Його відвезли на авіабазу Верлесе, до тієї її частини, яка ще лишилась у віданні військово-повітряних сил. Там, поблизу від блокованого району, зритого просвердленими відвідними каналами й оточеного застережливими табличками з написом «Забруднення», стояли кілька приземкуватих бараків, що напівпотонули в піску.

Коли вони проїздили через Йонструп, пішов дощ. І лив, не припиняючись, усі три дні, поки його допитували.

Йому давали спати по три години на добу, про те, що це було саме три години, він тільки здогадувався — годинника у нього не було. Йому не давали їсти, але приносили каву і сік. Він пив тільки воду, про всяк випадок, — раптом вони підмішають що-небудь у сік або каву.

Він слухав музику дощу, що тарабанив по даху, — чи міг дощ виконувати кантати Баха? Через дві доби він розрізнив шість струнних квартетів Гайдна, дуже виразно, — тих самих, які Гайдн написав після десятилітньої перерви. Потім — шість квартетів Моцарта, які стали відповіддю на квартети Гайдна. До цього часу Каспер уже почав марити наяву. Він несподівано зрозумів, що музика і дощ звучать, аби допомогти йому вижити. Щоб зв’язати фрагменти дійсності, яка помалу починала розпадатися.

Допитували його три різні зміни, у кожній з яких було по дві людини — чоловік і жінка: схоже, вони проаналізували його відносини з жінками. Жінки ставилися до нього тепло і по-материнськи — будь-яка допитна команда грає на суперечності між добрими і злими батьками; у нього виникало бажання виплакатися на грудях у жінок, двічі він так і зробив, але питання не припинялись.

— Чому викрали дітей?

— Гадки не маю, — відповідав він. — Можливо, вони хотіли отримати викуп, може, були сексуальні мотиви.

— Ви щось говорили про ясновидіння.

— Це, мабуть, якесь непорозуміння, — говорив він. — Ясновидіння — це марновірство, я не марновірний, мої слова записані у вас на папері чи на плівці?

— Чому ви повернулися в Данію?

— Я повернувся, щоб померти у своєму гнізді. Мені сповнилося сорок два. Знаєте, це як у слонів. Для мене Данія — цвинтар слонів.

— Чому ви розірвали всі контракти?

— У мене немає більше колишніх сил.

— Де ви раніше зустрічалися з дітьми?

— Ніколи їх раніше не бачив.

— Дівчинка говорить, що знайома з вами.

— Вона помиляється. Ось що означає — бути улюбленим, обожнюваним і мелькати на сторінках газет. Діти й дорослі вважають, що знають тебе. Вас я теж у цьому підозрював. Думав, ви хочете бути ближче до слави.

— Вперше ви були у монастирі у квітні минулого року.

— Вперше я був там місяць тому. Мене привезли прямо з аеропорту.

— Чому вони вас забрали?

— Запитайте їх. Вони сестри милосердя. Хіба це не їхня робота — зцілювати заблудлі душі?

Через дві доби почалися погрози.

— Жінка, — говорили вони. — І дитина. Ми маємо право затримати їх на невизначений термін. В умовах надзвичайного стану звичайне законодавство не діє.

— Який це має стосунок до мене?

— Завтра вас відправлять до Іспанії.

Він внутрішньо розсміявся. Тихий, лише йому одному зрозумілий сміх. Він уже не почував страху. У людини не можна забрати більше, ніж у неї є. Після цього вона вільна.

— Каїн, — питала жінка, сидячи перед ним. — Що вам говорить це ім’я?

— Хіба це не з Біблії?

— Коли ви зустрілися з ним уперше?

— Посадіть мене до себе на коліна, — запропонував Каспер. — Щоб я міг зібратися з думками. Тоді я, може, щось і згадаю.

Його посадили на стілець з похилим сидінням. Він весь час сповзав униз. Йому розповідали про такі стільці: когось із марокканських артистів допитували в Іноземному легіоні в Аяччо, на Корсиці. Говорили, що стілець цей гірше за побої. Каспер витримав кілька годин. До середини «Дисонансного квартету»[100].

