатністю витримувати значні навантаження, але відчутно перевищували показники ракет доби хімічних двигунів. Якщо не брати до уваги вартості розробки й будівництва ліфтів, ціна виходу в космічний простір була навіть нижчою за польоти на цивільних літаках звичайних авіаліній. Через це в нічному небі значно побільшало рухомих об'єктів — людство розгорнуло масштабні будівельні роботи гігантських споруд на орбіті.

«Тяньті ІІІ» був єдиним із трьох ліфтів, який заякорили на морі, — його базова станція розташовувалася на штучному острові посеред Тихого океану. Острів оснащувався атомною електростанцією, тому за потреби міг змінювати місце свого розташування, рухаючись уздовж лінії екватора. Так частина космічного ліфта стала реальним втіленням плавучого острова з однойменного твору Жуля Верна. Його часто-густо так і називали — «Острів Верна». Телекамера не давала змоги розгледіти поверхню океану, в поле зору потрапляв лише пірамідальний постамент, оточений сталевими конструкціями — будівлі містечка обслуги. На вершині п'єдесталу розташовувалася циліндрична рухома кабіна-платформа. З місця розташування телекамери побачити сам трос, що крізь атмосферний пояс тягнувся у космос, було неможливо, адже він мав завширшки лише 60 сантиметрів. Але іноді проти світла призахідного сонця можна було побачити лінію, вигнуту дугою.