Він ухопився за прути огорожі. І стрибнув. Як гібон.

Йому не трапилося жодної перешкоди. Ті двері, за ручку яких він узявся, були не замкнуті, а коридор за ними був освітлений. Він пройшов повз величезну кухню з професійним устаткуванням. Повз тихий ліфт, що спав у скляній шахті. Під стелею на струмопровідних шинах висіли модульні світильники, але вони були вимкнені — приміщення освітлювалося свічками, що стояли в нішах на відстані кількох метрів одна від одної.

В кінці коридору темніли двері. Він відчинив їх, не постукавши.

Це виявилася кімната, що була в торці будинку. За письмовим столом, перед темними вікнами, сиділа старша медсестра — щойно з операційної, усе ще в синьому фартусі і в білому ковпаку.

— Я саме читаю ваші папери, — сказала вона. — Вам дадуть, щонайменше, три роки. Як не крути. Ви не те щоб сіли між двох стільців. Ви сіли просто в безодню.

Тональність її була сі-мінор.

Бах вибрав сі-мінор для своєї славнозвісної меси. Бетховен теж використав сі-мінор. В останній частині «Missa Solemnis»[36]. Якось він написав, що кожного разу, коли йому траплялося зустрічатися з Ґете, він чув його в ре-мажорі — паралельній тональності. Сі-мінор — він глибокий. Драматичний, інтравертний, натхненний. Синюватий, на межі з чорним. Жінка, що сиділа перед ним, була темно-синьою. І не тільки через одяг — усе її єство було темно-синє. Це був колір морської води у глибокому місці. Він ніколи раніше з нею не зустрічався.

— Іспанія ніколи не стане Європою, — заявила вона. — Європа закінчується в Піренеях. Іспанія — це Близький Схід. Податкове законодавство спирається на П’яту книгу Мойсея. В цілому п’ять мільйонів песет — це грубе ухилення від сплати податків, за це належиться два роки. А коли до цього додати закриття ваших офшорних рахунків у Гібралтарі? Наші юристи вважають, що про вас уже зараз мали б заявити до поліції і що вас уже викликали на попереднє слухання справи до суду Торремоліноса.

— Де я? — спитав він.

— У Притулку Рабїї. У жіночому монастирі. Ми — Орден сестер-молільниць. Головний монастир міститься в Аудебо. Материнський монастир — в Александрії.

Каспер був певен, що черниці мають мешкати на півдні Європи. Від кірхи Марії в Мюнхені і вар’єте в місті Пльон — і далі на південь. Там, де релігія схожа на цирк. Просторі приділи, пишно вбрана публіка, ладан, яскраво освітлена сцена, шпрехшталмейстер у білому із золотом, щовечора — аншлаг. А данська церква тулиться десь на задвірках.

Вона заговорила з ним так, ніби почула його думки.

— У Данії існує від сорока до п’ятдесяти жіночих чернечих орденів. Орден цистерціанок — у замку Соструп. Монастирі ордену Кларісси в Рандерсі й Оденсі. Орден бенедиктинок, сестер святої Ліоби, — у Фредеріксберзі й Ордрупі. Кармелітський монастир у Хіллереді. Громада блаженств у Брендерслеві і в Орхусі. Молодші сестри Ісуса в монастирі Ем. І на вулиці Вестерброґаде. Сестри Фоколер на островах Мен і Ланґеланд. Харизматки на Борнхольмі і в Орхусі. Місіонери любові на Нерребро. Сестри Дорогоцінної Крові Христової в Біркереді. Кажуть, що Господь Бог сам не знає кількості чернечих об’єднань. Три монастирі Східної церкви в Ростеді, Ґіслінґу і Бломмерслюсті. Східна церква існує в Данії з 1866 року. Відколи Даґмара, дочка Крістіана IX, вийшла заміж за великого князя, аз 1881 року — російського імператора Олександра III. Церкву Олександра Невського на вулиці Бредґаде саме тоді й було побудовано.

— І всі вони, — поцікавився він, — експерти в іспанському кримінальному праві?

— На Коста-дель-Соль у нас шість монастирів. Дитячі лікарні. Консультації для нелегальних іммігрантів з Марокко. У нас є свої юристи в адміністрації Торремоліноса. Ми співпрацюємо з Католицькою церквою. З патріархатом у Парижі.

Їй було, мабуть, під сімдесят, але в її зовнішності збереглися й колишні відтинки її життя. Крізь худорбу й різкі зморшки проглядала жвавість молодшої жінки. У рухах — імпульсивність дитини.