— Дайте мені інший стілець, — заявив він. — Не обов’язково «Еймс». Але він має бути зручніший, ніж цей. Або ж я за себе не відповідаю.

Вони ніяк не відреагували. Вони не вірили, що в його акумуляторах ще лишилась енергія. Тоді він підвівся і підкинув стілець ногою. Стілець упав на голову людині, що сиділа перед ним.

Миттю кімната заповнилася людьми, на нього наділи наручники — чорні пластикові браслети. Але інший стілець йому принесли.

— У дітей є якісь особливі здібності? — запитали його.

— Вони справляють враження талановитих дітей, — сказав він. — Вони напевно можуть сидіти на горшку й бити в барабан одночасно. А чи не запитати їх самих?

У кімнаті висіло довгасте дзеркало, що переливалося, немов облите олією, — скло прозоре тільки з одного боку, щоб непомітно для підозрюваних проводити пізнання. У цьому випадку це було безглуздо — він чув найменший рух за склом. Шкода тільки, що скло зрізало частину високих частот — як вологе повітря.

Частіше за інших було чутно Мерка. Іноді баронесу із Странваєн. Чоловіків і жінок, що звучали досить авторитетно. Двічі він чув голос, схожий на голос міністра закордонних справ, — колись йому запам’ятався звуковий малюнок з однієї ложі на гала-виставі. А можливо, йому все це тільки ввижалося. Єдине, в чому він був упевнений, був дощ.

Ще через дві доби він зрозумів, що правда їх не цікавить, їм потрібна була якась брехня. З якою вони самі і громадськість могли б змиритися.

— Дітей зґвалтували? Їх тому й викрали?

Він підвів голову й подивився їм в очі.

— Хотіли, — відгукнувся він. — Але не встигли. Можливо, їх також цікавили гроші. Фонд пожертвувань монастиря не з бідних. На початку минулого століття до нього надійшли великі кошти. Знаєте, пожертвування російських іммігрантів з вищого світу. Які приїхали в Данію, рятуючись від революції.

Він відчув, що попав у точку. З цієї миті він міг ними маніпулювати.

— Що було потрібно тій жінці, інженерові, у вежі «Конона»?

— Колишня подруга. Мені довелося вдатися до її допомоги.

— А вам що там потрібно було?

Він влаштувався на лезі ножа зручніше. Необхідно було забезпечити собі допомогу Мерка. І заспокоїти парочку слідчих, що сиділи перед ним.

— Зі мною зв’язалися з поліцейського департаменту Міністерства внутрішніх справ. Позаяк я займався з дівчинкою. Рутинні питання. Я запропонував їм свою допомогу. Сподівався, що це відіграватиме позитивну роль у розгляді моєї справи.

Їхні обличчя нічого не виражали. Але їхня полегкість була пронизливою.

Якоїсь миті він, очевидно, таки знепритомнів. Він не помітив, як усе змінилося, але приміщення стало іншим, стіни тепер були жовтими, рухомими, текучими.

Він лежав на тонкому матраці. Він чув тих, хто розпитує його, він розумів питання, але не бачив тих, хто їх ставить.

Йому було ясно, що він переживає щось подібне до психозу — всередині себе. На тлі хвилястих стін виникали людські тіла із звіриними головами, він чудово розумів, що покажи таке комусь іншому — людина відразу б спала з розуму.

Він відзначив, що тільки молитва повертає йому якусь подобу душевної рівноваги. Вона звучала незмінно — глибоке, музичне, беззастережне прийняття відсутності структури навколо нього. Молитва — це пліт, що переправляє нас цілими і неушкодженими через розлучення, запої, галюциногени, допити з тортурами, кажуть, навіть через смерть.

Молитва і любов. Він подумав про Стіне.

Її ніде не було вже кілька років, він перепробував усе: погрози на адресу геодезичного управління і шантаж, він звертався до відділу Інтерполу, що займався зниклими людьми, до приватних детективів, юристів, що мали міжнародні контакти, він публікував оголошення у великих європейських газетах — безрезультатно.