Настала мить розставання.
Чен Сінь повернулася зі світу казок. Серце переповнилося нестерпним болем. Вона промовила:
— Всесвіт великий, але життя більше за нього. Ми неодмінно зустрінемося в майбутньому. — Тільки закінчивши фразу, вони збагнула, що майже дослівно повторила слова прощання Томоко.
— То домовмося про місце майбутньої зустрічі — десь у іншій точці Чумацького Шляху, не на Землі.
— Тоді біля подарованої тобою зірки. Це наша зірка, — не замислюючись, запропонувала Чен Сінь.
— Гаразд, коло нашої зірки!
Вони обмінювалися ніжними поглядами з відстані кількох світлових років, аж поки зворотний відлік не добіг до нуля. Трансляція перервалася, поступившись місцем білому шуму, а потім поверхня софона знову стала чистим дзеркалом.
Зелений вогник над прозорою півсферою погаснув, але натомість жоден інший не засвітився. Чен Сінь розуміла, що зараз перебуває за крок до загибелі. Цієї миті хтось на борту одного з кораблів першого флоту трисоляріан скрупульозно знову й знову перевіряв зміст її розмови з Юнь Тяньміном. Червоний вогник смерті міг спалахнути будь-коли без жовтого попереджувального сигналу.
На поверхні сфери софона Чен Сінь знову побачила віддзеркалення човника зі своєї фігурою всередині. Обернена до софона половина сферичного літального апарата була повністю прозорою, й ця картинка нагадувала витончений круглий медальйон із її портретом усередині. Вона була одягнена в білосніжний надлегкий скафандр і виглядала чистою, молодою й красивою. Найбільше її здивував вираз власних очей, які лишалися ясними й спокійними, не виказуючи внутрішнього хвилювання. Її трохи розважила думка, що цей прекрасний медальйон належить серцю Юнь Тяньміна.
Через певний час, який Чен Сінь не змогла точно визначити, софон згорнувся й зник, а червоний вогник так і не ввімкнувся. Космос навколо не змінився: блакитна Земля була на своєму місці, а за нею визирнуло й Сонце. Вони були свідками всього того, що щойно відбулося.
Чен Сінь знову відчула перевантаження — двигун увімкнувся, повертаючи її назад.
Вона відрегулювала прозорість корпусу човника до нуля, аби протягом кількох годин зворотної подорожі від’єднати себе від навколишнього світу й перетворитися на запам’ятовувальний пристрій. Вона без упину повторювала слова казок Юнь Тяньміна. Чен Сінь не помітила нічого: ані завершення прискорення, ані руху за інерцією, ані маневру розвороту й процесу гальмування. Нарешті, після кількох різких рухів, люк прочинився, й човник освітили зсередини вогні орбітальної станції.
Її зустрічали двоє з чотирьох знайомих супровідників. Вони привіталися без церемоній, із байдужими виразами облич і провели її через майданчик порту до зачинених дверей.
— Докторе Чен, вам потрібно відпочити. Не згадуйте подій минулого. Ми не мали надміру сподівань щодо вашої зустрічі, — сказав представник РОЗ і запропонував увійти в щойно відчинені двері.
Чен Сінь гадала, що це вихід із території космопорту, але натомість виявилося, що це вхід до вузької кімнати-пеналу зі стінами, оббитими темними металевими пластинами. Після того як у неї за спиною зачинилися двері, Чен Сінь збагнула, що на оббивці кімнати відсутні будь-які шви чи з’єднання. Просте умеблювання свідчило про те, що це аж ніяк не місце для відпочинку. Посеред кімнати стояли стілець і невеличкий столик, на якому розташовувався мікрофон. У цю епоху мікрофони майже вийшли з ужитку й використовувалися лише для запису звуку високої якості. Повітря мало їдкий присмак, схожий на запах сірчаних сполук, а на шкірі відчувався невеликий свербіж — вочевидь, повітря було пронизане статичною електрикою. У кімнаті юрмився великий натовп, включно з усіма членами спеціальної групи. Коли обидва супровідники увійшли за нею, байдужі вирази їхніх облич одразу зникли, поступившись місцем збуджено-заклопотаним, як і в усіх присутніх.
— Ця кімната непроникна для софонів, — пояснив хтось Чен Сінь. Так вона дізналася, що людство опанувало технології захисту від присутності постійних споглядачів, хай і в такому невеличкому закритому просторі.
