— Що? — Голова пильно глянув на нього.

— Він сказав, що це заклинання, — голосно відповів хтось із тих, хто сидів за великим круглим столом.

— Заклинання проти кого? — перепитав Голова.

— Проти планет, що обертаються довкола зорі 187J3X1, — відповів Ло Цзі. — Може статися, що воно вплине й на неї саму зорю.

— І як воно працює?

— Поки що достеменно невідомо, але те, що заклинання призведе до катастрофи, — факт.

— А на цих планетах існують бодай якісь форми життя?

— З цього приводу я не раз консультувався зі світовою астрономічною спільнотою. Зі спостережень відомо, що на сьогодні ознак життя на цих планетах не виявлено, — відповів Ло Цзі. Він примружив очі та потай благав їх не помилитися.

— Як швидко спрацює заклинання по тому, як його відішлють?

— Ця зоря на відстані приблизно 50 світлових років від Сонця, тому раніше, ніж за 50 років заклинання не спрацює. Ми ж зможемо пересвідчитися в цьому, за найоптимістичнішими прогнозами, не раніше, ніж за століття. Насправді часу для цього може знадобитися значно більше.

Першим мовчанку порушив представник США — він театральним жестом кинув на стіл перед собою три роздруковані зображення.

— Чудово. Ми нарешті маємо бога!

— Бога, який переховується у підвалі, — підтримав жарт представник Британії. Залою прокотилася хвиля сміху.

— Більше скидається на мага, — гмикнув представник Японії. Цю країну так і не включили до Ради Безпеки ООН, але це не завадило японцям під час створення РОЗ отримати місця в раді.

— Докторе Ло, якщо ви мали на меті зробити свій план максимально незрозумілим, то це вам цілком вдалося, — закінчив представник Росії Гаранін, який головував у РОЗ в перші п'ять років її існування, а тепер представляв свою країну.

Голова постукав по столі, вимагаючи тиші.

— Обернений Ло Цзі, якщо це справді заклинання, то чому б не використати його проти ворога?

— Це лише перевірка припущення щодо можливості реалізації мого стратегічного задуму. Якщо станеться заплановане мною, цим самим планом скористаємося і в Битві Судного дня.

— Чи не можна використати Трисолярис як ціль для його випробування?

Ло Цзі помотав головою.

— Жодним чином, адже він від нас надто близько. Якщо заклинання спрацює, це може зачепити й Сонце. Саме з таких міркувань я відмовився від іншої зорі з планетами, розташованої на відстані, меншій за 50 світлових років.

— Останнє запитання: що ви робитимете понад сто років?

— Я вас не обтяжаватиму своєю присутністю — ляжу в гібернацію. Розбудіть мене, коли побачите наслідки заклинання 187J3X1.

Готуючись до гібернації, Ло Цзі теж зліг із грипом. Початкові симптоми збігалися із загально відомими — нежить і незначне запалення гортані, тому ні він, ані будь-хто інший не надали цьому великого значення. Але два дні по тому стан Ло Цзі різко погіршився, почалася сильна лихоманка. Лікар назвав ці симптоми нетиповими, тому взяв у хворого зразки крові й відіслав їх у місто для проведення аналізів.

Цієї ночі температура в Ло Цзі піднялася до крайньої позначки, в напівзабутті його мучили жахливі марення: він бачив, як зорі в нічному небі закручуються у вихор, хаотично витанцьовують, то злітаючи вгору, то опадаючи вниз, немов піщинки, що підстрибують від вібрації мембрани барабана. Він бачив навіть гравітаційний зв'язок між усіма цими небесними тілами, хоча система складалася не з трьох тіл, а з усіх двохсот мільярдів зір Чумацького Шляху! Згодом хаотичне зоряне море поступово зібралося у величезний вихор, який, обертаючись із шаленою швидкістю, перетворився на срібну змію, що всмоктала в себе і зцементувала всі зорі й набравши неймовірної сили, почала несамовито шипіти просто в мозку Ло Цзі…

Близько четвертої ранку Чжан Сяна розбудив телефонний дзвінок. У слухавку озвався сам Голова Департаменту безпеки РОЗ, який, не добираючи слів, вимагав повного звіту про стан здоров'я Ло Цзі. Вислухавши доповідь, він наказав перевести охорону бази до надзвичайного режиму й чекати на прибуття команди експертів.

Щойно Чжан Сян поклав слухавку, телефон знову задзвонив. Це був лікар із мінус десятого поверху, який повідомив, що здоров'я пацієнта різко погіршилося й зараз він у шоковому стані. Чжан Сян щодуху побіг до ліфта й рушив униз. Охоплені панікою медсестра з лікарем повідомили, що близько півночі Ло Цзі почало нудити, пізніше він блював кров'ю, а далі знепритомнів. Чжан Сян побачив мертвотно бліде обличчя Ло Цзі, на якому яскраво виділялися губи неприродного пурпурового кольору.

