— А яке відношення вона має до Обернених?

— Ну, мені спало на думку — тільки подумайте про це серйозно, не смійтеся, — чи не могли б ви винайти спосіб комунікації, зрозумілий лише людям? Так, щоб софони ніколи не змогли дошукатися суті інформації, й таким чином людство змогло позбутися їхнього постійного моніторингу?

Ло Цзі кілька секунд замислено дивився на Чжуан Янь, далі перевів погляд на «Мону Лізу»:

— Розумію про що ти: її посмішка незбагненна для софонів і трисоляріан.

— Саме так! Людські емоції, міміка, особливо вираз очей — дуже складні для розуміння, мають безліч варіацій. Один погляд, одна посмішка можуть нести в собі величезні обсяги інформації! І тільки люди здатні її зчитувати, бо наділені необхідним рівнем чутливості стосовно дрібних відтінків і деталей.

— Це правда. Одне з найамбітніших і найскладніших завдань для розробників штучного інтелекту — навчити машини розпізнавати вирази людського обличчя та очей. Навіть експерти кажуть, що проблему розпізнавання виразу очей навряд вдасться успішно вирішити.

— То чи можна створити окрему мімічну мову, й надалі розмовляти лише за допомогою очей і виразу облич?

Ло Цзі серйозно замислився, далі посміхнувся, похитав головою і вказав на «Мону Лізу»:

— Ми навіть не можемо достеменно зрозуміти її вираз обличчя. Коли я роздивляюся зображення, її посмішка змінюється щосекунди, й жодного разу не повторюється.

Чжуан Янь застрибала, мов дитина:

— Але ж це підтверджує, що мімікою можна передавати й складну інформацію!

— То як за допомогою міміки можна передати таку інформацію: космічний корабель відлетів із Землі до Юпітера?

— Коли первісні люди почали говорити, то могли передавати лише найпростішу інформацію. Можливо, рівень складності цього спілкування був нижчим за пташиний гомін. Мова вже потім неквапом розвивалася й ускладнювалася!

— Що ж, тоді спробуймо передати просте повідомлення лише за допомогою виразу обличчя.

— Добре! — Чжуан Янь упевнено кивнула. — То ми загадуємо певну дію та намагаємося передати іншому, а потім порівнюємо результати?

Ло Цзі замислився й кивнув:

— Я вже готовий.

Чжуан Янь і собі взялася міркувати й трохи згодом теж кивнула:

— Можемо починати.

Вони втупилися одне в одного, але не витримали й півхвилини та майже одночасно розсміялися.

— Моїм повідомленням було: «Запрошую тебе сьогодні повечеряти на Єлисейських полях», — мовив Ло Цзі.

— А я намагалася передати ось що: «Вам не завадило б поголитися», — відповіла Чжуан Янь, згинаючись від сміху.

— Ми не повинні легковажно ставитися до того, що є визначальним для долі людства, — Ло Цзі ледь стримався, щоб і собі не розреготатись.

— Цього разу давайте вже без жартів! — серйозно мовила Чжуан Янь, ніби дитина, яка на ходу змінює правила гри.

Вони повернулися спиною одне до одного, загадуючи нові повідомлення, а потім розвернулись обличчям до обличчя й знову втупилися в очі навпроти. Ло Цзі відразу накрила хвиля сміху, з якою він відчайдушно боровся, але згодом опиратися ставало дедалі простіше, бо всю його увагу привернули чисті очі Чжуан Янь. Озвалися струни його душі.

Обернений і молода дівчина пізньої ночі в Луврі вдивлялися одне в одного на тлі посмішки Мони Лізи.

І тут гребля в душі Ло Цзі ледь відчутно тріснула, й у ту щілину заструменіла тоненька цівка, швидко розмиваючи тріщину до велетенських розмірів; вона вже переросла у потік, який закрутився виром, погрожуючи змити греблю. Ло Цзі налякався і спробував зупинити це руйнування, але пручався недовго: зрозумів, що колапс невідворотний.

Цієї миті він почувався, ніби на вершечку скелі, а очі дівчини розверзлися перед ним бездонною прірвою під білими хвилями хмар. Сонячне світло заливало білясте море, вигравало в ньому нескінченним розмаїттям кольорів. Ло Цзі відчував, що дуже повільно зісковзує донизу, але з власної волі зупинитися не може. Панікуючи, він розкинув руки, намагаючись бодай за щось ухопитися, але довкола був лише гладенький лід. Він ковзав донизу дедалі швидше, аж поки не почав вільно падати в прірву, й радість невагомості миттю переросла у біль.

