— Від Сонячної системи нас відділяє 286,5 світлового року, — повідомив штучний інтелект корабля.

— Тобто там минуло 286 років? — перепитала АА, ніби прокинувшись від сну.

— З точки зору їхньої системи відліку — так.

Чен Сінь лише тихенько зітхнула: хіба для нинішньої Сонячної системи є різниця, минуло 286 років чи 2,86 мільйона років? Але, схоже, вона дещо збагнула.

— У який момент там припинився перехід у дво­вимірність?

АА й собі замислилася, почувши запитання. Чи можна було запрограмувати той крихітний шматочок паперу, аби розширення двовимірного простору зупинилося зазначеної миті? Ані Чен Сінь, ані АА не мали жодних теоретичних знань про двовимірний простір чи про трансформацію тривимірного світу, але їхня інтуїція підказувала, що це навряд чи можливо. Наявність якогось алгоритму дій чи програми зупинки, вбудованих у двовимірний простір, здавалася занадто фантастичним припущенням.

То перетворення ніколи не припиниться?!

Найліпшим рішенням буде просто викинути з голови думки про це.

DX3906 за всіма параметрами нагадувала Сонце. Коли «Зоряне кільце» тільки-но розпочало сповільнюватися, ця зірка нічим не відрізнялася від сонму інших, але щойно криволінійний двигун вимкнувся остаточно, DX3906 перетворилася на розпечений диск, який мав колір світіння, дещо червоніший за сонячне.

Після запуску термоядерного двигуна тиша на борту знову поступилася звичному гудінню під акомпанемент легких вібрацій корпусу. Штучний інтелект корабля проаналізував дані, отримані системою моніторингу, й підтвердив характеристики цієї зоряної системи, здобуті раніше за допомогою спостережень: довкола DX3906 оберталися дві кам’янисті планети. Та, що перебувала далі від зірки, за розмірами дорівнювала Марсу, проте не мала атмосфери й нагадувала мертву пустелю. Чен Сінь і АА, не довго думаючи, нарекли її Сірою планетою. Інша планета, з меншим радіусом орбіти, приблизно відповідала розмірам Землі, іншими характеристиками також нагадувала рідну планету: кисневмісна атмосфера, очевидні ознаки існування життя. Проте тут не було жодних слідів ведення сільського господарства чи промислового виробництва. Вона логічно отримала назву Блакитної планети.

АА була втішена, що результати її дослідження виявилися правильними. Понад чотириста років тому вона зробила відкриття, що ця зірка не гола й довкола неї обертаються планети. Саме завдяки цій роботі вона познайомилася з Чен Сінь і стежка її життя звернула в напрямку, який привів її сюди. Доля може дуже дивувати: коли вона чотири століття тому роздивлялася цей далекий світ у телескоп, хіба могла навіть мріяти, що побачить його колись на власні очі?

— Ти вже тоді могла побачити ці дві планети? — запитала Чен Сінь.

— Ні, звісно. Їх не було помітно у видимому діапазоні світла. Припускаю, що крізь новіші телескопи Системи раннього сповіщення уже з’явилася можливість роздивитися планети, але мені доводилося лише аналізувати дані, отримані від ефекту гравітаційної лінзи самої зірки… Я навіть зробила припущення про те, який вигляд мають ці дві планети. Й ось тепер я бачу, що майже не помилилася.

«Зоряне кільце» за 52 години здолало відстань у 286 світлових років, що відділяла Сонячну систему від DX3906, проте подорож у 60 астрономічних одиниць на досвітловій швидкості — від краю цієї зоряної системи до Блакитної планети — тривала цілих вісім діб. Коли корабель достатньою мірою наблизився до планети, Чен Сінь і АА змогли побачити, що новий світ нагадував Землю лише здалека: звична синява виявилася не кольором океанських хвиль, а забарвленням рослинності на суходолі. Тутешній океан насправді був блідо-жовтого кольору й вкривав лише п’яту частину поверхні небесного тіла. Блакитна планета виявилася холодним світом: лише третину суші встеляла синювата рослинність, решта суходолу потопала в снігах; більша частина океану була вкрита кригою, незамерзлими лишалися тільки невеликі ділянки біля екватора.

