Після першого кільця сила тяжіння продовжувала зростати, й пересуватися далі за допомогою вільного падіння було вже небезпечно. На стінах «колодязя» з’явилися два ескалатори — по одному в кожному напрямку. Чен Сінь роздивлялася людей, які їхали поруч із нею чи у протилежному напрямку: вони не надто переймалися своїм зовнішнім виглядом і були одягнені в строкату мішанину, як і жителі земних міст. На стіні «колодязя» мерехтіла значна кількість великих і малих інформаційних вікон, деякі з них транслювали випуски новин із сюжетом про те, як Чен Сінь понад двадцять годин тому сідала в кабіну космічного ліфта на Землі. Але зараз її з усіх боків обступили четверо супровідників, до того ж вона вдягла великі сонцезахисні окуляри, тож лишилася невпізнаною.
Вони проминули ще сім концентричних кілець станції — зі збільшенням радіуса кожного наступного кільця зменшувався кут нахилу площини всередині них. Чен Сінь відчувала, що вони, рухаючись колодязем, буцім пробираються крізь товщу віків. Орбітальна станція нарощувала кільця протягом двох століть: старіші були розташовані ближче до центру, найновіші — скраю. Кожне наступне кільце зводилося з сучасніших матеріалів, тож і мало менш архаїчний за попередні вигляд. Архітектурний стиль і підхід до оздоблення кожного кільця чудово демонстрували особливості часу: від репресивно-байдужого зрівняльного мілітаризму періоду Великого занепаду до романтичного оптимізму другої половини Епохи кризи й ледачого гедонізму та п’янкої свободи Епохи стримування. До четвертого кільця включно всі внутрішні приміщення зводилися одночасно з кільцем, а починаючи з п’ятого, планування стало вільним, тож зведені опісля переборки, стіни й приміщення демонстрували багате різноманіття стилів. Із віддаленням від центру зникали характерні ознаки космічної станції, поступаючись нагромадженню звичних земних атрибутів. Досягнувши восьмого, найвіддаленішого кільця станції, вже важко було стверджувати, що це космос, а не невеличке місто на Землі. Коридор перетворився на пішохідну вулицю зі жвавим рухом, а звична сила тяжіння в 1 g примусила Чен Сінь забути, що вони перебувають на висоті 34 тисячі кілометрів над поверхнею Землі.
Але оманлива картина земного міста швидко випарувалася, коли невеличкий човник доправив їх до місця, звідки знову відкривалася панорама космічного простору. Вхід до цієї зали з пласкою, рівною підлогою був позначений написом «А225». Усередині зали на великому квадраті були припарковані десятки малих космічних літальних апаратів різних форм. Замість однієї зі стін був просто отвір, через який можна було побачити танок зірок, що утворювався внаслідок обертання станції. Недалеко від них засяяло мініатюрне сонце, швидко освітивши всю залу, — один із космічних літальних апаратів щойно запустив двигун, і колір його світіння плавно змінювався з оранжевого на синій. Літальний апарат повільно рушив із місця, швидко прискорився й шмигнув крізь отвір у глибини космосу. Чен Сінь побачила технологічне диво, звичне для тутешніх, але вона так і не могла збагнути, яким чином можна утримувати атмосферу й тиск у не повністю закритому просторі.
Вони пройшли вздовж ряду запаркованих літальних апаратів і дісталися невеличкого вільного місця в кінці зали. Тут стояв одинокий човник, біля якого юрмилася невеличка група людей, які, вочевидь, очікували прибуття Чен Сінь. Цієї миті крізь відсутню стіну до зали повільно зазирнув один із рукавів Чумацького Шляху, яскравим світлом перетворивши простір навколо човника на циферблат годинника, а довгі тіні людей — на рухомі стрілки.
Це була спеціальна група, сформована РОЗ і Об’єднаним флотом для організації зустрічі. Чен Сінь знала більшість із присутніх — вони брали участь у церемонії передачі повноважень Мечоносця сім років тому. Серед них виділявся новий Голова РОЗ, але начальник штабу Об’єднаного флоту був той самий. Найдовші в історії людства сім років залишили незгладимі сліди на їхніх обличчях. Ніхто не сказав ані слова під час рукостискання.
