— Що сталося?

— Це Б’єрн. Він рятує нас! Негайно йди туди! — дівчина побігла, клацаючи підборами по дерев’яних сходах.

Порятунок. Якщо якесь слово у світі й могло миттю підняти його з ліжка, то саме це. Натягнувши похапцем штани й сорочку, Ерік босоніж побіг до свого апарата. Він уже майже приєднався, коли почув рухи внизу і згадав про свого гостя.

— Мені ненадовго треба в «Епік»! — гукнув Ерік униз. — Беріть там усе, що вам треба.

— Дякую! — відповів Свейн хрипким голосом. — Щасти тобі!

# УСМІШКА

Гримотливий звуковий удар і призматичне розпорошення всіх барв веселки.

Ерік знову був Попелею, бранцем на кораблі герцога Раймонда. Попри його окрилені надії, нічого не змінилося. Бранці й далі сиділи в тій самій брудній комірчині, де хиталася тьмяна олійна лампа, повторюючи безладні коливання судна.

— Доброго ранку! — Анонім був єдиним присутнім персонажем і заговорив до Еріка, коли той збирав свої речі. — Що сталося? Добрі новини?

— Навіть не знаю.

# РУХ ПЛЕЧИМА

А втім, зв’язана Попеля не могла зробити цього руху.

— Інгеборг розбудила мене і сказала йти сюди. Сказала, що Б’єрн рятує нас.

— Угу. Вона щойно матеріалізувалася тут і сказала чекати, поки вона повідомить усіх. — Голос чорного ельфа був на диво приязний. — Цікаво, що це за план.

— Мені теж. Принаймні тепер день, вампір не тинятиметься навколо, — зауважила Попеля, поділяючи оптимізм свого товариша.

Ще мить — і матеріалізувалася цілителька Сігрид, лежачи зв’язана на підлозі. Вони дивились, як дівчина качалася якийсь час, нарешті спромігшись сісти.

— Що ж, ми, зрештою, мабуть, ще не приречені, — сірий багатокутник її обличчя сяяв так, як ще ніколи не бачив Ерік.

— Що сказала тобі Інні? — запитав її Ерік.

— Тільки те, що треба одразу приєднатися. Що Б’єрн рятує нас. А потім чимдуж побігла додому.

Двері комірчини відчинилися. Герцог Раймонд із кількома татуйованими й лихими на вигляд членами екіпажу позаду пильно дивився на них од самого порога.

— Ви маєте могутніх союзників. Не знаю, як ви зв’язуєтеся з ними, але я не наважуюся ворогувати з королем водяників і русалок. — Він люто загарчав і сплюнув на дерев’яну підлогу. — Виведіть їх на палубу! — звелів він піратам.

Попелю поставили на ноги і штовхнули до дверей. Ледь почавши підніматися сходами, вона помітила Інгеборг, що матеріалізувалась у комірчині. Попеля повернула голову, щоб її гукнути, але їй дали потиличника й погнали далі.

На палубі яскраво світило, щойно зійшовши, сонце й одразу засліпило Еріка, аж поки його очі пристосувалися. Їх підвели до леєра, і звідти перед Еріком відкрилася незвичайна картина.

Море невпинно рухалося. Зусібіч аж до самого обрію корабель оточили якісь створіння, тож здавалося, ніби він опинився в центрі велетенського виру. Закручені потоки білого шумовиння тяглися за найрізноманітнішими морськими страховиськами, що їх коли-небудь бачив Ерік. Видніло кільканадцять оздоблених коралами карет із водяниками й русалками, в кожну був запряжений велетенський восьминіг. Навколо тих гігантських і майстерно виготовлених повозів гасали поодинокі водяники-воїни, осідлавши прудких напівриб-напівконей, і ці огирі гордо вигинали шиї. Кожен воїн тримав в одній руці блискучого тризубця, а в другій — повід свого могутнього коня.

Величезні черепахи, тісно обступивши корабель, ненастанно кружляли навколо нього. На їхніх панцерах височіли невеличкі замки з прозорих морських мушель, над лискучими бійницями гордо майоріли бірюзові прапорці.

Найбільшою поміж них була страхітлива черепаха-монстр, вежі її замку здіймалися набагато вище за корабельні щогли, а кожен помах її могутніх лап-плавців створював вири, що зі свистом збурювали воду.

На цьому велетенському морському чудовиську стояло військо золотих і срібних воїнів, а посеред них — величний бородатий чоловік, що вочевидь був їхнім володарем. Поруч із королем стояв Б’єрн і махав їм рукою, його кремезна сіра постать вирізнялася поміж мінливих зелених, синіх і перлистих тонів, що переважали навколо. Кілька русалок підпливли до корабля. Сміючись, вони напнули сітку й, запрошуючи стрибати, кивали головами.

