Кількість жінок, які скористалися своїм правом на декретну відпустку, зросла з 20% у 2003 році до 50% у 2009 році, тобто і досі четверо з десяти жінок працюють, не використовуючи право на декрет узагалі[21]. Звісно, варто зазначити, що у цій статистиці не враховувалися жінки, які просто пішли з роботи після того, як вийшли заміж і народили дітей. Кількість жінок на керівних посадах повільно росла з 10,22% у 2006 році до 18,37% у 2014 році, тобто становила менше ніж двоє жінок з десяти[22].
— То чим займається тепер ця дівчина?
— А вона минулого року успішно здала держіспит на отримання ліцензії юриста. Це ж була величезна новина, яку обговорювали в нашому університеті, бо серед наших випускників таких уже давно не було. Вони навіть вивісили плакат на честь цього, не пам’ятаєш?
— Ой, точно, пригадую! — вигукнула Джійон. — Я ще тоді подумала, яка вона молодець.
— Хіба це не смішно? Спочатку вони жалілись, що розумні жінки для них — проблема. А коли вона здала держіспит на юриста, при чому без їхньої допомоги, вони почали трубити по всіх усюдах і вивішувати плакати: «Дивіться! Це наша випускниця!»
Кім Джійон почало здаватися, що вона стоїть на вузькій вуличці, окутаній густим туманом, і коли у другому семестрі компанії почали вивішувати оголошення про відкриті вакансії, з’явилося відчуття, що цей туман згущується, конденсується і падає холодним дощем на її голе тіло.
Кім Джійон хотіла працювати у якійсь компанії, яка була б пов’язана з харчовою індустрією, але для початку вирішила подати заявки у всі більш-менш великі компанії, незалежно від сфери їх діяльності. Вона не отримала відповіді від жодної зі сорока трьох компаній, у які відправляла свої документи. Тоді вона вирішила розіслати заявки у 18 компаній трохи меншого масштабу, які проте показували стабільний ріст з року в рік, але і вони не відповіли Джійон. Її подрузі Юн Хеджін час від часу вдавалося пробитися на етап відбіркових тестів чи навіть дійти до етапу співбесід, але жодного разу вона не отримала пропозицію роботи. Тоді дівчата вирішили розсилати свої резюме у всі компанії, які вивішували оголошення про прийом на роботу. В один з таких разів, коли Джійон за інерцією відправила чергову заявку, навіть не виправивши при цьому назву компанії у супровідному листі, їй нарешті прийшла відповідь. Кім Джійон запросили на співбесіду.
Вона спробувала знайти якусь інформацію про цю компанію. Як виявилось, вони виробляли іграшки, канцелярські товари та аксесуари для дому. Нещодавно вони підписали контракт з відомим зірковим агентством, який передбачав розміщення зображень та карикатур знаменитостей на продукції компанії, що дало їй поштовх до розвитку. Здавалося б, звичайні іграшки, щоденники, чашки та інші звичні речі починали продаватися із шаленою швидкістю, як тільки на них розміщували портрети знаменитостей. Джійон стало некомфортно — працювати в компанії, яка витягує гроші з кишень дітей? Вона була не впевнена, чи хоче бути частиною такого бізнесу, але що ближче насувався день співбесіди, то більшою ставала її симпатія, і, врешті-решт, Джійон щиро захотіла, щоб її взяли.
Напередодні співбесіди Кім Джійон до ночі репетирувала із сестрою можливі питання та відповіді на них. Коли годинник пробив першу ночі, вона товстим шаром нанесла на лице зволожувальний крем і лягла в ліжко, та сон ніяк не приходив. Джійон лежала на спині нерухомо, щоб не розмазати крем по подушці, і їй вдалось заснути лише перед самим світанком. Джійон снилися дивні сні, без початку та кінця. Вона прокинулася розбитою, і навіть макіяж не міг цього приховати. Ніби цього було недостатньо, по дорозі на співбесіду Кім Джійон умудрилася задрімати в автобусі і пропустила свою зупинку. Хоча часу було більш ніж достатньо, вона вирішила зловити таксі, щоб не хвилюватися і приїхати вчасно. Акуратно зачесаний дідусь-водій таксі, глянувши на Джійон у дзеркалі заднього виду, спитав, чи вона часом не їде на співбесіду, на що вона відповіла одним словом: «Так».
