Между прочим, скажите, скоро ли мы увидим Ваши сочинения в печати, по крайней мере, хотя некоторые; я думаю охотников-издателей много найдется. Мы этого ждем с нетерпением: пусть мир узнает, что и угнетенная Малороссия может выражать мировые истины, что и она имеет своих поэтов и художников.
Итак, я надеюсь, что Вы не откажете мне в малейшей доле своего расположения, что Вы позволите мне занять место хотя в тени Вашей славы, чем обяжете меня на всю жизнь мою, посвященную на служение родине – дорогой Малороссии.
Как признак того, что моя просьба не огорчила Вас, напишите мне несколько строчек, сделайте мне какое-нибудь поручение, которое я с любовью совершу во имя Шевченки великого. Этого благоволения я буду ждать каждую минуту с величайшим нетерпением и вместе с величайшим торжеством. Адрес мой: в Киев, 1-ю гимназию, воспитаннику 7-го класса Василию Павловичу Маслию.
В ожидании от Вас весточки и хорошего расположения остаюсь преданнейшим Вам поклонником и земляком В. Маслий.
P. S. Уведомьте меня, пишете ли Вы теперь что-нибудь или оставили на будущее; я желал бы прочесть хоть маленькое новейшее Ваше стихотворение.
348. Т. Г. Шевченка до В. В. Тарновського (молодшого)
28 вересня 1859. С.-Петербург
Любий мій Василь Васильевич!
Якби не трапилися ви або я до вас не заїхав, то довелося б мені в Москві захряснуть на безгрішші. А тепер, спасибі вам і моїй неледачій долі, тепер я в Петербурге, неначе в своїй господі. Вчора бачився я з вашим батьком і матер’ю і з моєю кумасею. Ви їх ще не швидко побачите дома. Посилаю вам з братом вашим письмо оце і по четыре экземпляра моєї роботи, а один любому невеличкому Горленяткові. Перешліть йому, будьте ласкаві. Та напишіть, щоб воно не забувало обіцянки. Як побачите Іванишева і Селіна, то поцілуйте їх за мене.
Нехай вам Бог помага на все добре.
Щирий ваш
Т. Шевченко.
1859.
Сентября 28.
349. М. О. та М. В. Максимовичів до Т. Г. Шевченка
6 жовтня 1859. Михайлова Гора
Коханий земляче, Тарас Григорьевич!
Через Ивана Ив[ановича] Соколова шлем к Вам наши приветы с Михайловой Горы; а с тем вместе посылаю Вам вышитую для Вас украинскую сорочку, позабытую Вами сорочку и платок и обещанный Вам 3-й том летописи Величковой. От всей души желаем Вам здоровья, светлого духа и художественного, творческого вдохновения на берегах Невских. Не забывайте нас и хоть изредка отзывайтесь к нам сюда, на берега Днепровские, где в окрестностях Михайловой Горы оставили Вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен. Жалею сердечно, что не увидели[сь] мы еще раз; но Ваше письмо, зовущее нас в Киев, шло к нам из Мошен десять дней и застало меня нездорового. Так мы и остаемся даже до сего дня безвыездно, отлагая посещение Киева все впредь… Зимовать остаюсь в Малороссии и, всего вероятнее, что не в Киеве, а на Михайловой Горе.
Еще раз желаю Вам здоровья и поэтического воодушевления и, обнимая Вас мысленно, остаюсь навсегда душевно преданный Вам
М. Максимович.
6 окт[ября] 1859.
Михайлова Гора.
Прилагаю при сем письмо к Вам, из С[анкт]-П[етер]б[урга] присланное.
Прошу Вас прислать оттиски всех до единого гравюр Ваших, ибо мне хочется иметь полную коллекцию произведений Вашего резца. А стихотворения Ваши?.. Чем кончилась судьба их в цензуре и скоро ли мы увидим их в печати?.. Дайте, Бога ради, весточку о себе, когда Вы из Киева выехали и как живется Вам там на севере?.. Господь да хранит Вас!
Дописка М. В. Максимович:
Желаю и я Вам всего лучшего и прошу Вас не забывать нас; я очень жалею, что не видела Вас больше, но надеюсь увидеть Вас на будущее лето, желаю Вам от всей души здоровья и успеха в Ваших занятиях.
Преданная Вам
Маруся.