До складу команди експертів, що приїхала швидше, ніж можна було очікувати, входили фахівці з Національного центру контролю та профілактики епідемічних захворювань, лікарі Головного шпиталю Народно-визвольної армії Китаю і дослідницька група Військової академії медичних наук.

Коли вони оглянули пацієнта, один із експертів Військової академії медичних наук відкликав Чжан Сяна з Кентом до дверей.

— Ми вже давно звернули увагу на поширення цього штаму вірусу грипу, — сказав він. — Відзначено його незвичне виникнення, розповсюдження, симптоми й перебіг захворювання. Тепер уже цілком зрозуміло, що це — генетична зброя, своєрідна ракета з самонаведенням.

— Генетична зброя?

— Це генетично модифікований вірус із високим ступенем контагіозності, який для пересічної людини не становить значної небезпеки й викликає симптоми легкого грипу. Але вірус має здатність розпізнавати генетичний код окремої людини. У разі успішного зараження обраної жертви вірус починає виділяти в кровоносну систему смертельні токсини. Тепер ми знаємо, хто був ціллю.

Чжан Сян із Кентом спантеличено дивилися один на одного, не в змозі повірити, поки їх поступово не опанував розпач. Чжан Сян зблід і з виразом абсолютної покори схилив голову.

— Я беру всю відповідальність на себе.

Експерт зі званням старшого полковника[42], похитав головою:

— Чжане, облиште. Цьому майже неможливо було запобігти. Ми мали підозри щодо спалаху цієї хвороби, хоча й подумати не могли, до чого він призведе. Концепція генетичної зброї виникла ще в минулому столітті, але досі не було створено жодного успішного зразка. Хто ж міг подумати, що комусь це вдасться вже зараз? Проте це жахлива убивча зброя: усе, що потрібно, — розпилити штам вірусу якомога ближче до цілі. Хоча насправді й це не обов'язково — вірус може поширюватися цілим світом, серед звичайних людей. А позаяк він не має гострої симптоматики у звичайної людини, вона не потребує госпіталізації, тож вірус має змогу поширюватися дуже швидко й широким ареалом, що, зрештою, значно підвищує можливість зараження визначеної жертви.

— Ні, я беру на себе повну відповідальність, — заперечив Чжан Сяо й затулив очі рукою. — Якби на моєму місті залишався капітан Ши, цього не сталося б. — Він опустив руку, і всі побачили сльози. — Останнє, що він мені сказав, переш ніж лягти в гібернацію: «Сяо Чжане, в нашій роботі треба постійно спати з розплющеними очима. Не існує усталеного рецепта досягнення успіху, а інколи складно відчути наближення лиха, щоби вчасно запобігти йому».

— Що нам робити далі? — запитав Кент.

— Вірус поширився в організмі пацієнта: печінка, серце, легені майже не працюють, і сучасна медицина практично безсила. Нам залишається якнайшвидше ввести його в стан гібернації, сподіваючись на лікарів майбутнього.

Крихітна частинка свідомості повернулася до Ло Цзі, й він відчув страшний холод. Здавалося, цей нестерпний холод струмував із його тіла, поширювався навсібіч, мов сонячне світло, й виморожував усе навколо. Скільки сягало око, він бачив лише білий сніг, саму лишень сліпучу білість без кінця-краю. Згодом посеред білої пустелі з'явилася чорна цятка, яка поступово почала перетворюватися на Чжуан Янь із дитиною на руках. Він спробував наблизитися до них, але, хоч скільки крокував уперед, цей вимерзлий світ, позбавлений будь-яких об'ємів і вимірів, не наближав його до рідних. На жінці був той самий червоний шарф, що й снігової ночі сім років тому, коли він уперше її побачив. Донька з розпашілим від морозу личком на руках у матері відчайдушно махала малими рученятами й щось кричала, але до нього не долинало жодного звуку. Він хотів щодуху бігти до дружини з дитиною, але вони зникли раптово, розтанули, мов сніг пізньої весни. А потім зник і сам Ло Цзі: увесь білосніжний світ стягнувся до тонкої сріблястої лінії у непроглядній темряві. Ця лінія — все, що залишилося від його свідомості; вона перетворилася на нитку часу, нерухому та майже невидиму, що нескінченно тяглася в обох напрямках. Його душа, нанизана на цю нитку, зі сталою швидкістю м'яко ковзала назустріч невідомому майбутньому.