Чен Сінь на тривалий час зосталася на самоті, й жодна жива душа не зайшла її провідати. Процедура пробудження цього разу абсолютно відрізнялася від двох минулих — із гіперопікою та невсипним доглядом. З цього можна було зробити два висновки: по-перше, зараз пробудження є рутинною процедурою; а по-друге, про її повернення з гібернації відомо обмеженому колу осіб, як і у випадку з Ло Цзі наприкінці Епохи кризи.

Після того як Чен Сінь поступово відновила здатність керувати власним тілом, вона повернула голову вбік і поглянула у вікно палати. Вона чудово пам’ятала, який вигляд мав світ до її сну: центр гібернації розташовувався на гігантському дереві, що височіло на околицях міста, а їй випала палата в листку-будівлі на самісінькій верхівці, звідки крізь панорамні вікна відкривався захопливий вид на місто-ліс. Але зараз за вікном виднілися кілька непримітних споруд, зведених на землі, які не відрізнялися між собою за формою та дизайном, а на їхніх металевих стінах блищало сяйво сонця. Подібна архітектура викликала стійке відчуття повернення в докризові часи.

У Чен Сінь раптом майнула думка: можливо, вона й не прокинулася після тривалого сну? Може, всі спогади про події Епох стримування та мовлення, хай би якими реальними вони не здавалися, є лише її маренням, сюрреалістичним і фантасмагоричним? Можливо, вона й не виходила тричі з ріки часу, а й досі живе у докризові часи?

Біля ліжка вигулькнуло невеличке голографічне інформаційне вікно, що розвіяло її підозри. Воно мало лише кілька простих кнопок для виклику медсестри та лікаря. Вочевидь, цей медичний заклад спеціалізувався на пробудженні з гібернації, оскільки віконце з’явилося саме тієї секунди, коли Чен Сінь змогла поворухнути рукою. Але воно було крихітним: гіперінформаційний світ з інформаційними вікнами, які вкривали кожну поверхню, відійшов у небуття.

На відміну від двох попередніх пробуджень, цього разу Чен Сінь відновилася значно швидше: коли небо за вікном потемніло, вона вже змогла встати і пройтися по палаті. Чен Сінь швидко збагнула, що в цьому закладі надаються послуги лише базового рівня — лікар оглянув її один раз і пішов. Решту їй доводилося робити самій; навіть душ, попри слабкість, вона приймала самотужки. І якби не замовила їжу через голографічний інтерфейс, то невідомо, чи погодували б її взагалі. Утім, для Чен Сінь це не створювало незручностей — вона так і не призвичаїлася до гіперопіки часів розквіту гуманістичних ідей, коли будь-яка потреба людини вважалася найвищою цінністю. Вона все-таки належала до покоління докризових часів і тепер відчувала дежавю.

Наступного ранку до неї прийшов візитер, у якому Чен Сінь із першого погляду упізнала Цао Біня. Цей учений-фізик, котрий колись був наймолодшим кандидатом у Мечоносці, нині мав вигляд набагато старшого чоловіка зі значним відсотком сивини, хоча й не постарілого на 62 роки.

— Містер Томас Вейд попрохав мене забрати тебе, — озвучив мету свого приходу Цао Бінь.

— Що сталося? — стривожено спитала Чен Сінь, пригадавши умови, за яких її мали розбудити.

— Ми обговоримо це, коли потрапимо на місце, — відповів Цао Бінь після невеликої паузи. — До того я мушу показати тобі новий світ, аби ти змогла правильно оцінити ситуацію.

Чен Сінь, дивлячись на звичайні обриси будинків за вікном, не відчувала новизни цього світу.

— А як твої справи? Ти також проспав усі ці шістдесят із лишком років?

— Я ліг у гібернацію майже одночасно з тобою. Через сімнадцять років був уведений в експлуатацію циркумсолярний прискорювач, і мене розбудили для роботи над фундаментальними дослідженнями. Вони тривали 15 років. Після цього дослідницький напрям став більш прикладним, і необхідність моєї участі відпала. Тож я знову скористався гібернацією й прокинувся два роки тому.

— То які успіхи в розробці кораблів із двигунами криволінійного прискорення?

— Маємо певний прогрес… Але про це потім. — Цао Бінь, очевидно, не хотів обговорювати це питання тут і зараз.