— Звільніть їх, — похмуро пробурчав герцог Раймонд.

Коли Попелі розрізали мотузки, вона радісно вискочила на леєр і зупинилася, готова стрибнути вниз. У сітку вкинули жмут спорядження, і Ерік побачив, що воно належить Попелі.

— Ти втекла од мене цього разу, — гарчав піратський отаман, — але ми ще зустрінемося, і твій скарб стане моїм!

— Ніколи! — гордовито відповіла Попеля. Підскочивши і глузливо махнувши рукою на прощання, вона шугнула вниз. Пірнувши під воду, швидко виринула на поверхню завдяки сітці, що підтримувала її, і то не тільки її. В ногах у Попелі заплутався ще один персонаж — Гаральд! Еріків батько стрибнув у воду разом із Попелею. Аж нетямлячись од радості, Попеля міцно пригорнулася до персонажа Гаральда, поки їх швидко тягли по хвилях.

Невдовзі всіх гравців уже вели до короля морського люду, і поки вони піднімалися вкритими скойками схилами велетенської черепахи, з них стікала струмочками вода. Усміхнені русалки, вибравшись із води, змінили свою подобу і тепер ішли поруч із ними крізь лави золотих воїнів.

— Дозвольте представити Аноніма, Гаральда Золотоволосого, Попелю-розбишаку, відьму Інгеборг і цілительку Сігрид, — махнув рукою Б’єрн у бік своїх приятелів. — А це Акіріон, король морського люду.

# ЛЮБ’ЯЗНИЙ УКЛІН

— Ми вам дуже зобов’язані, — мовила, вклоняючись, Попеля.

— Дякую, Ваша Величносте, — додала Інгеборг.

— Друзі Б’єрна Морехода, ви мої найбажаніші гості.

Король був високий, його сиве хвилясте волосся змішувалось із широкою бородою, переплетеною барвистими смужками синіх і золотих ниток.

— А тепер, — говорив він далі, — коли ми визволили вас із полону, чи можемо влаштувати прийняття на вашу честь? Чи, може, є якийсь пункт, куди ви хотіли б потрапити?

— Ми хотіли б потрапити на Черепні острови, а звідти до Касинопії, — не вагаючись, відповів Ерік. Б’єрн був приголомшений і кинув здивований погляд на свого товариша.

— Я розповім тобі згодом, — тихо додав Ерік, мигцем глянувши на друга, який тільки стенув плечима.

— Дуже добре. — Король обернувся віддати накази, й невдовзі замайоріли прапорці, передаючи їх усьому війську. Повільно, раз по раз б’ючи величезними плавцями, гігантська черепаха повернула на захід. За нею посунула величезна флотилія морських створінь, лишивши позаду піратський корабель, що виглядав тепер безпорадним і жалюгідним.

— Мені треба від’єднатися, — прошепотів Б’єрн. — Я не спав цілу ніч. Дайте я трохи посплю, і нехай Інгеборг розбудить мене, коли ми допливемо до острова.

— Б’єрне, й тобі не соромно? Я хочу, щоб ти розповів нам про цей морський люд, — вигукнула Сігрид.

— Я також, — підтримав її Гаральд.

— Пізніше, пізніше. Мені справді треба перепочити.

— Отже, бувай, Б’єрне. Дякую. Добра робота.

# ОБІЙМИ

Щодо решти чотирьох персонажів, то на них чекали чи не найразючіші враження, які вони коли-небудь мали, граючи в «Епік». Черепаха прокладала собі шлях крізь хвилі, а день був просто чудовий. Угорі повівав свіженький вітерець, видніло безхмарне блакитне небо. По обидва боки од черепахи тяглися ряди водяників та русалок у колісницях або верхи на тих дивних конях, і кожне створіння вражало красою, починаючи од плавучих заплетених кіс і закінчуючи обладунками, що були інкрустовані самоцвітами й оздоблені коралами.

Попеля взяла за руку відьму Інгеборг:

— Хіба не дивовижа? Не можу начудуватися. Я почуваюся вільним.

— Авжеж, — відповіла вона. — Хто б міг подумати, що у грі є такі сцени?

# KUBOK ГОЛОВОЮ

— Цікаво, як багато ми втрачаємо, шукаючи пригод на відстані лише кількох миль од наших міст? Як було б чудово, якби гра не означала нічого, крім самої гри! Ми могли б досліджувати засніжені гори, грандіозні печери й далекі пустельні цивілізації. Подорожувати задля самої насолоди пригод було б… — замріялась, не закінчивши думку, Інгеборг. — Тільки тепер я розумію, навіщо створили цю гру.