— Я знищив цілительку, — сердито заговорив Вольф, заклавши руки за голову; одну ногу він закинув на стіл, і його стілець відхилився назад на стільки, щоб не перекинутись.

— Так, але ж це все. Ти вартий більшого, ніж нікчемна цілителька, — заперечила Брунгільда, здається, надто схильна сьогодні до суперечок. Усюди за столом підвищилися голоси.

— Шановні члени комітету! Будь ласка, поважаймо прагнення голови конструктивно підходити до питання, — перекричав усіх Свейн, а потім стишив голос: — Думаю, Бека точно проаналізувала гру, і все, що нам лишилося тут зробити, — ухвалити резолюцію, що в майбутньому всі команди зустрічатимуться перед початком битви й обговорюватимуть тактику. Колись ми завжди проводили такі обговорення, але тепер стали надто самозакохані.

— Це офіційна пропозиція? — запитала Глейд.

— Так.

— Я підтримую її, — озвався Рагнок.

— У такому разі, прошу, голосуйте. Всі, хто згоден із пропозицією Свейна, будь ласка, підніміть руки. — Глейд озирнула стіл. — Одностайно. Добре. — Вона опустила очі на аркуш перед собою: — Тоді наше наступне питання — персонаж, що належить Гаральдові Еріксону. Які ваші думки?

— У нього могутня отрута. Справді могутня. Зазвичай я можу витримати п’ять або шість сильних ударів, перш ніж помру. — Торкел, відмовившись цього разу од свого образу великого вченого й нездоланного чаклуна, здавалося, вибачався; його зморшкуваті прозорі руки, що весь час трусилися, лежали на столі.

— Атож, — додав Вольф. — Я ще ніколи не втрачав життя так швидко. Навіть од чарів.

— Чому ми не знали про існування суперхарциза? — сердито запитав Гальфдан Чорний, і його кругле обличчя аж запалало.

— Бо Гаральд Еріксон, якщо це його справжнє ім’я, не грав у «Епік» двадцять років, — твердо відповів Свейн.

— То був не харциз, — заперечив тихий голос. Годмунд був найстарший серед них і рідко промовляв на зборах, та коли говорив, слухали його дуже уважно. Він більше знав про «Епік», ніж будь-хто з-поміж живих, навіть більше од Свейна. Дуже твердим голосом, якщо зважити на його вік, Годмунд провадив далі: — Учора в Ньюгейвенському амфітеатрі ми бачили за роботою суперубивцю.

— Убивцю? Смерть і руїна! Авжеж! — похитав головою Гальфдан, найгучніше висловивши свій подив, а решта, почувши Годмундові слова, лише вражено бурмотіли. — Але хто за межами університету коли-небудь тренував убивцю?

— Ніхто, — посміхнувся Годмунд, і та посмішка, як знав Свейн, означає небезпеку, й він відхилився на бильце, воліючи тепер не втручатись, а спостерігати.

— Невже він один із нас? — приголомшено запитала Бека.

— Поправка. Був одним із нас. Двадцять років тому, — ошкірившись, пояснив Годмунд. — Ще один відступник, але, здається, він вислизнув од нас.

— Тільки дотепер, — мовив Рагнок.

— Я можу пригадати декого з молодих убивць, яких ми тренували, — заплющив очі Годмунд. — Думаю, що університетський бібліотекар повинен, напевне, переглянути всі суперечки двадцяти- і тридцятирічної давності.

— Підтримую, — Свейн завжди негайно засвідчував Годмундові свою підтримку.

— Згода? — поглянула на присутніх Глейд. — Ухвалено одностайно.

— Я пропоную активувати Екзекутора, — не міг приховати ноток завзяття, що вкрались у його голос, Рагнок.

— Підтримую, — кивнув на знак згоди Годмунд. — Але пам’ятайте: цей чоловік чекав двадцять років, перше ніж грати в «Епік» — принаймні публічно. Знайти його, мабуть, важко. Нам потрібне велике терпіння.

— Ми перепробуємо всі засоби, аж поки знайдемо його, — рішуче заговорив Рагнок. Ніхто дужче за Рагнока не любив виступати в ролі Екзекутора.

— Це єдиний шлях, — погодився Годмунд.

Свейн у душі аж заціпенів од переляку. За звичайних умов жоден гравець не міг заподіяти шкоди іншому гравцеві, бо цього не дозволяла гра. Але, дарма що більшість жителів планети не знали про це, насправді можна було створити персонажі, які могли вбивати інших гравців — і зазнати смерті від їхніх рук.

Тільки дев’ять гравців цього найвищого комітету планети знали код, який давав змогу проникнути в ті варіанти вибору меню, що уможливлювали створення таких персонажів.

Центральний Комітет використав своє колективне багатство для спорядження воїна, який володів найпотужнішими чарами, зброєю та обладунком, що їх можна купити за гроші. То був Екзекутор, і протягом довгих років його застосовували для знищення супротивників, які могли спровокувати заворушення. Жертви зазвичай навіть не уявляли собі, що зустріли іншого гравця, а вважали, ніби їм трапився якийсь рідкісний агресивний НІП.

Свейн не мав жодних вагань щодо використання Екзекутора, але таємницю персонажа вбивці знало так мало людей, що ті, хто цілими годинами поспіль гратиме роль Екзекутора, будуть змушені постійно шукати свою мішень.

— Отже, я прошу підняти руки всіх, хто за те, щоб послати Екзекутора проти персонажа Гаральда Еріксона, — запросила Глейд до голосування. — Один проти. — Всі зневажливо дивилися на Беку.

— Таж з’являться підозри. Люди не дурні, — відповіла вона, виправдовуючись. Але Свейн здогадувався, що свої моральні заперечення вона виклала мовою, зрозумілою решті членів ради. А втім, коли настане її черга вести пошук, вона не відмовиться, вона завжди погоджувалась.

— Рагнок складе графік чергувань. Ми почнемо пошуки в Ньюгейвені.

Глейд знову зазирнула до списку питань порядку денного:

— І, нарешті, ми маємо оце, — показала вона всім комітетникам стосик аркушів. — Їх знайдено в кількох місцях, на сидіннях амфітеатру.

Паку паперів передали навколо столу, кожен брав собі один аркуш. Коли вже всі мали перед собою листівки і, нахиливши голови, взялися читати, Глейд запитала:

— Ну, що скажете?

Свейн розглядав примірник невеличкої листівки з назвою «Новий Левіафан»:

— Стривайте, пані голово. Може, ви дасте нам час прочитати її?

— Звичайно.

Члени комітету зосередились на тексті, а вгорі над ними дощ тихо ляпотів по куполу, немов благаючи впустити його.

Листівка містила й інші статті, які з разючою точністю докладно розповідали про занепад економіки.

— Які ваші думки? — знову запитала Глейд.

— Будь ласка, не зрозумійте мене хибно. Я знаю, що це небезпечний матеріал. Але хіба не слушні ці твердження? Тобто як ви відповісте на ці вимоги? — вагалася Бека.

— Крові та помсти, жінко! Таж тут видно все як на долоні! Це рецепт остаточного хаосу! — Гальфдан мав ще більше причин розлютитися, ніж решта. Адже одна зі статей листівки докладно характеризувала його чорний обладунок як приклад, якою мірою спорядження персонажів Центрального Комітету досконаліше за спорядження пересічного персонажа.