Чен Сінь знову визирнула назовні: здійнявся вітер, і маленьке деревце під вікном зашелестіло листям; на сонце, напевно, набігла хмаринка, бо металеві поверхні будівель потьмяніли. Чи може цей звичний на вигляд світ мати бодай щось спільне з надшвидкісними кораблями?

Цао Бінь прослідкував за поглядом Чен Сінь і розсміявся:

— Ти, напевно, відчуваєш те саме, що й я, коли прокинувся вперше, — повне розчарування цією епохою… Якщо до тебе вже повернулися сили, то вийдемо надвір і подивимося, що воно та як.

Через пів години Чен Сінь, вбрана у білий костюм, вийшла на балкон гібернаційного центру в супроводі Цао Біня. Панорама міста викликала сильне відчуття подорожі в минуле. Коли вона побачила гігантський ліс із дерев-будівель після першого пробудження в Епоху стримування, то шоковано гадала, що вже ніколи не побачить звичайного міського пейзажу, як оцей. Забудова виявилася однотипною й чітко спланованою, ніби весь комплекс будівель зводився одним махом. Здавалося, що перед архітекторами було поставлено завдання абсолютної утилітарності споруд без будь-яких натяків на надлишковий дизайн. Усі будинки мали форму паралелепіпедів без ознак зовнішнього оздоблення, були виконані у спільній сріблясто-сірій металевій гаммі й нагадували Чен Сінь алюмінієві ланчбокси часів її дитинства. Ряди таких акуратних будинків були щільно підігнані один до одного і тягнулися аж до обрію, де місто забиралося на схил гори.

— Де це ми? — запитала Чен Сінь.

— Чорт забирай, чому знову хмарно? Ми так не побачимо протилежного боку. — Цао Бінь не відповів на її запитання, а натомість розчаровано поглянув на небо й розпачливо похитав головою, ніби хмарна погода направду могла перешкодити розумінню Чен Сінь цього нового світу. Але вона швидко збагнула, що не так із небом.

Сонце пливло попід хмарами.

Цієї миті хмари почали розступатися, і між ними швидко виникали великі розриви. Через них Чен Сінь не побачила очікуваної блакиті, а натомість вгледіла… іншу землю. Вона, як і все довкола, була щільно засіяна однотипними будівлями, на які Чен Сінь дивилася «униз», чи то пак, «уверх». Тепер стало зрозуміло, що за «протилежний бік» згадував Цао Бінь. І гора на обрії виявилася не горою, а заокругленням площини, яка здіймалася в небо й опинялася у них над головами. Чен Сінь подивилася у протилежному напрямку і побачила аналогічну картину: земля здиблюється на горизонті й підіймається до «протилежного боку». Світ мав вигляд величезного циліндра.

— Це космічне місто Азія І, заховане на темному боці Юпітера, — Цао Бінь нарешті відповів на її запитання.

Новий світ, що секунду назад здавався знайомим і звичним, знову абсолютно її приголомшив. І тільки зараз Чен Сінь зрозуміла, що остаточно прокинулася.

У другій половині дня Цао Бінь із Чен Сінь поїхали до північного шлюзового термінала міста. За усталеною практикою центральна вісь усіх космічних міст була зорієнтована по лінії північ-південь.

На зупинці біля центру гібернації вони сіли у звичайний на вигляд автобус, який, хоча й був на електричній тязі, їхав землею, а не летів над її поверхнею. У старі часи подібний транспорт міг курсувати будь-де на Землі, не привертаючи надмірної уваги мешканців. Автобус виявився переповненим, і Чен Сінь із Цао Бінєм насилу відшукали два останні вільні місця в кінці салону, а тим, хто зайшов за ними, вже довелося їхати стоячи. Чен Сінь намагалася пригадати, коли востаннє так їздила — ще у докризові часи вона змогла досить рано відмовитися від поїздок у переповненому громадському транспорті.

Автобус рухався неквапом, тож Чен Сінь могла спокійно роздивлятися навколишні пейзажі. Тепер кожна деталь мала для неї нове значення. Вона спостерігала, як автобус проминає коробки будівель, оточені хирлявими зеленими насадженнями й блакиттю басейнів. Побачила дві школи із синім покриттям спортивних майданчиків. Роздивилася, що бурий ґрунт обабіч доріг на вигляд не дуже відрізняється від звичного земного. Широколистяні дерева, які нагадували стеркулії, перемежовувалися з білбордами. Більшість товарів чи брендів були Чен Сінь невідомі, але стилістику реклами певних категорій товарів було легко розпізнати.