Чен Сінь дуже кортіло обійняти АА й розплакатися в неї на плечі, але вона стримувала себе, жадаючи якомога далі відтермінувати мить, коли ця життєрадісна дівчина дізнається правду. Нехай прекрасні спогади про щасливі часи, які щойно канули в Лету, проживуть трішки довше.
Витяг із «Минулого поза часом»: роздуми про причини невдачі стримування за теорією Темного лісу
Першопричиною невдачі стримування став, звісно ж, невдалий вибір кандидатури на заміщення посади Мечоносця. Це питання ми детально розглянемо в іншому розділі, а тут сконцентруємося на проблемах технічної недосконалості системи стримування.
Після невдачі системи стримування людство спершу схилялося до думки, що головною причиною стала замала кількість гравітаційно-хвильових антен, зокрема демонтаж 20 з 23 уже побудованих на поверхні Землі. Але подібні домисли демонструють нездатність зазирнути вглиб проблеми й зрозуміти істинну причину: за даними моніторингу, в середньому Краплини після контакту із земною поверхнею витратили лише 10 секунд, щоб пробити всі шари кори й знищити антену. Навіть якби вся запланована сотня антен була збудована, на їх знищення пішло б не набагато більше часу.
Ключовою помилкою виявилося те, що система в принципі могла бути зруйнована, хоча людство мало можливість збудувати незнищенну глобальну гравітаційно-хвильову трансляційну систему.
Проблема полягала не в кількості гравітаційно-хвильових антен, а в місцях їх розгортання.
Якби замість 23 майданчиків під землею було збудовано 23 космічних кораблі за проєктом «Гравітації», які безперервно баражували б найвіддаленішими частинами Сонячної системи, то навіть за умови раптового нападу Краплини не змогли б знищити їх усі миттєво — одному чи кільком кораблям удалося б вирватися й зникнути в глибинах космосу.
Подібна тактика значно підвищувала б стійкість системи стримування ще й завдяки вилученню чинника Мечоносця. Це мало б спонукати Трисолярис усвідомити недостатню потужність присутніх у Сонячній системі сил для завдання раптового удару і знищення системи стримування, а відтак необхідність обрання стриманішої політики.
На жаль, «Гравітація» так і залишилася єдиною у своєму роді.
На це було дві причини. Перша — атака «Синів Землі» на гравітаційно-пускову антену в Антарктиці. Через це корабель, оснащений антеною, почав вважатися ще вразливішим об’єктом для нападів людських формувань порівняно з наземними комплексами. Друга — суто економічні розрахунки: через гігантські розміри антени, що генерує гравітаційні хвилі, нею може виступати лише сам корпус корабля. Зважаючи на такі умови, антену треба було виготовляти з матеріалів, які витримували б підвищені навантаження космічних польотів. Тож вартість побудови корабля зростала експоненційно, а витрати на «Гравітацію» майже сягнули вартості спорудження 23 антен на Землі. До того ж після спливання 50-річного періоду піврозпаду вібрувальної струни з виродженого газу, що проходить через весь корпус корабля, її неможливо замінити, тому корабель доводиться знімати із бойового чергування і вводити в експлуатацію новий.
Але справжня причина криється глибоко у свідомості людей, хоча ця правда ніколи не була озвучена, а можливо, й залишилася нез’ясованою: корабель із гравітаційною антеною виявився настільки смертоносним, що лякав своїх творців. Якщо внаслідок атаки Краплин чи з якихось інших причин кораблю, оснащеному гравітаційною антеною, доведеться відлетіти вглиб космосу без шансів повернутися до Сонячної системи, то цілком вірогідно, що на його борту можуть статися події, які перетворять його на новий «Синій простір» чи «Бронзову добу». А можливо, й на щось значно гірше. А за наявності на борту антени, сигнали якої здатні розповсюджуватися по всьому Всесвіту (хоча така загроза існуватиме не довше періоду піврозпаду вібрувальної струни), в руках екіпажу опиниться доля всього людства! Очікування жахливих наслідків розсіювання острівців нестабільності серед зірок розтягнеться до кінця часів.
Зрештою, це було страхом перед самою системою стримування за теорією Темного лісу. Це і є основною характеристикою абсолютного стримування: страх об’єкта й суб’єкта приблизно однаковий.
Перші години Епохи постстримування. Втрачений світ
Чен Сінь підійшла до офіцерів і попросила взяти її на огляд місця виверження. Підполковник, який відповідав за охорону комплексу, негайно направив два автомобілі: один — для неї, інший — для солдатів супроводу. Чен Сінь запропонувала АА залишитися тут, але вона не погоджувалася й наполягала, що має бути поруч. Зрештою АА також сіла в машину до Чен Сінь.
