Чен Сінь не змогла стримати сліз.

Від першого пробудження в Епосі стримування їй ніяк не вдавалося повністю інтегруватися в нові реалії — вона постійно відчувала, що програє боротьбу з часом. Але Чен Сінь і подумати не могла, що ще через пів століття почуватиметься як удома тут, на темному боці Юпітера, за 800 мільйонів кілометрів від рідної планети. Здавалося, що пара гігантських рук згорнула всю милу її серцю картину в циліндр і розмістила в цьому світі, який обертався перед її очима.

Чен Сінь у супроводі Цао Біня ввійшла в коридор із нульовою гравітацією. Це була труба, в якій люди рухалися, тримаючись за буксирувальний трос. Щільні потоки пасажирів із ліфтів, що прибували з усіх кінців «поверхні», збиралися в цьому коридорі, аби потрапити за межі міста. Уздовж круглої стіни коридору блимав ряд інформаційних вікон, що здебільшого транслювали випуски новин чи рекламні ролики. Проте їх кількість була лімітованою, на відміну від нав’язливого мерехтіння вікон у попередні епохи.

Чен Сінь раніше вже завважила, що сліпуча гіперінформаційна ера, здавалося, остаточно канула в Лету, поступившись стриманому, дозованому і впорядкованому поданню інформації. Залишалося тільки здогадуватися, було це спричинено змінами у політичній чи економічній системі нової реальності.

Вийшовши за межі коридору, Чен Сінь побачила, наскільки швидко зірки обертаються над головою — у непідготовленого спостерігача подібна картина цілком могла викликати запаморочення. Кут огляду зоряного неба різко збільшився: вони опинилися на поверхні кола діаметром вісім кілометрів, на верхівці космічного міста. Це був міський космодром із великою стоянкою для човників; більшість місць були зайняті кораблями міжзоряного класу. Обрисами вони мало чим відрізнялися від бачених Чен Сінь понад шістдесят років тому, але, як правило, були менших розмірів, а велика частина взагалі за габаритами нагадувала звичайні автомобілі старих часів. Чен Сінь також зауважила, що двигуни викидають із сопел тьмяніше полум’я, ніж пів століття тому. Колір здебільшого мав синюватий відтінок і не сліпив очей. Швидше за все, сучасні компактні термоядерні двигуни мали значно більший коефіцієнт корисної дії, ніж їхні попередники.

Також одразу впало у вічі яскраво-червоне коло радіусом приблизно 100 метрів, що окреслювало площу, в центрі якої був вихід на космодром. Чен Сінь швидко збагнула його призначення: за його межами експонентно зростала відцентрова сила, яка виникала внаслідок обертання міста навколо власної осі. Тому для запобігання викиданню з космопорту припарковані за межами кола космічні кораблі мусили бути заякорені, а люди мали користуватися спеціальним підмагніченим взуттям.

Холод пробирав до кісток, і лише черговий старт корабля приносив хвилю тепла, яка, однак, швидко розсіювалася. Чен Сінь відчула дрижаки — і не тільки від холоду, а й унаслідок усвідомлення того, що вона зустрілася з космосом абсолютно непідготовленою! Проте навколо неї була атмосфера з нормальним тиском, у якій гуляли пориви холодного повітря. Здавалося, технологія, яку бачила Чен Сінь у минулому та яка забезпечувала підтримання атмосферного тиску в незамкненому космічному просторі, набула розвитку, і тепер звичною справою було підтримання атмосфери в повністю відкритому просторі!

Цао Бінь помітив її здивування.

— Усе, на що ми здатні нині, — це підтримувати прошарок повітря з нормальним тиском завтовшки 10 метрів над «землею».

Хоча він прокинувся не набагато раніше за Чен Сінь, проте вже встиг призвичаїтися до багатьох досягнень цієї доби і, вочевидь, не міг дочекатися, щоб продемонструвати їй дещо захопливіше.

На тлі моря зірок, яке постійно оберталося, Чен Сінь роздивлялася новий світ зведених людьми сховищ.

З цього місця було добре видно 22 космічних міста — більшу частину створених людством поселень на темному боці Юпітера, — ще чотири лишалися поза видимістю, оскільки були перекриті іншими об’єктами. Усі 26 міст (на шість більше, ніж планувалося спочатку) були вишикувані у чотири нерівні ряди. Чен Сінь одразу пригадала човники, які понад шістдесят років тому так само ховалися в тіні уламка астероїда, який грав роль Юпітера під час експерименту. Сусідами Азії І з одного боку були Північна Америка І та Океанія І, а з іншого — Азія ІІІ. Відстань між містами в одному ряду дорівнювала 50 кілометрам, тож вони мали вигляд великих планет при спогляданні із Землі. Наступний ряд із чотирьох космічних міст відділяли 150 кілометрів, тож їхні деталі було вже важче розрізнити неозброєним оком. Найвіддаленіші міста були розташовані на відстані 1000 кілометрів і нагадували моделі справжніх міст у невеликому масштабі.