— А тепер, будь ласка, повторіть усе почуте слово в слово. Увесь зміст вашої розмови з усіма деталями. Кожне слово може виявитися вкрай важливим, — сказав начальник штабу флоту.
Члени спеціальної команди один за одним залишили кімнату. Останньою пішла інженерка, яка попередила Чен Сінь, що всі стіни екранованої кімнати перебувають під струмом і їх не можна чіпати.
Залишившись наодинці, Чен Сінь сіла за маленький столик і почала повторювати все, що запам’ятала. За годину і десять хвилин вона закінчила. Жінка випила трохи води й молока, зробила невеличку перерву й почала проговорювати почуте вдруге, а потім і втретє. За четвертим разом їй запропонували переказати почуте з кінця до початку. П’ята спроба відбувалася в присутності групи психологів, які дали їй якийсь психотропний препарат. Вона перебувала в напівгіпнотичному стані й не пам’ятала, що казала. Це тривало шість годин.
Після останньої спроби переказу члени спеціальної команди повернулися до екранованої кімнати. Вони зі сльозами на очах обіймали Чен Сінь, тисли їй руку й казали, що вона чудово впоралася. Але вона відчувала лише тупе оніміння, залишаючись месмеричним запам’ятовувальним пристроєм.
Тільки опинившись у зручній кабіні космічного ліфта на зворотному шляху до Землі, Чен Сінь відчула, що її мозок почав звільнятися від обмежень машини для запам’ятовування. Вона знову стала людиною. Її охопила надзвичайна втома й захлеснула хвиля емоцій, і лише коли вона побачила, як збільшується в розмірах земна блакить, дала волю сльозам. Цієї миті в її голові звучала тільки одна фраза:
Наша зірка, наша зірка…
***
Цими ж хвилинами тридцятьма тисячами кілометрів нижче полум’я перетворювало обійстя Томоко на попіл. У вогні згоріла й сама людиноподібна роботка — аватар софонів. Перед цим вона оголосила світові, що всі софони залишать межі Сонячної системи.
Людство поставилося до її слів із підозрою. Можливо, був знищений лише робот-аватар, а кілька софонів залишилися стерегти Землю й Сонячну систему? Але її слова могли виявитися й правдою: софони — цінний ресурс, а трисоляріани перетворилися на цивілізацію на кораблях, тож іще тривалий час не зможуть виготовити жодного нового софона. Та й стеження за Землею та Сонячною системою вже не мало для трисоляріан критично значення. А якщо кораблі флоту потраплять у ще одну сліпу зону, то назавжди втратять софони, які перебуватимуть у Сонячній системі.
І коли це все-таки станеться, Земля й трисоляріани повністю втратять зв’язок і знову стануть чужинцями у великому Всесвіті. Три століття війни, кривд, образ і жахів перетворяться на ефемерне ніщо, дим, що розноситься глибинами Всесвіту. Навіть якщо вони справді знову зустрінуться, як передбачала Томоко, — це питання далекого майбутнього. Однак наразі жоден із двох світів не міг бути певен, що він має те далеке майбутнє.
Рік 7-й Епохи мовлення. Казки Юнь Тяньміна
Перше засідання Комітету з інтерпретування інформації (КІІ) також відбулося в екранованій від софонів кімнаті. Хоча більшість людей тепер були схильні вважати, що софони дійсно відлетіли, а Сонячна система й Земля стали знову «чистими», було вирішено дотриматися цього запобіжного заходу — головним чином через загрозу безпеці Юнь Тяньміна, якщо софони все-таки лишилися десь неподалік.
До сьогодні був опублікований лише зміст діалогу між Чен Сінь і Юнь Тяньміном, а основний масив розвідданих — казки Тяньміна — лишався повністю засекреченим. У безбар’єрному й відкритому сучасному суспільстві зберігати конфіденційність інформації було вкрай важко, навіть із можливостями ООН та Об’єднаного флоту. Але країни швидко дійшли згоди: якщо тексти казок будуть опубліковані, то в усьому світі розпочнеться неконтрольована хвиля намагань їх витлумачити, що може загрожувати безпеці Юнь Тяньміна. Перейматися його добробутом вартувало щонайменше тому, що він лишався єдиним представником людського світу, інтегрованим у чужинецький соціум. Тож виживання всього людства в майбутньому могло залежати саме від успіхів Юнь Тяньміна.