— Діти, — спитав він, — що в них такого особливого? І в дівчинці, Кларі-Марії?

— А що відзначили ви, — спитала вона, — коли сиділи навпроти неї?

— У ній є тиша. І в інших дітях теж. У якісь моменти їхнє звучання цілком зникає. Так не буває в жодної нормальної дитини. В жодної нормальної людини.

Вона встала й заходила туди-сюди. Він не міг уловити її звучання, воно було недоступне, йому бракувало акустичного «пароля».

— Я хрестила майже тисячу дітей, — мовила вона. — А що, коли деякі діти народжуються з талантом наближатися до Бога швидше, ніж інші?

Він мовчав.

— А раптом Клара-Марія така дитина? — припустила вона. — І можливо, ще хтось із цих дітей.

Він зрозумів, чому вона рухається. Це був надлишок енергії. Не звичайний надлишок, не звичайний м’язовий неспокій, щось інше. Навколо неї була легка вібрація, як навколо трансформаторної станції. Мовби вона була трубою органа, неначе в ній була стояча хвиля.

— Ми хотіли розповісти вам про це, — пояснила вона. — Не так уже часто до нас приходять люди ззовні, які самі щось зрозуміли. Але нічого з цього не вийде. Не ображайтеся на мене за це. Але ви — погана карта. Проти вас готується податкова справа в Данії. В Іспанії на вас чекає повістка до суду. Ситуація безнадійна. Ще мить — і вас не буде.

— Я подам апеляцію, — заперечив він. — До суду другої інстанції в Ґранаді. Мине кілька років, перш ніж справа дійде До суду.

— Вони звинуватять вас у тому, що ви намагалися дати хабара. Податковій інспекції Торремоліноса. Справи про корупцію розглядаються в першу чергу. Після гучних скандалів дев’яностих років. Наші юристи вважають, що до літа ви вже дістанете свій вирок.

Він мовчав. Додати було нічого.

— Безнадійна ситуація, — продовжувала вона. — Та, можливо, можна знайти вихід. Ми обговорили це питання. Сестри кажуть, що вони вас знають. У них немає більшого бажання, ніж допомогти великому художникові. А що, коли якісь сили всередині Церкви клопотатимуть за вас? Якби ми могли перенести судовий процес із Ґранади до Верховного суду в Мадриді? У Мадриді не ухвалюють рішення про термін ув’язнення. Але там приймають остаточне рішення щодо питання про винність підсудного. Якби патріарх з Парижа направив клопотання про ваше помилування до Мадрида. У короля є право на помилування. Якби ми могли надати документацію, яка свідчить про те, що ви віддали значну частину несплачених грошей нашим монастирям. Якби ми клопотали за вас.

Вдячність розпирала йому груди. Назустріч йому від цієї зовсім чужої йому людини струмувало щось подібне до тієї християнської любові до ближнього, якою були сповнені кантати.

Він став навколішки й торкнувся чолом її руки. Можливо, старомодно. Але тому, чия любов спонтанна, однаково, як усе це виглядає збоку.

— Думаю, ми так і зробимо, — сказала вона. — Є тільки одна маленька послуга, про яку ми вас попросимо. Натомість.

Він завмер. Поволі підвівся і, відступивши назад, сів на стілець.

— Що таке? — спитала вона.

— Та це мої глибинні травми.

— Ми з сестрами, — вела вона далі, — ні від кого не залежимо. Але тепер нам потрібна допомога.

— Любов ніколи не буває беззастережною, — зауважив він. — Завжди десь щось написано петитом.

— Ми хвилюємося за дітей, — сказала вона.

— Рік тому, — провадила далі вона, — зникла одна з наших послушниць зі світського ордену, сестра Ліла, вона разом зі мною опікувалася дітьми. Її затягли до машини, зав’язали їй очі і викрали. Протягом двох днів про неї нічого не було відомо. Виявилося, що її зв’язали і катували. Били. Розпитували про дітей. Через два дні її відвезли на пустир Амаґер Феллед і кинули там. Вона досі не оговталася після того, що сталося. У тому, що ви називаєте відсутністю звучання, ховається багато талантів. Ми боїмося, що хтось спробує використати їх.

— А поліція? — спитав він.

— Вони в курсі справи. Вважається, що Притулок може зазнати терористичного нападу. Це означає, що існує план на випадок, коли щось трапиться. І що є патрульна машина, яка проїжджає повз наші ворота двічі на тиждень. Більшого вони для нас зробити не можуть. Їх можна зрозуміти. Адже немає ніяких конкретних доказів.