Чен Сінь спало на думку, що весь кластер космічних міст нагадує зграйку рибок, які ховаються за порогом річки, уникаючи стрімкої течії.

Північна Америка І, яка розташовувалася найближче до Азії І, була ідеальною сферою — друга крайність архітектурного рішення для побудови космічних міст. Більшість із них мали форму еліпсоїда, хоча співвідношення довгих і коротких осей у них різнилося. Невелика кількість міст узагалі були унікальними — подібними до колеса зі спицями чи до веретена, — проте це були винятки.

У затінку інших планет-гігантів розмістилися три кластери, які нараховували 38 космічних міст: 26 — за Сатурном, вісім — за Нептуном і чотири — на темному боці Урана. Ці кластери були ще безпечнішими, але й більш віддаленими та усамітненими.

Раптом одне з міст у першому ряду охопила синя заграва. Здавалося, що посеред космосу з’явилося невеличке блакитне сонце, яке примусило людей і кораблі в космопорту відростити довгі тіні. Цао Бінь пояснив, що це увімкнувся маневровий рушій, який корегує положення міста відносно Юпітера. Кластер не був супутником Юпітера, а обертався синхронно з ним навколо Сонця, трохи за межами орбіти планети-гіганта, постійно лишаючись у її затінку. Але потужна гравітація Юпітера постійно притягувала міста до поверхні планети, через що час від часу доводилося вмикати двигуни для корегування орбіти, що було надзвичайно енергозатратною операцією. Існувала пропозиція перетворити всі міста на штучні супутники Юпітера, а вже після отримання попередження про атаку за теорією Темного лісу змінити орбіти руху міст таким чином, щоб вони опинилися з темного боку планети. Проте, допоки не завершилася розбудова Системи раннього сповіщення й не була доведена її ефективність, жодне з міст не погодилося на такий ризик.

— А тобі щастить! Ти станеш свідком видовища, що трапляється раз на три дні. Дивись! — сказав Цао Бінь, вказуючи рукою в конкретному напрямку.

Чен Сінь поглянула туди і побачила вдалині невеличку білу цятку, яка збільшувалась у розмірах і швидко сягнула діаметра м’ячика для настільного тенісу.

— Європа? — перепитала вона.

— Так, саме вона. Ми зараз максимально наблизилися до її орбіти. Не бійся і твердо стій на ногах.

Чен Сінь намагалася здогадатися, навіщо він озвучив це попередження. Вона звикла, що при спостереженні із Землі більшість небесних тіл здаються нерухомими або рухаються надзвичайно повільно, тож спостерігач не здатен помітити їх переміщення у просторі неозброєним оком. Але її осяйнула згадка про те, що космічне місто не є супутником Юпітера, бо лишається нерухомим відносно планети, а Європа — один із найшвидших супутників: вона обертається навколо Юпітера зі швидкістю приблизно 14 км/с, лишаючись майже стаціонарним об’єктом у системі відліку цієї планети. Тож і швидкість Європи відносно космічного міста є значною, а отже, при зближенні орбіт…

Не встигла Чен Сінь до кінця збагнути, що відбувається, як біла куля почала настільки швидко збільшуватися в розмірах, що це здавалося геть нереальним. За мить Європа затулила собою більшу частину горизонту, еволюціонувавши від маленької кульки до планети великого розміру. Чен Сінь відчула, як верх і низ неначе помінялися місцями, й Азія І почала звалюватися в цей білосніжний світ. Наступної секунди світ діаметром понад три тисячі кілометрів просвистів у них над головами, затуливши весь небокрай. Цієї миті космічне місто фактично ширяло над замерзлим океаном Європи, і можна було чітко розрізнити поперечні смуги на поверхні льоду, як папілярні лінії на відбитку гігантської білої долоні. Порив вітру, збурений близьким прольотом Європи, налетів на Чен Сінь, розхитуючи її, і якби не підмагнічене взуття, то вона не втрималася б на ногах і злетіла у повітря. Навколо неї затанцювали дрібні речі, не закріплені на поверхні космодрому, а кілька кабелів, що зміїлися до запаркованих кораблів, напнулися в повітрі.