Если бы Вы видели радость, какую сделала присланная Вами мне книга, Вы утешились бы моею радостью, как своим добрым делом.
Живите счастливо, наш дорогой Соловушко, и не взыщите, что старая ворона так нескладно прокаркала Вам свое спасибо.
Анна Мордовцева.
Саратов, 1860, 5-е марта.
Прошу принять и мой сердечный привет, многоуважаемый Тарас Григорьевич.
Д. Мордовцев.
380. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка
8 березня 1860. Катеринодар
Спасибі тобі, брате, курінний товаришу Тарасе Григоровичу, за пам’ятку, що згадав мене, прислав нових «Гайдамак»! Шкода, що не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криниці» і прочого, тобою мені присланого з того окаянного Петровського. А може, в тебе думка, назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз! Нехай Бог помага на добре діло!.. Що пак Ваша «Хата», що замишляв пан Куліш? Де він тепер обрітається; може, поїхав до пранців за козиною борідкою, щоб ми його не пізнали?
Із поличчя твого, що в «Гайдамаках», видно, що ти погладшав трохи в Пітері. Дай Боже, щоб ти був здоров, і не забував довіку кохаючого тебе
Якова Кухаренка.
8 марта 1860,
Екатеринодар.
P. S. Моя стара з синами кланяється тобі низько.
381. В. М. Білозерського до Т. Г. Шевченка
16 березня 1860. С.-Петербург
Поспішаю до Вас, дорогий нам Кобзарю, Тарасе Григоровичу, з вісткою: сьогодні ранком, в ½ 4-й годині, дав нам Бог сина. Маємо надію, що Ви не одмовитесь з нами покуматься[7]; – благословіть же малого козака на виріст і на розум і накажіть матері його співать отакого котка (чи знаєте?):
Понад морем, Дунаєм
Вітер явор хитає;
Мати сина питає:
– Ой сину мій, Іване,
Дитя моє кохане!
А чи тебе оженить,
Чи у військо урядить?..
Як я тебе родила,
Тяжко-важко нудила;
Як я тебе колихала,
Усю ніченьку не спала;
Як я тебе зростила,
Сама себе звеселила;
Як я тебе оженю,
Всю родину звеселю;
Як я тебе в військо дам, —
Собі жалю я завдам!
– Мати ж моя рідная,
Порадонько вірная!
Ісправ мені три труби,
Да й усі три мідяні,
А четвертую трубу
Ісправ мені золоту!
Ув одну трубу заграю,
Як коника сідлаю;
А в другую заграю —
На коника сідаю;
А в третюю заграю —
З твого двору з’їжджаю,
А в четверту затрублю,
Серед війська стоячи
І шабельку держучи,
Щоб зачула матуся
До утрені ідучи.
– Ой сину ж мій, Іване,
Дитя моє кохане!
Ой коли б же я зозуля,
Я б до тебе полинула!
– Якби, мати, я сокіл,
Я б до тебе прилетів!
– Рости-ж, синку, в забаву,
Козачеству на славу,
Вороженькам в розправу!
Правда, що Ви мені подякуєте, що я Вам нагадав такого чудесного котка?
Чи не зайшли би Ви сьогодні увечері до мене: єсть дещо Вам показать і запитать Вашої ради. Всі отсі дні не ладилось, щоб до Вас зайти. В суботу Ви не заглянули ні до мене, ні до куми, а вчора знов я не був у Варвари Яківни.
Ваш довіку Василь Б[ілозерський].
16 марта 1860,
ранній ранок.
382. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка
23 березня 1860. С.-Петербург
23 марта.
Чого се ти замовк, мов тобі заціпило? Чи не завадила тобі ота казань, що ти для мене так мудро скомпонував? Спасибі тобі, брате мій рідний, друже мій єдиний! Брехня цьому! Я тілько не фарисей, не идолопоклонник такий, як оті християни – сіпаки і брехуни. Собака погавка, а вітер рознесе.
В послідньому письмі просив я тебе, щоб ти мені швиденько [написав] о Микиті, Йосипі і Ярині і об їх дітях і ґрунтах. Робота моя об їх волі аж шкварчить, а ти анітелень!
Чи ти вмер, чи тілько ще занедужав? Чи, може, крий Боже, запишався? Пиши ж мені все, та пиши гарненько.
А надто о Хариті: чи ти казав їй про мене і що вона тобі сказала? Будь ласкав, поверни цим ділом на мою руку, а то не втерплю – одружусь з такою шерепою, що і тобі сором буде.
Ще ось що: як будуть питать брата Йосипа, на чиїм він ґрунті живе, то нехай скаже – на своїм. За ґрунти положена якась плата, то сестрі Катерині доведеться потім платить, а тепер Йосипові без плати оддадуть. А тим часом не знаю, як ще воно зробиться.
Чи ти зробив що з Понятовським або з Трощинським? Якщо ні, то чи не зробиш чого з Змієвським? От би добре було! А дубового, кленового, липового й ясенового – певне, не придбав?
Що тобі Бог послав, чи дочку, чи сина? Зови мене в куми.
Чи получаєш ти книжки, що я тобі посилаю?
Яке здоров’я твоєї жінки, а моєї сестри?
Чи приїдуть твої хлопці і дівчата на святки додому? Для Прісі єсть у мене гостинець, та нехай перше прочитає добре Робінзона Крузо.
Чи Вася вже вчиться письму?
Бувай здоровий з жінкою і з діточками. Пиши до мене швидче, бо я трохи не одурів, ждучи твого письма о братах і о Хариті.
383. М. І. Катеніна до Т. Г. Шевченка
От всей души обнимаю Вас, дорогой Тарас Григорьевич, и, горячо целуя, благодарю за «Кобзаря» и прекрасную на нем надпись, сделанную Вами. Чистые сердцем, сказано, в блаженствах узрят Бога. Конечно, не того, которого изображают Ваши бывшие учители-маляры, а православные обделывают в серебро и золото, но святую и животворную идею воплощенного Богочеловека, который учил старших быть слугами меньших братьев, обличал лицемеров, не осудил блудницу, приведенную к нему во храм, любил детей за их незлобие и говорил наставникам: «Врачи, исцелитесь прежде сами!» Спасибо же Вам, милый, что пожаловали меня таким хорошим словом. Живите с миром многие и многие лета и возвышенным настроением Ваших поэтических песен, исполненных живых красот драматизма и сознанием человеческого достоинства, будите в нас стремление к Добру и Правде.
Бывайте здравы!
Весь Ваш Н. Катенин.
1860 г., марта 23.
с. Занино.
На четвертій сторінці:
Украинскому козаку, бандуристу и художнику
Тарасу Григорьичу Шевченке
от бывшего откупщика, отставного инженер-капитана
и помещика великоросса Николая Ивановича Катенина
благодарственная грамотка
384. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка
25 березня 1860. С.-Петербург
1860 року,
25 марта.
Батьку отамане кошовий!
Посилаю тобі к Великодню замість писанки «Хату». І не журнал, а тільки альманах, попередник нашого будущого журнала «Основа». Начнеться він з того року. Збирай, батьку, чорноморську запорозьку старовину та присилай на моє ім’я, а я передаватиму в редакцію. Треба б тобі багато дечого написать, та ніколи, нехай другим часом. Цілую твою жінку і твоїх діточок, а тебе аж тричі. Згадуй інколи щирого твого