Автомобіль повільно летів над самісінькою землею в напрямку хмари пилу. АА запитала в солдатів, що сталося, але вони й самі не знали. Вулкан вивергався двічі з різницею в кілька хвилин. Один із солдатів сказав, що це може виявитися першим зафіксованим виверженням вулкану на території Китаю.
Він і подумати не міг, що «вулканом» виявиться колишня надія світу на подальше існування — одна з гравітаційно-хвильових антен. Перший викид лави спричинило пробивання Краплиною товщі земної кори, другий — знищення антени та рух Краплини у зворотному напрямку. Оскільки основною причиною вивержень була передача Краплиною в ґрунт величезної кінетичної енергії, а не викид розплавлених мас із мантії, то вони виявилися недовготривалими. А через украй високу швидкість Краплин їх переміщення неможливо було помітити неозброєним оком, тож проникнення та виліт чужоземних об’єктів із земних надр не зауважив жоден свідок.
Під днищем машини на поверхні пустелі Гобі виднілися невеличкі кратери, які утворилися внаслідок розльоту магми й гарячого каміння під час виверження. По мірі наближення до епіцентру вибуху ці вторинні кратери дедалі густішали, а рівну, немов стіл, Гобі затягувало шаром диму від палаючих заростів тамариску. Хоча цей район не був густонаселеним, вони час від часу бачили зруйновані землетрусом старі будівлі. Місцевість нагадувала поле битви, на якому нещодавно припинилися активні бойові дії.
Допоки вони дісталися епіцентру, хмару пилу вже трохи розвіяло, й вона вже не нагадувала гриб, а більше — голову зі скуйовдженою зачіскою, найбезладніші пасма якої забарвлювалися помираючим сонцем у криваво-червоне. Поблизу місця виверження солдати з оточення змусили їхню кавалькаду приземлитися, але Чен Сінь умовила їх пропустити її в охоронюваний периметр. Вони ще не знали, що людський світ програв, і Чен Сінь усе ще була для них Мечоносцем із усіма повноваженнями. Однак АА, хай би як вона не вимагала й не кричала, далі не пропустили.
Більшу частину пилу вже розвіяло вітром, але через клуби диму світло призахідного сонця перетворилося на танець мерехтливих тіней. Чен Сінь пройшла приблизно сто метрів до краю гігантської прірви. Провалля, що утворилося внаслідок атаки Краплини, мало воронкоподібну форму й у центрі сягало вглиб кілька десятків метрів. Густі пасма білого диму все ще клубочилися з прірви, а на її дні розливалося тьмяно-червоне лавове море.
Під ногами в Чен Сінь, на глибині 45 кілометрів, раніше розташовувалася гравітаційно-хвильова антена — циліндр завдовжки 1,5 кілометра й діаметром 50 метрів, підвішений посеред печери за допомогою магнітної левітації, — а тепер від неї залишилися самі уламки, залиті гарячою лавою.
Це повинно було стати її долею — ідеальне завершення кар’єри Мечоносця, який відмовився активувати систему стримування.
Червоне світіння на дні котловану дедалі сильніше спокушало Чен Сінь. Зробивши лише один крок уперед, вона могла нарешті отримати бажане полегшення. Хвилі жару, які накочували на неї, зачаровували, змушували не відривати погляду від тьмяно-червоної лави, поки сміх, що пролунав ззаду, не вирвав її з роздумів.
Чен Сінь обернулася й пішла на звук. У мерехтливому сонячному світлі, просоченому димом, до неї наближалася струнка постать. Вона не впізнала візитерку, поки та не наблизилася впритул, — це була Томоко.
Окрім блідого, вродливого обличчя, Чен Сінь не побачила в робота більше знайомих з їхньої останньої зустрічі рис. Томоко була одягнена в пустельний камуфляж, а пишне волосся, колись зібране на потилиці й прикрашене квіткою, було коротко підстрижене. На шиї метлялася чорна хустинка, як у ніндзя, а за спиною висіла довга катана. Вона мала мужній і героїчний вигляд, проте її виняткова жіночність не зникла повністю: постава й рухи все ще лишалися ніжними й м’якими, немов течія води, але набули смертоносного забарвлення, як податливий, але безжальний зашморг шибениці. Навіть жар, що линув від гігантського провалля, не міг розвіяти принесений нею холод.
