Цього начальника перевели на його теперішню посаду у відділі маркетингу всього лиш місяці три тому — до того він працював у відділі розробки продукції. Проте він не переставав давати Джійон поради щодо рекламних стратегій і їх реалізації, які були засновані на «його власному досвіді у сфері маркетингу». Плавно ці поради переходили у сумнівні компліменти: «У тебе дуже красива форма лиця і ніс, от зробити би тобі ще операцію на повіки[25] — і взагалі будеш незрівнянною красунею». Тоді він спитав, чи є у Кім Джійон хлопець, пояснивши свою зацікавленість тим, що «забивати гол цікавіше, коли поряд з воротами стоїть воротар» і продовжуючи свій монолог масними жартами з категорії «18+», наприклад: «Хай є дівчата, які не робили цього ні разу, але нема таких, які, пізнавши заборонений плід, займалися цим лише раз». При цьому начальник не забував постійно підливати Джійон алкоголь. Вона спробувала зупинити його, пояснюючи, що й так випила уже забагато, і що їй ще потрібно якось добратися додому, але її мучитель лиш сміявся:
— Та що ти переживаєш, глянь, скільки тут дужих парубків, які готові провести тебе аж до дому!
«Та певно, через вас я й найбільше хвилююся» — подумки відповіла йому Джійон, непомітно виливаючи алкоголь у порожні стакани і миски, що стояли на столі.
Коли на годиннику було уже за північ, начальник маркетингового відділу, востаннє наповнивши кухоль Кім Джійон пивом, повільно піднявся з-за столу, похитуючись. Він, перекрикуючи всіх у ресторані, викликав по телефону шофера і сказав:
— Моя донька — студентка університету, що тут неподалік. Вона така молодець, допізна вчиться в бібліотеці і зателефонувала таткові, щоб я її забрав, бо їй страшно йти так пізно додому самій. Так що прошу мене вибачити, але я змушений вас покинути. Кім Джійон, цей келих ви маєте випити до дна!
Терпець у Джійон уривався. «Якщо ти і далі так будеш поводитися, хтозна, чи не доведеться колись твоїй дорогій дочці розплачуватися за твої ж гріхи, опинившись на моєму місці», — подумала вона. Кім Джійон раптом відчула, що таки сп’яніла, і написала хлопцю, щоб той її забрав, але відповіді так і не дочекалася.
Після того, як начальник поїхав, усе затихло. Всі розбилися по групках і тихо розмовляли між собою, кілька людей вийшли покурити, а однієї із дівчат з компанії-клієнта взагалі не було ніде видно. Хтось запропонував було розпочати другий раунд і продовжити посиденьки у іншому місці, але Кім Иншіль відмовилась і разом зі своєю командою відкланялася. Иншіль одразу ж викликала таксі і поїхала додому до хворої матері, а Джійон запропонувала співробітнику відпочити трохи і випити по банці кави на стільчиках цілодобового магазинчику поряд. Джійон надіялася, що холодна кава протверезить її, але натомість тіло наздогнала моментальна втома після декількох годин, проведених у постійному напруженні, і Кім Джійон заснула просто там, за столиком, заляпаним залишками рамьону. Як не намагався колега її розбудити, Джійон спала мертвим сном.
Як на зло, саме в той момент їй зателефонував її хлопець. Джійон не вдавалось розбудити, тому її співробітник вирішив відповісти на дзвінок, щоб попросити хлопця приїхати і забрати дівчину, але це було помилкою.
— Доброго вечора, я колега Джійон...
— Де вона?
— Джійон спить, тому я підняв трубку.
— Що ти сказав?! Спить? Що відбувається? Ти взагалі хто такий?
— Ні-ні! Це не те, що ви подумали! Джійон просто трохи перебра... — намагався врятувати ситуацію колега.
— Негайно дай їй трубку!
Зрештою, вечірня пригода закінчилась добре — хлопець Джійон таки приїхав — і на спині дотягнув її до дому. Але із закінченням пригоди прийшов кінець і їхнім стосункам.