Чен Сінь роздивлялася човник. Сучасні космічні кораблі невеликої дальності польоту мали найрізноманітніші форми, але відійшли від обтічних контурів минулого. Ця модель мала вигляд ідеальної сфери, і Чен Сінь навіть здогадатися не могла, з якого боку розташовані рушії. Завбільшки як середній мікроавтобус, човник не мав імені, а просто позначався реєстраційним номером. Саме цим непоказним кораблем Чен Сінь добиратиметься на зустріч із Юнь Тяньміном, що відбудеться у точці Лагранжа, в системі Земля–Сонце — там човник під дією гравітаційного впливу цих двох масивних тіл залишатиметься в незмінній позиції.
Три дні тому, після проводів Чен Сінь і Ло Цзі, Томоко пояснила представникам Землі деталі зустрічі, наголошуючи на основному принципі комунікації: це лише особиста зустріч Чен Сінь і Юнь Тяньміна, й вона ніяк не стосується протиборчих сторін. Зміст їхньої розмови також має суворо обмежуватися виключно спільними приватними темами, жодні технічні, політичні чи військові деталі влаштування світу Трисоляриса не можуть бути розголошені. Забороняється присутність під час розмови третіх осіб і ведення записів у будь-який спосіб.
Місцем для рандеву була обрана точка Лангранжа L1 на відстані 1,5 мільйона кілометрів від Землі. Зв’язок у відео та аудіоформатах із першим трисоляріанським флотом забезпечуватимуть софони в режимі реального часу.
Навіщо організовувати місце трансляції в глибині космосу за мільйон кілометрів від Землі? Після опанування технології передавання інформації за допомогою нейтрино ізольованість каналу зв’язку на Землі нічим не відрізняється від трансляції посеред космосу. Відповідно до пояснень Томоко це просто данина символізму. Зустріч у ізольованому місці мала продемонструвати, що вона не має нічого спільного з двома світами. Точка Лагранжа була обрана для фіксування більш-менш стабільного місцеперебування Чен Сінь і нормального прийому сигналу, а також з огляду на розповсюджену в трисоляріан практику проводити зустрічі саме в точках рівноваги між двох небесних тіл.
Ця інформація вже була відома Чен Сінь, але зараз їй сказали дещо важливіше.
Начальник штабу Об’єднаного флоту провів Чен Сінь всередину човника, де виявилося напрочуд тісно — розміститися могли щонайбільше четверо людей. Щойно вони сіли, сферична перегородка спереду човника стала прозорою, немов присутні потрапили всередину шолома гігантського скафандра. Можливо, причиною вибору для місії саме цього типу літальних апаратів став широкий кут огляду.
Оскільки сучасні космічні апарати вже не мали фізичних засобів керування й управління цілком здійснювалося за допомогою проєкційних дисплеїв, людині з минулого кабіна здавалася зовсім порожньою, неначе вона випадково зайшла до кабіни літака, в якій ще не встановили начиння. Але увагу Чен Сінь одразу привернули три незвичні речі, вочевидь, встановлені після виготовлення самого човника: три кола — червоне, жовте й зелене — нагадували світлофор колишніх часів і були змонтовані на внутрішній переборці над сферичною передньою перегородкою. Начальник штабу пояснив їх призначення:
— Цими вогниками керують софони. Трисоляріани повсякчас контролюватимуть вашу зустріч і зміст розмови. Якщо вони вважатимуть зміст прийнятним, то світитиметься зелений вогник, якщо бажатимуть попередити про наближення до заборонених тем, то увімкнуть жовтий.
Потім, зробивши довгу паузу, ніби збирався з думками, начальник штабу завершив пояснення щодо червоного вогника:
— Якщо ж вони вважатимуть, що ви вже отримали заборонену інформацію, засвітиться червоний.
Він обернувся і вказав на непроникну частину перегородки позаду них. Чен Сінь побачила закріплений невеличкий металевий об’єкт, що нагадував баластну чушку прадавніх часів.
— Ця бомба так само може бути активована софонами. Вона вибухне за три секунди після того, як увімкнеться червоний вогник, знищивши все.
— З чийого боку? — швидко перепитала Чен Сінь, не переймаючись про свою долю.
— З вашого. За долю Юнь Тяньміна можете не хвилюватися. Томоко чітко пояснила, що буде знищено ваш човник, а йому нічого не загрожує.