«Зоряне кільце» вийшло на стабільну орбіту Блакитної планети й розпочало повільно знижуватися. Цієї миті штучний інтелект корабля зробив важливе повідомлення:

— З поверхні планети транслюється електромагнітний сигнал, вочевидь синтезований розумними істотами. Це навігаційний маяк із позначенням місця посадки, що передається в кодуванні за стандартом, який використовувався на початку Епохи стримування. Мені керувати згідно з його вказівками?

Чен Сінь схвильовано перезирнулась із АА і віддала наказ:

— Так! Приземлюємося відповідно до його вказівок.

— Очікується перевантаження до значень у 4 g. Будь ласка, займіть місця у протиперевантажувальних кріслах. Щойно ви опинитеся в безпеці, зниження продовжиться, — відповів штучний інтелект корабля.

— То це він? — схвильовано перепитала АА.

Чен Сінь лише заперечливо похитала головою: у минулому щасливі миттєвості її життя були короткими проміжками між низкою катастроф, руйнацій і винищен­ня, тож вона боялися повірити в удачу.

Чен Сінь і АА опустилися в протиперевантажувальні крісла, які одразу огорнули їх зусібіч, неначе затулили від світу великими долонями. «Зоряне кільце» розпочало сповільнення й під акомпанемент серії сильних струсів увійшло в щільні шари атмосфери Блакитної планети. Усе поле зору на зображенні, яке транслювала система спостереження корабля, заполонила синьо-біла панорама континентів.

За двадцять хвилин «Зоряне кільце» здійснило посадку в районі екватора планети. Штучний інтелект наказав Чен Сінь і АА залишатися в кріслах іще впродовж десяти хвилин, аби їхні тіла адаптувалися до сили тяжіння Блакитної планети, яка була близькою до земної. Крізь ілюмінатори та на інформаційних вікнах системи спостереження було видно, що корабель сів посеред синьої луки, розташованої у передгір’ї, — неподалік виднілися засніжені верхівки гір. Небо було того ж блідо-жовтого кольору, що й океан при погляді з космосу, а небосхилом пливло тутешнє світло-червоне сонце. Зараз на Блакитній планеті був полудень, але кольори неба та сонця навіювали згадки про сутінки на Землі.

Проте ані Чен Сінь, ані АА не роздивлялися довколишніх пейзажів, оскільки всю їхню увагу захопив невеличкий транспортний засіб, припаркований неподалік «Зоряного кільця». Він був лише чотири-п’ять метрів заввишки, мав темно-сірий обтічний корпус і крихітне хвостове оперення. Здавалося, що цей човник був спроєктований не для польотів у атмосфері, а для спуску з орбіти на землю.

Поруч із човником стояв чоловік, одягнений у білу куртку й темні штани. Пориви вітру, здійняті посадкою «Зоряного кільця», скуйовдили його волосся.

— Це він? — нервово запитала АА.

Чен Сінь заперечливо похитала головою: навіть здалеку було зрозуміло, що це не Юнь Тяньмін.

Чоловік рушив морем синьої трави до «Зоряного кільця». Він крокував повільно, а його хода й постава демонстрували ознаки фізичного виснаження. На обличчі не було помітно слідів здивування чи хвилювання, ніби приліт «Зоряного кільця» відбувся за розкладом. Не дійшовши десяти метрів до корабля, він зупинився посеред заростів трави й став терпляче чекати.

— А він вродливий, — відзначила АА.

На вигляд чоловікові було близько сорока років, він мав азійські риси обличчя й справді був вродливішим за Юнь Тяньміна: мав широке чоло й мудрий та водночас ніжний вираз очей. Здавалося, що жодна подія у Всесвіті не здатна його здивувати, хіба що змусить сильніше замислитися про таємниці буття. Він підняв руки й описав ними коло біля голови, вочевидь демонструючи уявний шолом. А потім помахав рукою та похитав головою, запевняючи, що їм не знадобляться скафандри на поверхні планети.

— Склад атмосфери: оксиґен — 35%, нітроґен — 63%, вуглекислий газ — 2%, незначна концентрація інертних газів. Придатна для дихання, але атмосферний тиск дорівнює лише 53% стандартного земного. Не раджу вдаватися до значного фізичного навантаження після виходу з кабіни, — пролунав голос штучного інтелекту корабля.

— А що за істота стоїть біля корабля? — запитала АА.