На роботі Джійон оточували справді добрі люди, тому офісне життя було не таким складним, не таким стресовим і не настільки втомлювало, як вона боялась спочатку. Зарплата теж радувала — Кім Джійон часто вгощала свого хлопця, вона купила йому сумку, гаманець і багато одягу. Іноді Джійон давала йому гроші на таксі. Натомість бойфренд багато часу став проводити, очікуючи на неї — він чекав, поки вона закінчить роботу, чекав, коли у неї будуть вихідні, щоб провести час разом, чекав, коли їй нарешті дадуть відпустку, щоб поїхати кудись. Кім Джійон не могла ніяким чином впливати на те, о котрій годині закінчиться її робочий день, та й про вихідні та відпустки її повідомляли в останню чергу, не даючи можливості вибирати зручні дати, адже в команді вона була наймолодшою. Хлопець чекав на її повідомлення та дзвінки — зрозуміло, що на роботі у Джійон не було можливості часто говорити з ним по телефону чи відповідати на його смс-ки. Він дорікав Джійон за це і постійно допитувався, чому вона не може написати хоча б коротку смс-ку по дорозі на роботу, під час обідньої перерви чи знайшовши вільну хвилинку протягом довгого робочого дня. Джійон розуміла, що проблема полягає не стільки у тому, що у неї геть немає часу, а в тому, що її голова завжди була забита іншими думками та проблемами, і їй просто було не до цього. Їхня пара нічим не відрізнялася від сотень таких самих молодих пар, у яких один із закоханих працював в офісі, а інший — навчався.
Окрім всього цього, Кім Джійон постійно почувала себе винною за те, що не може належним чином допомагати своєму хлопцю з підготовкою і пошуком роботи. Вона чудово пам’ятала, як свого часу він підтримував її у такій самій ситуації. Спогади про той тяжкий період і його підтримку викликали у неї такі сильні приливи ніжності до хлопця, що німіли руки. Але щоденне життя Кім Джійон нагадувало поле бою, на якому вона була змушена безупинно виборювати своє право на місце під сонцем, і ця постійна боротьба не залишала місця на те, щоб піклуватися про когось, окрім себе самої. Розчарування накопичувалося між ними, немов пилюка, що збирається на холодильнику чи на верхній поличці шафки у ванній — її ніби й видно, і ніби й пасувало би прибрати, але руки ніколи не доходять. Таким чином Кім Джійон і її хлопець поступово віддалялися одне від одного, а той вечір, коли Джійон напилася на діловій вечері, став останньою пилинкою, яка остаточно розсварила їх.
Її хлопець знав, що Джійон собі ніколи не дозволяла напиватися до відключки, він розумів, що в той вечір у неї не було іншого вибору, адже її примушували старші за неї ділові партнери, і що між нею та тим співробітником, який підняв трубку замість Джійон, нічого немає. Та це все й не було важливо. На глибоко затаєні образи, які накопичувалися так довго, що, здавалося, уже давно перетворилися на височезний стіг сіна, упала іскра полум’я, яка враз розрослася до небачених масштабів і спопелила усі ті ніжні почуття, що ще тліли у їхніх серцях.
Після розставання Кім Джійон декілька разів сходила на побачення наосліп. Деякі з цих побачень пройшли успішно, і вона ще кілька разів ходила з цими хлопцями на повторні побачення у кіно чи в ресторан. Усі потенційні партнери були набагато старші за неї, мали непогану кар’єру і, як здогадувалася Джійон, більшу зарплату. Вони робили те, що колись лежало на плечах Джійон у стосунках — оплачували ресторани, купували квитки в кіно та театр і дарували їй подарунки. Та ні до кого у неї не виникло почуттів, тому серйозних стосунків із цих побачень так і не вийшло.
Компанія, у якій працювала Кім Джійон, прийняла рішення створити відділ планування. Увесь цей час робота компанії базувалася на тому, що вони знаходили клієнтів, у яких була уже готова маркетингова стратегія і чітко проставлені цілі, а вони допомагали їх реалізувати. Але така робота створювала постійні обмеження, адже їм доводилося догоджати клієнтам за всіма пунктами. Тепер вони хотіли піти іншим шляхом — створювати маркетинговий проект самостійно, а під нього уже підбирати клієнтів, пропонуючи їм готову стратегію. Хоча такий підхід не гарантував моментального доходу, у перспективі модель ділових стосунків, у яких компанія займає позицію лідера, за яким йтиме клієнт, обіцяв стабільний приріст і значні прибутки. Більшість працівників були дуже зацікавлені у новому напрямку, і Джійон не стала винятком. Кім Иншіль назначили начальником нового відділу, і Кім Джійон підійшла до неї, щоб попросити взяти її в команду:
