— Ризик був виправданий, — знову узяв слово голова КІІ. — Тяньмін приписав авторство трьох історій Чен Сінь, аби ще більше зменшити підозри трисоляріан. За весь час переказу історій — а це тривало більше години — жовте світло не засвітилося жодного разу. Як ми з’ясували пізніше, Тяньмін перевищив відведений ліміт часу на чотири хвилини. А для того щоб він мав можливість закінчити розповідати свої історії, слухачі додали ще шість хвилин. Це однозначно може підтвердити те, що вони не сприймали казки як щось заборонене чи небезпечне для них. Приписування авторства цих трьох казок саме Чен Сінь свідчить про їх особливість і важливість порівняно з іншими в збірці: саме в цих текстах закодована цінна для нас інформація. Щодо тексту діалога, то там ми можемо знайти не так багато важливих для нас даних. Хіба що — й ми всі з цим згодні — останнє речення Тяньміна є найважливішим, — мовив голова й звичним рухом зробив пас правою рукою в повітрі, намагаючись активувати інформаційне вікно. Зрозумівши марність своїх намагань, він повторив фразу вголос: — «То давай домовимося про місце майбутньої зустрічі — десь у іншій точці Чумацького Шляху, не на Землі». Це послання має два сенси: по-перше, він чітко розуміє, що ніколи не зможе повернутися до Сонячної системи; по-друге… — голова знову зробив паузу і повторив пас рукою (але цього разу здалося, що він намагається щось відігнати). — Але це неважливо. Йдемо далі.
Здалося, що повітря в конференц-залі за секунду згустилося. Усі чудово розуміли, який ще сенс вклав Юнь Тяньмін у свою фразу: «Шанси на те, що Земля вціліє, не надто високі».
Присутнім роздали теки блакитного кольору без написів, лише з порядковими номерами. У цю епоху побачити паперові документи було вкрай важко.
— Будь-яку інформацію чи документ можна читати лише в цій кімнаті. Заборонено виносити або копіювати будь-які з них. Більшість із вас ознайомиться з цією інформацією вперше. Тож не гаймо часу, починаймо читати.
У конференц-залі запанувала тиша, всі присутні заходилися уважно вивчати тексти трьох казок, які можуть стати порятунком людської цивілізації.
Перша казка Юнь Тяньміна: Новий королівський художник
Давним-давно було собі королівство, яке так і називалося — Королівство без оповідок. Насправді для самого королівства це було на краще: населення, яке не має історій та оповідань, — це щасливі піддані. Бо наявність історій віщує настання нещасть і катастроф.
У Королівстві без оповідок правили мудрий король і добра королева, керував почет чесних і здібних служителів та жили працьовиті, прості люди. Дні в королівстві текли мирно й тихо, немов відображення в чистому свічаді: день учорашній був таким самим, як сьогоднішній; сьогодні було схоже на завтра; минулий рік не відрізнявся від цього; а цей рік — від наступного. І ніколи не траплялося нічого, що можна було б назвати якоюсь історією.
І так було доти, допоки не повиростали принци й принцеса.
Король мав двох синів: принца Глибока вода та принца Крижаний пісок. А також доньку, принцесу Росинку.
Ще дитиною принц Глибока вода потрапив на Могильний острів посередині Моря ненажер і не повернувся. Як це сталося, йтиметься далі.
Принц Крижаний пісок виріс із батьком-матір’ю, але від того вони не менше хвилювалися за його долю. Він був надзвичайно кмітливим хлопцем, але ще змалечку відзначався важким, тиранічним характером. Принц часто наказував слугам відловлювати дрібних тварин за межами палацу, а потім бавився з ними в дивні ігри. Він проголосив себе імператором, перетворивши тваринок на «підданих», які нічим не відрізнялися від рабів. За найменшу «провину», як-от небажання рухатися в загаданому напрямку, він наказував їх обезголовлювати. Часто-густо наприкінці його ігор усі тваринки валялися обезголовленими біля його ніг, а принц Крижаний пісок стояв у калюжі крові й істерично сміявся…
Коли принц подорослішав, то здавалося, що він приборкав свій норов, перетворившись на звичайного мовчазного й похмурого юнака. Але король розумів, що вовк лише сховав свої ікла й на серці принц пригрів зміїне кубло, яке тільки чекало слушної нагоди, аби прокинутися. Зрештою, король вирішив змінити правила наслідування престолу, усунувши його від трону, й призначити спадкоємицею принцесу Росинку. На чолі Королівства без оповідок уперше мала стати королева.