«Мона Ліза» почала деформуватися, а з нею і стіни Лувру опливали, мов брили льоду, падали на землю, перетворювалися на розжарену червону магму. Бризки, що розліталися довкола, падали на їхні тіла, та не обпікали, а, всупереч очікуванню, оповивали весняною свіжістю. Вони разом із Лувром провалювалися крізь розплавлений європейський континент до центру Землі й коли його сягнули, планета вибухнула зливою неймовірно яскравих феєрверків у глибини Космосу; феєрверки згасли, й космічний простір за єдину мить знову став кришталево чистим. Зорі, переплітаючись прозорими променями, ткали гігантську сріблясту ковдру, що формувалася в галактичні рукави, які вібрували, награвали чарівні мелодії. Море зір ущільнювалося, перетворюючись на бурхливий потік, аж поки Всесвіт не сколапсував від стиснення; й усе довкола зникло, розчинилось у світлі зародження любові.

— Маємо негайно розпочати спостереження за Трисолярисом! — скомандував доктору Рінгеру генерал Фіцрой. Вони були в приміщенні Центрального поста управління космічним телескопом «Габбл ІІ», збирання якого завершилося тиждень тому.

— Генерале, ми зараз не можемо цього зробити.

— Я маю підозру, що ваші поточні астрономічні спостереження є нічим іншим, як приватною ініціативою, яка лише забирає дорогоцінний час.

— Мої особисті наукові спостереження є частиною програми тестування «Габбла».

— Зараз ви працюєте на військових, тож просто виконуйте накази.

— Окрім вас, тут немає військовослужбовців, і ми чітко дотримуємося програми тестування, узгодженої з НАСА.

— Докторе, а чи не могли б ви обрати Трисолярис за тестовий об'єкт для спостережень? — генерал трохи пом'якшив тон розмови.

— Тестові об'єкти спостережень прискіпливо відібрані за параметрами відстані й класів світності зір так, щоб економічні витрати за планом виявилися найменшими: телескоп виконує програму досліджень за один оберт. Щоби просто зараз почати спостереження за Трисоля-рисом, нам потрібно змінити положення телескопа на 30 градусів і розвернути його назад. Таке суттєве репози-ціонування величезного механізму призведе до витрати сили-силенної дорогоцінного палива, а наше завдання — заощаджувати кошти армії, генерале!

— Ну ж бо, поглянемо, як сумлінно ви їх заощаджуєте. Це я без проблем знайшов на вашому комп'ютері, — Фіцрой дістав із-за спини роздруківку фотографії. Групу людей зняли згори. Люди стояли із задертими головами. Придивившись до облич на світлині, можна було легко впізнати всіх присутніх зараз на Центральному посту. Сам Рінгер гордовито стовбичив посередині, а композицію вінчали три красуні у відверто сексуальних позах — імовірно, чиїсь подружки. Компанія вочевидь зібралася на даху Центрального поста управління, й за чіткістю знімка можна було припустити, що камера знаходиться на десять-двадцять метрів вище. Але це було незвичайне фото — безліч накладених вимірювальних сіток, складних позиційних міток і параметрів свідчила про складну апаратуру, яку тут застосували. — Докторе, ви стоїте на найвищій точці будівлі. Я не бачив поруч знімального крана з підвісами, за допомогою яких працюють, знімаючи кіно. То ви заощаджуєте на повороті в 30 градусів? А чи не підкажете, в яку суму обходиться розвертання на всі 360? Мені здається, що всі ці мільярдні інвестиції робилися не для того, аби знімати з космосу вас із подружками. Чи згодні ви сплатити за ці розваги з власної кишені?

— Генерале, ваші накази будуть виконані негайно, — поквапливо відповів Рінгер, і всі інженери також швидко взялися до роботи.

Координати цілі швидко завантажили з бази даних, і циліндр з діаметром понад двадцять і завдовжки сто метрів почав повільно розвертатися в космосі. На величезному моніторі Центрального поста управління картина зоряного неба почала зміщуватися.