— Звичайна людина, — почулася проста відповідь.

Чен Сінь та АА піднялися з крісел і попрямували до виходу. Боротьба з гравітацією давалася їм важко, тож ноги помітно запліталися. Опинившись назовні, вони не відчули проблем із диханням розрідженим повітрям. В обличчя дмухнув вітерець, принісши прохолоду й освіжаючий трав’яний аромат. Навколишні пейзажі постали у повній красі: блакитно-білі земля та гори, блідо-жовте небо і червоне сонце — все це здавалося фальшиво й невміло розмальованою фотографією Землі. Крім підмінених кольорів, усе інше було начебто знайомим: наприклад, трава різнилася тільки забарвленням, вельми нагадуючи виглядом земні зразки.

Чоловік підійшов до трапа корабля.

— Зачекайте хвилинку. Сходи занадто круті, тож дозвольте допомогти вам спуститися. — Він легко збіг нагору й допоміг першою спуститися Чен Сінь. — Вам слід було довше набиратися сил перед виходом. Поспіх не має сенсу.

Чен Сінь розпізнала в чоловіка виражену вимову часів Епохи стримування.

Його сильні й теплі руки утримували її від падіння, а широка спина затуляла від прохолодного дихання вітру. Вона відчула непереборне бажання кинутися на шию першій людині, яку пощастило отак просто зустріти за сотню світлових років від Сонячної системи.

— Ви прилетіли з Сонячної системи? — запитав чоловік.

— Так, — відповіла Чен Сінь, обережно спускаючись сходами за підтримки чоловіка. Вона відчула, що може довіряти цій людині, тож ризикнула перенести більше ваги свого тіла на його плечі.

— Сонячної системи більше нема, — вимовила АА, присідаючи на верхній майданчик трапа.

— Я це знаю. Ще хтось урятувався?

Чен Сінь зробила перші кроки поверхнею планети, зануривши ноги у м’яку траву. Потім втомлено присіла на нижню сходинку трапа й похитала головою.

— Швидше за все, ні.

— Отакої… — чоловік кивнув і почав ізнову підніматися по трапу, щоб допомогти АА. — Мене звуть Ґуань Їфань, і я дійсно очікував тут на ваше приземлення.

— Звідки тобі стало відомо, що ми прямуємо саме сюди? — запитала АА, простягаючи йому руку.

— Ми отримали передачу вашої гравітаційної хвилі.

— Ти з екіпажу «Синього простору»?

— Ха, якби ви поставили це запитання іншим людям, які нещодавно полетіли звідси, то вони подумали б, що ви несповна розуму. Історія «Синього простору» та «Гравітації» — то справи далекого минулого. Однак я справді прибулець із минулого. Я був науковцем, прикомандированим до екіпажу «Гравітації». Останні чотири століття провів у стані гібернації й прокинувся лише п’ять років тому.

— А де зараз перебувають «Синій простір» і «Гравітація»? — спитала Чен Сінь, ухопившись за поручні трапа й силкуючись піднятися. Вона дивилася, як Ґуань Їфань допомагав АА спуститися сходами.

— У музеях.

— У яких? — уточнила АА, так міцно тримаючись за Ґуань Їфаня, що він практично ніс її на руках.

— У Світах І та ІV.

— А скільки їх усього?

— Чотири. І ще два готові до освоєння.

— А де розташовані ці світи?

Ґуань Їфань обережно опустив АА на землю й розсміявся.

— Моя вам порада на майбутнє: кого ви не зустріли б надалі — людину чи представника іншої розумної раси, — за жодних обставин не питайте, звідки він. Це базове правило ввічливої поведінки у Всесвіті, як-от не питати про вік жінок на Землі… Але я все-таки наважуся спитати, скільки вам виповнилося?

— Наш вік не корелює із зовнішнім виглядом, — відповіла АА, сидячи у траві. — Їй виповнилося сімсот років, а я маю п’ятсот.

— Докторка Чен Сінь майже не змінилася за чотири століття.

— То ви знайомі? — запитала АА, роздивляючись Ґуань Їфаня.

— Я бачив її в інформаційних повідомленнях, які ми отримували чотири століття тому ще на борту корабля.

— Скільки загалом людей на цій планеті? — перервала їх Чен Сінь.

— Лише ми троє.

— То твій світ іще кращий за цю планету? — здивовано запитала АА.