Якщо король і королева частину своїх чеснот та лагідного норову мали передати всім дітям порівну, то, вочевидь, долю принца Крижаний пісок забрала собі принцеса Росинка. Вона вирізнялася неперевершеною вродою, добротою й гострим розумом. Коли принцеса виходила надвір удень, то Сонце починало світити тьмяніше, аби не конкурувати з її вродою. Коли вона прогулювалася вночі, то Місяць розплющував очі якнайширше, аби не випустити жодної деталі. Щойно принцеса починала говорити, птахи закінчували співати, а на пустирях, де ступала її нога, розпускалися найгарніші квіти. Люди радо вітали ідею зробити її правлячою королевою, а всі як один міністри клялися допомагати їй управляти державою. Здавалося, навіть принц Крижаний пісок не заперечував проти цього, але вираз його очей ставав дедалі похмурішим.
Отак історія ввійшла до життя мешканців Королівства без оповідок.
Король офіційно оголосив про рішення на свої шістдесяті уродини. Цієї святкової ночі феєрверки перетворили небо над королівством на барвистий сад, а блискучі вогні зробили з королівського палацу прозорий кришталевий замок із казки. Звідусіль чувся радісний сміх, а вино текло без упину, немов річка…
Здавалося, що всі довкола були сп’янілими від щастя й навіть холодне серце принца Крижаний пісок розтануло від емоцій. Його звична похмурість відступила, й він смиренно, немов слухняний син, привітав батька з уродинами, побажавши, щоб світло його життя сяяло довго, як саме Сонце, й він царював довіку. Принц привітав рішення батька, сказавши, що принцеса Росинка дійсно більше, ніж він, варта трону. Крижаний пісок благословив сестру й висловив сподівання, що вона перейме секрети управління країною від батька, щоб бути готовою до майбутніх випробувань. Його щирість і доброта зворушили всіх присутніх.
— Сину мій, я дуже щасливий бачити таку твою реакцію, — сказав король принцу, погладжуючи його по голові. — Я дуже хочу, щоб такий мир і злагода панували завжди.
Тож один із міністрів запропонував закарбувати назавжди спогади про цей вечір, замовивши художнику картину, щоб повісити її на видному місці в палаці.
Король у відповідь лише похитав головою:
— Придворний художник уже в літах. Картина світу затуманилася в його очах, а старечими тремтячими руками він не зможе зобразити наші щасливі усмішки.
— Батьку, я якраз хотів поговорити з тобою про це, — сказав принц Крижаний пісок із глибоким поклоном. — Дозволь мені представити тобі нового королівського живописця.
Сказавши це, принц махнув рукою, й новий королівський художник увійшов до кімнати. Це був підліток 14–15 років, вдягнутий у сіру чернечу мантію. У своєму вбранні посеред пишнот палацу та гостей, обсипаних коштовностями, юнак нагадував перелякану мишку. Пробираючись крізь натовп, він, здавалося, намагався ще поменшати, аби не напоротися на невидимі шипи інших людей.
Роздивившись статуру юнака, король мав розчарований вигляд.
— Він такий юний! Чи встиг він опанувати навички в достатньому обсязі?
Принц знову вклонився.
— Батьку, його звуть Вушко голки, й родом він із Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Він найкращий учень відомого майстра-живописця Ефіра: навчався в нього з п’ятирічного віку. За десять років навчання він опанував усі премудрості й техніки майстра. Вушко голки настільки ж чутливо сприймає найтонші відтінки й найдрібніші деталі навколишнього світу, як ми відчуваємо жар розпеченого заліза. Завдяки своєму божественному дару він здатен перенести на полотно будь-що без найменшого спотворення. Йому нема рівних у цілому світі, якщо не брати до уваги його вчителя, майстра Ефіра. — Принц повернувся до Вушка голки: — Як художнику тобі дозволяється дивитися прямо в обличчя королю. Це не вважатиметься проявом неповаги.