— Ти знаєш, я ніколи не беру жінок першим пасажиром за день. Але тебе я вирішив підвезти, бо я зразу подумав, що ти, мабуть, їдеш на співбесіду, — похвалився таксист.
Джійон на секунду оторопіла — вирішив підвезти? На секунду вона подумала, що це водій пропонує підвезти її безплатно, але тоді вона зрозуміла, про що саме він говорить. «Тобто, він очікує, що я йому подякую за те, що він дозволив мені скористатися його послугами за гроші? Вдає із себе такого турботливого, а сам не розуміє, що ображає жінок таким чином», — Джійон хотілося йому щось сказати, але не було бажання розпочинати даремну суперечку, тому вона просто відкинулася на сидінні, заплющивши очі.
Співбесіду проходили по троє. У групі з Кім Джійон було ще двоє дівчат такого ж віку, як вона. Усі троє, ніби змовившись, були одягнуті у темно-сірі костюми, мали стрижку-каре, довжиною трохи нижче вух, і губи, підмальовані рожевою помадою. Інтерв’юери читали їхні резюме, ставили питання про освіту, уточнювальні запитання про певні моменти з резюме, які їх зацікавили, після чого перейшли до питань про компанію, бачення перспектив розвитку галузі та маркетингові стратегії. Усі ці питання були очікувані, усі троє дівчат відповідали впевнено і без вагань. Останнім питання поставив чоловік середніх літ, який сидів у кінці стола і весь цей час лише мовчки кивав:
— Уявімо, що ви на зустрічі з компанією-партнером. А представник компанії-партнера починає, скажімо так, розпускати руки — обіймає вас за плечі, гладить по талії... Розумієте, про що я? Так? Що ви будете робити в такому випадку? Послухаємо спочатку Кім Джійон.
Джійон на хвилинку розгубилася, не знаючи, що сказати. Показувати свою розгубленість вона не хотіла, і при цьому розуміла: занадто жорстка відповідь може позбавити її здобутих балів, тому спробувала дати нейтральну відповідь:
— Я би спробувала придумати якийсь привід, щоб покинути приміщення: сказала б, що маю на хвилинку вийти — в туалет, наприклад, або щоб підготувати якісь документи.
Друга кандидатка безапеляційно заявила, що вона б сказала цьому партнеру, що це — сексуальне домагання і що він повинен негайно припинити. І якщо він її не послухає, вона буде вирішувати це питання в судовому порядку. Інтерв’юер, який поставив запитання, почувши цю відповідь, здивовано припідняв брову і щось записав на своєму папірці. Джійон не знала, що й думати.
Остання кандидатка, у якої було найбільше часу на те, щоб обдумати свою відповідь, сказала:
— Спершу я маю переконатися, чи все гаразд з моїм зовнішнім виглядом, і чи не могла я спровокувати людину на такі дії своєю поведінкою. Якщо щось не так, я постараюсь якомога швидше виправити ситуацію.
Друга кандидатка іронічно хмикнула — вона явно вважала таку відповідь сміховинною. Джійон також подумала, що дівчині так відповідати не пасує — у чому може бути її вина? — але, з іншого боку, вона задумалась, чи не розцінять інтерв’юери відповідь третьої дівчини як більш слушну. «Можливо, і мені варто було щось таке сказати?», — подумала вона, але одразу ж посоромилася своїх думок.
Через декілька днів Кім Джійон отримала лист, у якому її повідомили, що вона не пройшла. Джійон не давала спокою думка: невже її не обрали через відповідь на останнє питання? Урешті-решт вона вирішила зателефонувати у відділ кадрів і поцікавитися. Представник відділу кадрів, на якого вона потрапила, відповідав на її питання загальними відрепетируваними фразами: «Відповідь на одне запитання не може визначити: проходите ви чи ні», «Оцінювання кандидата проводиться комплексно», «На жаль, ваша кандидатура не зовсім підходить нашій компанії» і все в тому ж дусі. Трохи заспокоївшись, Кім Джійон спитала, чи пройшли ті дві кандидатки, які були з нею на співбесіді. Вона пояснила, що це допоможе їй у пошуку роботи, адже вона зможе трохи краще зрозуміти, чого очікують компанії від потенційних працівників. Та працівник не поспішав відповідати на це запитання.