— Ти говориш про природне середовище? Звісно, ні. Подекуди атмосфера заледве придатна для дихання, незважаючи на століття тераформувань. Ця планета — одне з найкращих місць для життя з усіх, бачених нами. І ще одна важлива деталь, докторе Чен Сінь: ми раді вітати тут вас обох, але за жодних обставин не визнаємо вашого титулу власності на це місце.

— Я давно відмовилася від будь-яких претензій щодо цього, — відповіла Чен Сінь. — То чому ви не оселилися в такому гарному місці?

— Занадто небезпечно, бо сюди часто навідуються нетутешні.

— Інші форми життя? Інопланетяни? — вибухнула АА.

— Так. Ця ділянка розташована дуже близько до центру рукава Оріона. Тут проходять два жваві маршрути.

— Тоді що ти тут робиш? Просто чекаєш на нас?

— Ні, я прибув у складі дослідницької команди. Вони вже полетіли, а я вирішив дочекатися вашого прибуття.

Через десять годин вони зустріли прихід ночі на поверхні Блакитної планети. На небі бракувало Місяця, але порівняно із Землею зоряне небо на вигляд було набагато яскравішим. Чумацький Шлях нагадував море срібного вогню, що відкидало їхні тіні на траву. Насправді це місце було не набагато ближче до центру нашої галактики порівняно з Сонячною системою. Однак увесь простір між цими світами, всі 287 світлових років були переповнені хмарами міжзоряного пилу, тож Чумацький Шлях мав значно тьмяніший вигляд із Сонячної системи.

Під яскравим світлом зірок вони помітили, що трава ніби почала рухатися. Чен Сінь і АА спочатку подумали, що це ілюзія, спричинена поривами вітру, але потім збагнули, що зарості ворушаться прямо в них під ногами, дивно при цьому шурхочучи. Ґуань Їфань пояснив, що ця синя трава здатна переміщуватися у просторі, а корені виконують функцію органів руху. Спостерігаються цілі сезонні міграції морів трави в інші широти, здебільшого це відбувається саме вночі. Почувши таку новину, АА пожбурила травинку, яку розминала між пальцями. Ґуань Їфань запевнив, що ця трава — все-таки флора, а не фауна, вона не має нервової системи й отримує поживні речовини завдяки фотосинтезу. Інші представники рослинного світу цієї планети також мали здатність переміщуватися в просторі. Він вказав їм на далекі гори, вкриті лісами, які зараз також почали рухатися. Дерева переміщувалися значно швидше за трав’яне море, нагадуючи армію на нічному марші.

Ґуань Їфань вказав на ділянку нічного неба, де скупчення зірок було рідшим.

— Погляньте туди. Буквально кілька днів тому там можна було побачити Сонце. І воно виднілося чіткіше та яскравіше, ніж тутешня зірка з поверхні Землі. Звісно, це було Сонце 287-річної давнини. Воно зникло в день відльоту дослідницької команди.

— Сонце вже не випромінює світла, воно тепер розлилося на гігантській площині. Думаю, його навіть можна роздивитися звідси за допомогою звичайного телескопа, — відповіла АА.

— Нічого ти не побачиш, — похитав головою Ґуань Їфань, вказуючи на порожню ділянку нічного неба. — Навіть якщо ти повернешся туди, то не відшукаєш жодних доказів існування Сонячної системи. Там тепер просто порожня ділянка космосу. Бачені вами двовимірні зображення Сонця та планет насправді були побічним ефектом вивільнення енергії у процесі переходу тривимірної матерії у двовимірний світ. Те, що ви бачили, було не двовимірною матерією, а заломленням електромагнітних хвиль на роздільній лінії між двовимірним і тривимірним просторами. Після вивільнення енергії все зникає. Двовимірна Сонячна система назавжди втрачена для тривимірного простору.

— Чому це? — здивувалася Чен Сінь. — Тривимірний світ лишається ж видимим при погляді з чотирьох вимірів.

— Це правда. Я бачив цю картину на власні очі. Але подібна проєкція не спрацьовує у разі зменшення кількості вимірів. Тривимірний світ має товщину, а отже, координату, яка здатна прийняти й розсіяти світло з виміру з вищим числом, тим самим роблячи його видимим із чотиривимірного світу. А позаяк двовимірний світ не має товщини, світло тривимірного світу проникає крізь нього безперешкодно. Двовимірний світ абсолютно прозорий, саме тому й невидимий для нас.