350. Т. Г. Шевченка до М. О. і М. В. Максимовичів
9 жовтня 1859. С.-Петербург
1859.
9 октября
Мої любії, мої единые друзі, чи ви ще й досі, на Михайловій горі гуляючи, дивитесь на задніпрянські гори? Благо вам, мої единые друзі! Я вже другий місяць як гнию в петербургскому болоті та тілько сьогодня урвав швидкий час, щоб написать вам хоч тілько те, що я живий і здоровий. До 16 августа я піджидав вас у Києві, а потім як чкурнув, то через тиждень і дома опинився. А тепер сижу собі, работаю та згадую собачого сина черкаського ісправника Табашникова. Та іноді мошнянських панночок. Щоб женихи снилися!
На те літо, як Бог поможе, побачимось, то розкажу вам дрібненько все, що, робили з мене в Києві, а тепер ніколи.
Пишіть до мене, як буде ласка, так: В С. Петербург. В Большой Морской, в доме графа Уварова. Михайлу Матвеевичу Лазаревскому.
Бувайте здорові та веселі, поклоніться низенько од мене старим Деркачам та задніпрянським горам.
Не забувайте щирого вашого друга Т. Шевченка.
351. Т. Г. Шевченка до І. М. Сошенка
9 жовтня 1859. С.-Петербург
1859.
9 октября.
Посилаю тобі, мій искренний друже, дещо моєї нікчемної роботи. А любій панночці Ганнусі, замість мазурок Шопена, наші пісні. Нехай грає та виспівує, та не радиться з панною Валентиною, вона її доброму не научить.
Напиши мені свій адрес і напиши, як зовуть пана і пані Красковських і як зовуть Чалого і Чалиху. Андрієвському сам занеси рисунок і гарненько поклонись йому од мене.
Не забувай искреннего твого друга Т. Шевченка.
Адрес:
В С. Петербург. В Большой Морской,
в доме графа Уварова. Его высокоблагородию
Михайлу Матвеевичу
352. Т. Г. Шевченка до Н. В. Тарновської
22 жовтня 1859. С.-Петербург
Кумасю, серце моє!
Увечері я буду у Карташевських. Ще на тім тижні обіцяно. Як матиму час, то прийду обідать, і поговоримо. А поки що прийміть, моє серденько, моя єдиная кумасю! оцей нікчемний рисунок на згадування 8 октября 1859 року.
Оставайтеся здорові.
І кум, і друг, і брат
ваш щирий
Т. Шевченко.
22 октября
1859.
353. Ф. Г. Лебединцева до Т. Г. Шевченка
22 октября 1859 года.
Тарас Григорович!
Нехай Вам Бог дає здоров’я, нехай віка прибавить! Спасибі Вам, що я побачив Вас і побалакав з Вами хоть трошки. А про те жалкую і досі, що не довелось мені ще раз побачиться з Вами. Прибігав я до Вас разів зо три та й ще раз довідався, як уже зовсім зібрався в дорогу – коли ж Вам ніколи, здається, й просвітку не давали, – засмикали, як жиди того пана, що до склепу закликають. Нехай буде, як сталось, а тим часом от що: чи отдали Вам мою казань, що читав я перед Вами? Не повинна, здається, пропасти, а втім, хто його зна, бо й сам я не відаю, кому її оддав. Вже останній раз прибіг я до Вас, та не застав не тільки Вас, але й Гудовських. От і вийшов я на улицю, коли дивлюсь, – сидить на стовпчику якийсь льокай. «Чий ти?» – питаю його. – «Гудовських», – каже. – «Де ж пани твої»?» – «Не знаю». – «А Тарас Григорович?» – «В гімназії». – «Будь же ласкав, – кажу йому, – оддай осю бумагу Тарасу Григоровичу, як вернеться він додому!» – Та й оддав йому ту казань. Отак було, а втім, хто його зна, може й справді казна-кому оддав. Скажіть же, будьте ласкаві, чи вона у Вас, та казань, і що Ви думаєте з нею зробить? Може, читали кому, так що люди кажуть? Мабуть, кепкують, глузують: «Це, – скаже інший, – не проповідь, а «рассказ, описание». Нехай собі що хотять кажуть, а я хоч тричі присягну, що так треба писать. Годів з п’ять я думав об сьому ділі, та й видумав, бачте, таке, що аж ченці здивувались. Нехай їх, ченців тих, діла судять.
